Рішення № 42011323, 17.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23114/14 17.12.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство комплексної безпеки «СКАТ»

до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія»

про стягнення заборгованості в розмірі 40 796,35 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Ткачук В.В., за довіреністю

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство комплексної безпеки «СКАТ» (далі - позивач) до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» (далі - відповідач) про стягнення 33 000,00 грн. основного боргу, 4 005,94 грн. інфляційних втрат, 515,34 грн. трьох відсотків річних та 3 274,98 грн. пені, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати послуг за Договором охорони № 304-05/13ФО від 30.05.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/23114/14, розгляд справи призначено на 19.11.2014 р., зобов'язано сторін надати суду певні документи.

13.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача були подані письмові пояснення.

У судове засідання 19.11.2014 р. представник позивача з'явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 27.10.2014 р. про порушення провадження у справі № 910/23114/14 позивач виконав.

У судове засідання 19.11.2014 р. представник відповідача не з'явився. Вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 р. про порушення провадження у справі № 910/23114/14 відповідач не виконав.

Враховуючи те, що представник відповідача у судове засідання 19.11.2014 р. не з'явився, а також у зв'язку із невиконанням відповідачем вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 р. про порушення провадження у справі № 910/23114/14, суд ухвалою від 19.11.2014 р. розгляд справи відклав на 17.12.2014 р.; повторно зобов'язав відповідача надати суду до 12.12.2014 р. відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують обставини, викладені у ньому, та докази направлення копій цих документів позивачу.

Представник позивача в судовому засіданні 17.12.2014 р. надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

У судове засідання 17.12.2014 р. представник відповідача не з'явився, вимоги ухвал суду в даній справі не виконав, про поважні причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист містить посилання на пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство комплексної безпеки «СКАТ» (далі - позивач, виконавець) та Страховим товариством з додатковою відповідальністю «Гарантія» (далі - відповідач, замовник) було укладено Договір охорони № 304-05/13ФО від 31.05.2013 р. (далі - Договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується в порядку, визначеному даним договором та службовою документацією здійснювати фізичну охорону об'єкта охорони, забезпечувати пропускний режим в межах об'єкта охорони та у взаємодії з правоохоронними органами сприяти охороні громадського порядку, а замовник зобов'язується сплачувати виконавцю встановлену даним договором плату.

Умови зазначеного Договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з п. 3.1. Договору сторони домовились, що місячна вартість послуг виконавця становить 11 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1 833,33 грн.

Відповідно до п. 3.2. Договору оплата за надані послуги здійснюється щомісячно, до 10-го числа місяця наступного за тим, в якому були надані послуги, на підставі акту наданих послуг, який надається виконавцем до останнього числа кожного поточного місяця. Оплата послуг замовником здійснюється не раніше підписання акту наданих послуг сторонами.

Пунктом 3.3. Договору визначено, що за перший поточний місяць охорони замовник на підставі виставленого виконавцем рахунку, сплачує виконавцю передплату в розмірі 100 % від вартості послуг, які надаватимуться виконавцем у поточному місяці. Оплата за надані послуги за даним договором здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця, у національній валюті України.

Згідно з п. 4.2.2. Договору замовник зобов'язаний своєчасно здійснювати розрахунки з виконавцем за надані послуги за цим договором.

У відповідності до п. 6.2.1. Договору в разі несвоєчасної оплати наданих послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період надання послуг від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Пунктами 9.1. і 9.1. Договору визначено, що даний договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013 р., якщо жодна із сторін, за 30 календарних днів до закінчення строку даного договору письмово не повідомить іншу сторону про бажання припинити його дію, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах. Кількість пролонгацій не обмежується.

30.05.2014 р. сторонами було укладено угоду про розірвання Договору, згідно з умовами якої сторони досягли згоди про розірвання Договору з 01.06.2014 р. (31.05.2014 р. - останній день надання послуг за Договором). Остаточний розрахунок за послуги, надані на умовах договору, проводиться в порядку та у строки, передбачені Договором.

Позивач пояснив суду, що ним належним чином виконувались зобов'язання щодо надання послуг за Договором за період з січня 2014 р. до травня 2014 р. Так, позивач надав послуги на загальну суму 55 000,00 грн. за вказаний період, претензій від відповідача не надходило, тоді як відповідач свої зобов'язання за Договором щодо оплати послуг виконав неналежним чином, оплативши 01.04.2014 р. частину послуг на суму 22 000,00 грн. Таким чином, у відповідача виникла заборгованість в розмірі 33 000,00 грн. за отримані послуги охорони.

В обґрунтування позовних вимог позивач надав належним чином підписані та скріплені печатками сторін копії актів надання послуг № 21 від 31.01.2014 р. на суму 11 000,00 грн., № 23 від 28.02.2014 р. на суму 11 000,00 грн., № 21 від 31.03.2014 р. на суму 11 000,00 грн., № 19 від 30.04.2014 р. на суму 11 000,00 грн. та № 18 від 31.05.2014 р. на суму 11 000,00 грн.

Також позивач зазначив, що неодноразові звернення до відповідача з вимогою сплатити заборгованість були залишні останнім без відповіді.

За таких обставин, позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення 33 000,00 грн. основного боргу, 4 005,94 грн. інфляційних втрат, 515,34 грн. трьох відсотків річних та 3 274,98 грн. пені, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати послуг за Договором.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач виконав належним чином свої зобов'язання за Договором, тоді як відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару за даним Договором не виконав неналежним чином.

Відповідач жодних обґрунтованих заперечень, належних доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав, розмір позовних вимог не оспорив.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення 33 000,00 грн. основного боргу, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором в розмірі 33 000,00 грн. підлягає задоволенню.

Позивач просить суд також стягнути з відповідача 4 005,94 грн. інфляційної складової боргу та 515,34 грн. трьох відсотків річних за період з 10.02.2014 р. до 01.10.2014 р., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин, застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Оскільки при розрахунку інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних позивач припустився помилок, то суд здійснив власний розрахунок вказаних сум, згідно з яким підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 2 831,76 грн. інфляційної складової боргу та 509,02 грн. трьох відсотків річних за період з 10.02.2014 р. до 01.10.2014 р., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 3 274,98 грн. пені, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати послуг за Договором.

У відповідності до п. 6.2.1. Договору в разі несвоєчасної оплати наданих послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період надання послуг від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Враховуючи те, що такий вид відповідальності, як пеня, може бути застосований до боржника лише у випадку, коли вона передбачена умовами Договору, а Договір було розірвано сторонами 30.05.2014 р., то період, за який може бути нараховано пеню, закінчується датою розірвання Договору.

З розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що періодом нарахування пені є 20.04.2014 р. по 01.10.2014 р.

Проте, враховуючи розірвання Договору 30.05.2014 р., не виходячи за межі позовних вимог, позовні вимоги про стягнення пені можуть бути задоволені лише за період з 20.04.2014 р. по 30.05.2014 р.

Судом здійснено власний розрахунок розміру пені, який підлягає стягненню, з урахуванням скорегованого періоду, та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 366,47 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором, з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції, в загальному розмірі 40 796,35 грн. підлягають частковому задоволенню в розмірі 36 707,25 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82 - 85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» (04070, м. Київ, вул. Костянтинівська, будинок 56, офіс 13; ідентифікаційний код: 21130899) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство комплексної безпеки «СКАТ» (03049, м. Київ, вул. Юліуса Фучіка, будинок 19; ідентифікаційний код: 38283108) заборгованість в розмірі 33 000 (тридцять три тисячі) грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 2 831 (дві тисячі вісімсот тридцять одна) грн. 76 коп., 3% річних в розмірі 509 (п'ятсот дев'ять) грн. 02 коп. та пеню в розмірі 366 (триста шістдесят шість) грн. 47 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» (04070, м. Київ, вул. Костянтинівська, будинок 56, офіс 13; ідентифікаційний код: 21130899) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство комплексної безпеки «СКАТ» (03049, м. Київ, вул. Юліуса Фучіка, будинок 19; ідентифікаційний код: 38283108) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 643 (одна тисяча шістсот сорок три) грн. 88 коп.

Повне рішення складено 22.12.2014 р.

Суддя О.В. Нечай