Постанова № 42010702, 26.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 грудня 2014 року 09:00 № 826/16564/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Спілка мандрівників»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпро визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень від 17.10.2014 р. № 0006332208, № 0006322208,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спілка мандрівників» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень від 17.10.2014 р. № 0006332208, № 0006322208.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 02.10.2014 р. № 4646/26-58-22-08-11/36854029 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.10.2014 р. № 0006322208, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 282 500,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 17.10.2014 р. № 0006332208, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 179 114,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Заяви про розгляд справи без його участі або клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно наданих письмових заперечень проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні в повному обсязі з огляду на безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Спілка Мандрівників» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Старксервіс» за період з 01.07.2011 р. по 31.07.2014 р.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Спілка мандрівників»:

1. п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальному розмірі 226 000,00 грн., в т.ч. по періодам:

- за листопад 2013 року на суму 74 167,00 грн.;

- за грудень 2013 року на суму 76666,00 грн.;

- за січень 2014 року на суму 75 167,00 грн.

2. п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, в загальному розмірі 754 165,00 грн., в т.ч. по періодам: - 2013 рік на суму 143 291,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 02.10.2014 р. № 4646/26-58-22-08-11/36854029 та винесено:

- податкове повідомлення-рішення від 17.10.2014 р. № 0006322208, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 282 500,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 226 000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 56 500,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 17.10.2014 р. № 0006332208, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 179 114,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 143 291,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 35 823,00 грн.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

У акті документальної позапланової невиїзної перевірки № 4646/26-58-22-08-11/36854029 від 02.10.2014 року зазначено, що перевірка здійснювалася на підставі наказу ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» № 2038 від 24.09.2014р. у відповідності п.п. 78.1.1, п.78.1 ст. 78, п.п. 75.1.2 п.75.1 ст.75, п.79.1, п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу України та у зв'язку із надходженням контрольного завдання ГУ Міндоходів у м.Києві від 07.07.2014 року № 9830/7/26-15-22-12-07 вироку Шевченківського районного суду у м. Києві (справа № 731/22932/13-к від 24.09.2013 року), протоколу допиту свідка гр. ОСОБА_1 від 10.06.2014 р. «Про непричетність».

Водночас слід зазначити, що Окружним адміністративним судом м. Києва по справі № 826/14872/14 за позовом ТОВ "Спілка мандрівників" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, було прийнято рішення, яким позов ТОВ "Спілка мандрівників" задоволено частково - визнано протиправним та скасовано наказ ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» ТОВ «Спілка мандрівників» № 2038 від 24.09.2014р. з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Старксервіс» (код ЄДРПОУ 38292311) з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.07.2011 року по 31.07.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 р. апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2014 р.- без змін. Вказана постанова набрала законної сили.

Таким чином, враховуючи, що наказ ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» № 2038 від 24.09.2014р. визнаний протиправним та скасований, проведення позапланової невиїзної перевірки на підставі вищезазначеного наказу не може вважатись правомірним та вчиненим у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

З урахування правових приписів п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

У наказі «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» № 2038 від 24.09.2014 р. жодним чином, не зазначено, яку саме отримано ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві податкову інформацію на підставі якої виявлено факти, що свідчать про можливі порушення позивачем податкового, валютного та іншого законодавства.

Відповідно правова норма п.73.3 ст. 73, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України не надає права на формування запитів та проведення позапланових перевірок у разі не зазначення ДПІ конкретних фактів, що свідчать про можливі порушення платником

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. В порушення п. 78.4 ст. 78 ПК України, наказ було вручено в день проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Спілка мандрівників", тобто -24.09.2014 року.

ТОВ "Спілка мандрівників" оскаржено в судовому порядку наказ «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» № 2038 від 24.09.2014р., про що листом № 84 від 29.09.2014 р., було повідомлено відповідача.

У зв'язку із цим на підставі ст. 17, абз. 3 п.82.4 ст. 82 Податкового кодексу України ТОВ "Спілка мандрівників" просило, зупинити з 29 вересня 2014 року проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Спілка мандрівників" відповідно до наказу «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» ТОВ "Спілка мандрівників" № 2038 від 24.09.2014р., на строк необхідний для завершення розгляду судової справи за адміністративним позовом ТОВ "Спілка мандрівників" вих. № 82 від 26 вересня 2014 р. про визнання протиправними дій ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві та визнання протиправним та скасування наказу «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» № 2038 від 24.09.2014р., оскільки предмет спору за зазначеним адміністративним позовом з питань, пов'язаних з предметом перевірки.

Проте, такий факт ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проігноровано, що суд вважає неправомірним.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що дії Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо проведення позапланової невизної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Спілка мандрівників» є протиправними.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.228. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

В силу ж п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.1 п. 139. 1 ст. 139 Податкового кодексу України витратами, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку є витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на:

організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п. 5 «Порядку заповнення податкової накладної» затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 N 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за N 1333/20071, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Так у період з листопада, грудня місяця 2013 року та січня місяці 2014 року ТОВ «Спілка мандрівників» з ТОВ «СТАРКСЕРВІС» мало господарські відносини, в результаті яких, ТОВ «Спілка мандрівників» було сформовано податковий кредит в сумі - 226 000,01 грн. (рядок 10.1 податкової декларації з податку на додану вартість за листопад місяць 2013 року в сумі - 74166,67 грн., за грудень місяць 2013 року в сумі 76666,67 грн. та податкової декларації з податку на додану вартість за січень місяць 2014 року в сумі 75 166,67 грн.).

Як вбачаться з пояснень позивача господарські відносини між ТОВ «Спілка мандрівників» та ТОВ «СТАРКСЕРВІС» здійснювались на підставі та у відповідності до умов договору № 10/11/13 на проведення рекламної кампанії на спеціальних конструкціях від 01.11.2013 p., що безпосередньо пов'язано із веденням господарської діяльності та призначені для використання у господарській діяльності ТОВ «Спілка мандрівників». Зокрема, реальність факту здійснення господарських операцій та надання цих послуг підтверджується актами приймання-передачі рекламних матеріалів до Договору № 10/11/13 від 01.11.2013р., фотозвітами до Договору, які підтверджують факт реальності наданих послуг, актами наданих послуг, податковими накладними. Рух коштів, щодо оплати наданих послуг підтверджується рахунками на оплату та банківськими платіжними дорученнями, що підтверджує реальність оплати ТОВ «Спілка мандрівників» за надані послуги та отриманням цих коштів ТОВ «СТАРКСЕРВІС». Податкові зобов'язання відображено в виписаних ТОВ «СТАРКСЕРВІС» податкових накладених.

Натомість, як вбачається з висновків акту перевірки, висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені з огляду вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 р. по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчинені злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 5 ст. 205 КК України.

В свою чергу, позивач, обґрунтовуючи свою правову позицію, посилається на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.04.2014 р. по справі № 826/5015/14, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 р., за позовом ТОВ «СТАРКСЕРВІС» до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, якою позов товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРКСЕРВІС» задоволено повністю. Визнано протиправними дії державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві по проведенню зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРКСЕРВІС» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.09.2012 по 28.02.2014. Визнано протиправними дії державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві по оформленню результатів зустрічних звірок товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРКСЕРВІС» у формі Акту від 03.04.2014 № 1066/26-55-22-08/38292311 про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.09.2012 по 28.02.2014. Визнано протиправними дії державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві по внесенню змін до облікових даних платника - товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРКСЕРВІС», зокрема, до комп'ютерної автоматизованої інформаційної системи "Інтегрована автоматизована інформаційна система ГУ Міндоходів України "Податковий Блок", у тому числі в базу даних "Система співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України", на підставі Акту від 03.04.2014 № 1066/26-55-22-08/38292311 про неможливість проведення зустрічної звірки. Зобов'язано державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відновити в облікових даних платника - товариства з обмеженою відповідальністю «Старксервіс» в усіх базах даних, зокрема, у комп'ютерній автоматизованій інформаційній системі "Інтегрована автоматизована інформаційна система ГУ Міндоходів України "Податковий Блок", в базі даних "Система співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України" показників сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.09.2012 по 28.02.2014. Вказане рішення набрало законної сили.

Відповідно до п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В силу приписів статті 16 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1999 № 2657-ХП податковою інформацією є сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Згідно з приписами статті 74 Податкового кодексу України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Так, в силу приписів пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України, податкова інформація є підставою для прийняття посадовими особами органів державної податкової служби відповідних висновків під час проведення перевірок.

Оформлення результатів перевірок здійснюється шляхом складання акта перевірки, який є носієм доказової інформації та повинен містити висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання законодавства.

У свою чергу, метою проведення зустрічної звірки платника податків є виключно отримання податкової інформації, тобто, зібрання відомостей, які розкривають процес поточної господарської діяльності платника податків, дані про його контрагентів, кількісні, якісні та інші характеристики отриманих та наданих товарів (робіт, послуг).

Отже, зустрічна перевірка носить лише інформативний характер та не може бути засобом доказової інформації.

Крім того, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «СТАРКСЕРВІС» господарських договорів на підставі ст. 228 та ч. 2 ст. 215 ЦК України

При цьому суд виходить з того, що відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, відповідачем не наведено.

Ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем в акті перевірки не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з його контрагентами правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

До того ж, відповідач, стверджуючи про нікчемність правочинів, посилається на те, що сторони не мали на меті досягнення правових наслідків, що обумовлювались ним.

Однак, відповідно до частини першої статті 234 ЦК України такий правочин є фіктивним, а згідно із частиною другою цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто фіктивний правочин є оспорюваним у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України.

Приписом частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочинів встановлено законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Зазначені висновки викладені в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11. 2012 року № К/9991/50772/12.

Водночас, суд оцінюючі спірні правовідносини виходить з нижченаведеного.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас частиною четвертою статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Отже, за змістом частини першої статті 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Диспозиція ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України на відміну від норми частини першої цієї статті, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок. Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.2013 р. Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/22932/13-а, розглянуто обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205 КК України, та винесено вирок, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205 КК України. Вирок у справі № 761/22932/13-а не оскаржувався.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 приблизно в середині липня 2012 року в денний час, реалізуючи злочинний умисел, з невстановленою слідством особою скерував ОСОБА_3 прибути до нотаріальної контори, усвідомлюючи, що реєструє суб'єкт господарської діяльності з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб схилив ОСОБА_3, який не мав наміру здійснювати фінансово-господарську діяльність, у присутності приватного нотаріуса підписати завчасно підготовлені невстановленими особами: довіреність; протокол загальних зборів учасників ТОВ «СТАРКСЕРВІС»; статут ТОВ «СТАРКСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 38292311); реєстр нотаріальних дій, після чого передати статут невстановленій слідством особі, тобто вчинив дії направлені на реєстрацію суб'єкта підприємництва.

Підписання ОСОБА_3 статутних документів ТОВ «СТАРКСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 38292311) дало змогу невстановленим слідством особам здійснити реєстрацію підприємства в Шевченківській районній в м. Києві державній адміністрації.

Однак судом також встановлено, що первинні документи у відносинах з позивачем зі сторони ТОВ «Старксервіс» були складені ОСОБА_1, винуватість якого при здійсненні керівництва зазначеним товариством вироком у справі № 761/22932/13-а не встановлена.

Отже, суд не може вважати таким, що має преюдиційне значення вирок суду у кримінальній справі № 761/22932/13-а при надання оцінки господарським відносинам, які склалися між позивачем та ТОВ «Старксервіс» у особі його директора ОСОБА_1

Натомість, проаналізувавши первинну документацію позивача, суд дійшов висновку, що вона складена у відповідності до вимог Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «СТАРКСЕРВІС» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Суд також враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «СТАРКСЕРВІС» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та було зареєстровано як платник податку на додану вартість.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем не було досліджено та враховано первинні документи позивача.

Висновки про сумнівність господарських операцій між позивачем та ТОВ «СТАРКСЕРВІС» податковим органом були зроблені не у зв'язку з непідтвердженням товарності цих операцій, відсутністю чи неправильним складанням первинних документів або неналежним їх відображенням у бухгалтерському чи податковому обліку, а лише на підставі вироку суду у кримінальній справі № 761/22932/13-а та акту від 03.04.2014 № 1066/26-55-22-08/38292311 про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.09.2012 по 28.02.2014.

При цьому, в акті перевірки від 02.10.2014 р. № 4646/26-58-22-08-11/36854029 відповідачем не наведено жодного доказу того, що укладені між позивачем і ТОВ «СТАРКСЕРВІС» угоди суперечать актам цивільного законодавства чи свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання цих угод або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету тощо.

Викладене свідчить, що позивач придбані у ТОВ «СТАРКСЕРВІС» послуги та товари, використав у подальших оподатковуваних операціях в межах своєї основної господарської діяльності.

Судом встановлено, що податковий кредит був сформований позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «СТАРКСЕРВІС», що не заперечується податковим органом, сторони під час підписання податкових накладних мали статус платників податку на додану вартість.

Отже, враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд не знаходить порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово - господарських взаємовідносинах між позивачем та ТОВ «СТАРКСЕРВІС», а тому вважає, що формування ТОВ «Спілка мандрівників» податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат є правомірним, а дії Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС щодо нарахування позивачу сум з податку на додану вартість, податку на прибуток та зменшення суми бюджетного відшкодування - протиправними.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України визначено, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу сплачує штрафні санкції.

Оскільки, суд визнав неправомірним нарахування позивачу сум з податку на додану вартіст та валових витрат, то нарахування штрафних санкцій є також неправомірним.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 17.10.2014 р. № 0006332208, № 0006322208 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спілка мандрівників» підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати відшкодовуються позивачу у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спілка Мандрівників» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо проведення позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Спілка мандрівників», результати якої оформлено актом № 4646/26-58-22-08-11/36854029 від 02.10.2014 р.

3. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17.10.2014 р. № 0006332208, № 0006322208.

4. Судові витрати в сумі 487,20 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спілка мандрівників» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук