Постанова № 42009415, 24.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 грудня 2014 року 15:29 № 826/3397/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кобилянського К.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер С»до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтер С» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0008742201 від 23.10.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.11.2014 касаційну скаргу ТОВ «Альтер С» задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно автоматизованого розподілу позовних заяв, 01.12.2014 справу №826/3397/14 передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Кобилянському К.М.

Ухвалою суду від 04.12.2014 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду в судовому засіданні на 11.12.2014, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів для вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України за поданим сторонами клопотанням про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

23 жовтня 2013 відповідачем на підставі акта перевірки № 540/26-54-22-01-10/34045180 від 01.10.2013, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008742201, яким позивачу за порушення п.п. 185.1, 188.1, 198.1, 198.3, 198.6, 200.1, 200.2, 201.4 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 2 308 827 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 1 539 218 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 769609 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах фіктивності правочинів між позивачем і ТОВ «Корса Групп» (а.с. 167 Том І), як то визначено ст. 234 Цивільного кодексу України.

Фіктивність правочинів, в свою чергу, встановлена контролюючим органом на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТОВ «Корса Групп» № 694/26-58-22-02-18/38316824 від 23.08.2013 (а.с. 166 Том І).

Інших обставин неправомірного формування податкового кредиту акт перевірки ТОВ «Альтер С» в собі не містить.

Окружний адміністративний суд міста Києва відхиляє зазначені доводи відповідача, враховуючи наступне.

У відповідності до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

В даному випадку суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача та/або відповідача до суду з позовом про визнання спірних господарських зобов'язань такими, що не відповідають ст. 234 Цивільного кодексу України.

До того ж, посилання відповідача в акті перевірки на ст. 234 Цивільного кодексу України є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам податкової служби не надано повноважень на визнання тих чи інших угод (правочинів) фіктивними та недійсними.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом недійсності угод між позивачем і контрагентом, адже доказом фіктивності правочину є виключно рішення суду про визнання угоди недійсною, з урахуванням ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідачем не надано доказів існування таких рішень судів, як на час проведення перевірки, так і станом на час розгляду даної справи.

Стосовно посилань відповідача на нереальність (а.с. 177 Том І), тобто безтоварність господарських операцій між позивачем і ТОВ «Корса Групп» в перевіряємому періоді, суд зазначає наступне.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття безтоварність (господарської операції).

Водночас, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, суд приходить до висновку, що фіктивна і безтоварна операція є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відтак, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагента позивача, яка (фіктивність) встановлена в інших процесуальних документах, як то акт перевірки позивача та акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента, суд не приймає, як преюдиційну обставину, відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

В той же час, з матеріалів справи видно, що між позивачем та ТОВ «Корса Групп» укладено договір купівлі-продажу № 1806201301 від 18.06.2013, відповідно до умов якого ТОВ «Корса Групп» (Продавець) зобов'язалось передати у власність позивачу (Покупець) товар (олію соняшникову нерафіновану, українського походження, врожаю 2012), а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити цей товар на умовах, передбачених договором.

Згідно з умовами договору поставка товару здійснювалася на умовах DDP (Миколаївська область, с. Галіциново, вул. Набережна, буд. 27, ТОВ «МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина»). Відповідно до Правил ІНКОТЕРМС, термін DDP означає обов'язок продавця здійснити поставку покупцю товару без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення.

На підтвердження факту поставки вказаного товару позивач надав суду копії видаткових накладних, рахунки-фактури, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, документів щодо посвідчення якості товару. В оплату за придбаний товар на підставі зазначеного договору купівлі-продажу позивач перерахував на рахунок ТОВ «Корса Групп» грошові кошти, у т.ч. ПДВ, що підтверджується виписками по банківському рахунку позивача.

Суми податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту, відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних, що відповідає даним податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2013.

Також, позивач уклав договір з ТОВ МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина» № 06/2013-АS від 18.06.2013, відповідно до умов якого ТОВ МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина» зобов'язалось здійснити митне оформлення товару (олії соняшникової) за зовнішньоекономічним контрактом, укладеним ТОВ «Альтер С».

Контракт № 1806/01 від 18.06.2013, укладений між ТОВ «Альтер С» та Компанією Oleos Trading Limited, згідно з умовами якого ТОВ «Альтер С» поставило Компанії Oleos Trading Limited придбаний товар на умовах СРТ - ТОВ МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина» згідно з Правилами ІНКОТЕРМС, передбачає обов'язок продавця здійснити поставку товару до названого місця призначення.

Крім того, в матеріалах справи міститься договір на перевезення вантажів № 010613 від 01.06.2013, який укладеного між ТОВ «Корса Групп» та ТОВ «Світком-Торг», згідно умов якого ТОВ «Світком-Торг» зобов'язувалось надати ТОВ «Корса Групп» послуги з перевезення товару (олії соняшникової) з м. Харкова до м. Миколаєва згідно з актом від 30.06.2013 про надання послуг.

В обґрунтування реальності виконання спірного договору позивач посилався, зокрема на те, що товар, який придбаний у ТОВ «Корса Групп» в подальшому був реалізований на експорт, про що свідчить Контракт № 1806/01 від 18.06.2013, який укладений між ТОВ «Альтер С» та Компанією Oleos Trading Limited, згідно з умовами якого ТОВ «Альтер С» поставило Компанії Oleos Trading Limited придбаний товар на умовах СРТ - ТОВ МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина» згідно з Правилами ІНКОТЕРМС передбачає обов'язок продавця здійснити поставку товару до названого місця призначення.

Факт поставки, на думку позивача, товару придбаного у ТОВ «Корса Групп» на користь нерезидента - Компанії Oleos Trading Limited підтверджується долученими до матеріалів справи документами (а.с.140-158 Том І):

- вантажно-митними деклараціями від 05.07.2013 № 4000, від 18.07.2013 № 4026 та від 30.07.2013 № 4049, які свідчать про відвантаження позивачем товару на експорт Компанії Oleos Trading Limited за Контрактом від 18.06.2013 № 1806/01;

- рахунками-фактурами від 03.07.2013 № 07/2013-1806ЕК, від 16.07.2013 № 07/2013-1806ЕК2 та від 26.07.2013 № 07/2013-1806ЕК2, виставленими позивачем Компанії Oleos Trading Limited за Контрактом від 18.06.2013 № 1806/01;

- випискою по особовим рахункам з 01.06.2013 по 31.07.2013, наданою АТ «Сбербанк Росії», якою підтверджується факт перерахування Компанією Oleos Trading Limited коштів на користь позивача за Контрактом від 18.06.2013 № 1806/01;

- листом-підтвердженням фактичного відвантаження товару на користь Компанії Oleos Trading Limited, датованим 30.06.2013, яким підтверджується факт належного виконання позивачем свого обов'язку з поставки товару (олії соняшникової) на користь вказаної компанії-нерезидента;

- відомістю з відображенням обігу по рахунку 362 «Розрахунки з іноземними покупцями» позивача за контрагентом «Компанія Oleos Trading Limited» за період з червня 2013 по вересень 2013, в якій міститься систематизована інформація про суми коштів, сплачені Компанією Oleos Trading Limited на користь позивача за поставлений товар, та якою підтверджується належне відображення результатів господарських операцій в бухгалтерському обліку позивача.

Крім того, позивач зазначив, що укладення договорів з постачальником і покупцем в один день (на що звертає увагу відповідач) не свідчить про неможливість реального здійснення вказаних операцій, оскільки підприємство в такій спосіб лише намагалось мінімізувати ризики, пов'язані із змінами ціни товару, витратами на його тривале зберігання, тощо.

Доводи відповідача з приводу того, що товар, придбаний у ТОВ «Корса Групп» не зберігався на складах, орендованих ТОВ «Альтер - С» у ДП «Спринтер-К», про що свідчить, на думку контролюючого органу, відсутність актів прийому-передачі товару, товарно-транспортних накладних, а також карток складського обліку, які підтверджували б перевезення та отримання товару на орендоване складське приміщення, судом відхиляються, враховуючи наступне.

Так, позивач зазначив, що придбаний ним товар не зберігався на складах позивача (які знаходяться в Київській області), оскільки згідно з умовами договору купівлі-продажу ТОВ «Корса Групп» зобов'язалося поставити товар в м. Миколаїв (на термінал, належний ТОВ «МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина»). Більше того, в даному випадку позивачем було придбано не розфасовану олію соняшникову в кількості близько 1000 тон, зберігання якої є об'єктивно можливим виключно на спеціалізованих терміналах. Орендовані позивачем склади в Київській області не обладнані відповідними ємностями для зберігання таких товарів, у зв'язку з чим позивач об'єктивно не міг зберігати цей товар на орендованих ним складах.

В підтвердження того, що товар поставлявся в м. Миколаїв та зберігався на терміналі, який належить ТОВ «МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина», позивач надав до суду наступні документи: акт звіряння взаємних розрахунків; оборотно-сальдовою відомістю позивача по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними покупцями»; акти звірки поставок та відвантажень олії рослинної; відповідь (лист) ТОВ «МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина» від 16.04.2014 № 71 на запит ТОВ «Альтер С» від 15.10.2013 №226 щодо надходження олії соняшникової до вказаного терміналу від постачальника ТОВ «Корса Групп» на користь позивача (а.с.131, 132, 135 - 137 Том І, а.с. 191-193 Том ІІ).

Суд вважає за можливе, в даному випадку, прийняти вказані вище документи в якості належних доказів наявності об'єктів оподаткування податком на додану вартість по спірним господарським операціям, адже окрім посилань на фіктивність правочинів, інших доводів стосовно неправомірної поведінки позивача, акт перевірки в собі не містить.

За таких обставин, є можливим прийти до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на порушеннях норм податкового законодавства контрагентом позивача, внаслідок чого, на думку ДПІ, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

У відповідності до п. «а» ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових та видаткових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит та витрати.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

За таких обставин, суд відхиляє посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини можуть мати негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми доказами відсутності об'єктів оподаткування/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частиною 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особи був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що під час проведення перевірки відповідачем не встановлено наявності належних доказів неправомірного формування позивачем податкового кредиту, матеріали справи аналогічних доказів в собі також не містять, внаслідок чого податкове повідомлення - рішення від 23.10.2013

№ 0008742201 підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер С» - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 23.10.2013 № 0008742201.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Альтер С» (код ЄДРПОУ 34045180) судові витрати в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський