Ухвала суду № 42006022, 24.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2014 року м. Київ К/800/38300/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24.04.2014 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2014 року

у справі № 806/1489/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова фірма «Мар'ян» (далі - позивач, ТОВ «ВТФ «Мар'ян»)

до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - відповідач, Житомирська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «ВТФ «Мар'ян» звернулось у березні 2014 року до суду з адміністративним позовом до Житомирської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.03.2014 року № 0000632201 та № 0000642201.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 24.04.2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 03.02.2014 року по 11.02.2014 року відповідачем проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача щодо формування собівартості реалізованих товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), їх використання в господарській діяльності та правильності формування податкового кредиту, та подальшого визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість з окремими платниками податків, доходів та витрат за період з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 18.02.2014 року № 1034/22-01/32988737, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, пп. 138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток всього в сумі 344 883,00 гривні; п. 44.1 ст. 44, п. 192.1, пп. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст.198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього в сумі 343 710,00 гривень.

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 18.03.2014 року: № 0000632201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 343 710,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 171 855,00 гривень; № 0000642201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 344 883,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 163 513,00 гривень.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положеннями статті 9 зазначеного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з положеннями п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. «а» п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Приписами п.187.1 ст.187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до абз. а) п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Пунктом 201.6 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно із п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, єдиними та достатніми підставами для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «ВТФ «Мар'ян», як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа зареєстроване виконавчим комітетом Житомирської міської ради та перебуває на податковому обліку у відповідача, як платник податків, основним видом діяльності якого є виробництво м'ясних продуктів та для організації виробництва ковбасних виробів використовує власні та орендовані об'єкти нерухомого та рухомого майна.

При цьому, судами встановлено, що 19.10.2010 року між позивачем (покупець) та ТОВ «М'ясо Поділля» (продавець) укладено договір поставки № 2 та 17.12.2010 року додаткову угоду до нього, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця м'ясо (свинини та яловичини). Так, на підтвердження реального здійснення даної господарської операції позивачем долучено до матеріалів справи копії видаткових та податкових накладних, при дослідженні яких судами встановлено, що позивач придбав у зазначеного контрагента м'ясо свинини. При цьому, судами встановлено, що транспортування придбаного товару здійснювалось позивачем відповідно до долучених товарно-транспортних накладних.

Також судами встановлено, що 01.02.2011 року між ТОВ «Файн Фуд Житомир» (орендодавець), позивачем (орендар-1) та приватним підприємцем ОСОБА_4 (орендар-2) укладено договір оренди виробничих приміщень та майна цілісним майновим комплексом для виробництва ковбас та інших м'ясних продуктів (без права викупу), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яким передбачено термін оренди 11 місяців з моменту підписання цього договору.

При цьому, за умовами п. 1 додатку №1 до названого договору оренди, сторони дійшли згоди доповнити п. 4.5 договору, за яким, зокрема, встановлено, що розмір фактично спожитої електроенергії визначається згідно додатку № 2 «Протокол узгодження договірної ціни на комунальні послуги, відшкодування орендної плати за землю, орендної плати за машини та обладнання» (далі - Протокол), за умовами якого сторони договору оренди позивач та ТОВ «Файн Фуд Житомир» узгодили, що відшкодування вартості спожитої електроенергії здійснюється таким чином: позивач - згідно актів зняття показників лічильників № 76323, № 76064, № 222993, знятих представниками орендаря-1 та орендодавця; ТОВ «Файн Фуд Житомир» - згідно показників лічильника № 74059, зменшеного на показники лічильника № 222993.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в подальшому договір оренди виробничих приміщень та майна, цілісним майновим комплексом, за тією ж адресою неодноразово переукладався тими ж сторонами на аналогічних умовах, про що свідчать наявні у матеріалах справи договори укладені у січні 2012 року, грудні 2012 року та лютому 2013 року, а також аналогічні за змістом протоколи узгодження договірної ціни на комунальні послуги, відшкодування орендної плати за землю, орендної плати за машини та обладнання до них, якими регламентувався порядок розрахунків за спожиту електроенергію, згідно показників відповідних лічильників.

При цьому, враховуючи факт заміни лічильників, у Протоколах зазначених договорів змінилась їх номерна ідентифікація. Так, відшкодування вартості спожитої електроенергії здійснювалась наступним чином: позивачем - згідно актів зняття показників лічильників № 55055572, № 55055591, № 74059, знятих представниками орендаря-1 та орендодавця; ТОВ «Файн Фуд Житомир» - згідно показників лічильника № 55055581, зменшеного на показники лічильника № 74059.

Також судами встановлено, що в подальшому щомісячно представниками позивача та орендодавця визначався обсяг спожитої електроенергії на підставі актів зняття показників лічильників, за даними яких визначались витрати на споживання електроенергії в щомісячних рахунках та актах здачі-прийняття робіт. Так, за спожиту електроенергію за листопад 2011 року, орендарем-1 та орендодавцем було складено акт зняття показників лічильників споживання електроенергії позивачем, яким фіксувалися попередні та поточні показники «контрольних» лічильників, що вказані сторонами в Протоколі. Даний акт підписано енергетиком позивача ОСОБА_5 та директором орендодавця ОСОБА_6

При дослідженні акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2011 року судами встановлено, що сторонами договору були відображені кількісні та обраховані і погоджені вартісні показники щодо спожитої позивачем електроенергії, зокрема, за листопад 2011 року позивачем було спожито електроенергії в кількості - 42 140 Кет на загальну суму 36 853,33 гривні. На підставі якого, орендодавцем було виставлено позивачу для оплати рахунок фактуру, за яким крім орендних інших пов'язаних з орендою платежів, позивач має сплатити на користь орендодавця зазначену суму за електроенергію спожиту в кількості - 42 140 Кет, з розрахунку 0,87 грн. за 1 Кет електроенергії.

Так, судами попередніх інстанцій з наявних у матеріалах справи банківських виписок встановлено, що позивачем здійснено оплату вищевказаного рахунку шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок орендодавця.

З аналізу зазначених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності висновків податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість, оскільки при дослідженні наявних у матеріалах справи документів встановлено, що такі за змістом і за формою відповідають вимогам діючого законодавства України, а тому є первинними документами та підтверджують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ТОВ «ВТФ «Мар'ян» та правомірно скасували оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області - відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24.04.2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2014 року у справі № 806/1489/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно