Рішення № 42004429, 22.12.2014, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2014 р. Справа № 926/1503/14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного товариства «АРГО»

до публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії ПАТ «Укрексімбанк» в м. Чернівці

про витребування майна з чужого незаконного володіння в сумі 186902,66 грн.

суддя Байталюк В. Д.

представники сторін:

від позивача - Бурма С. В., довіреність від 22.10.2014 № 1;

від відповідача - Тимощук Р. М., довіреність від 19.09.2011 № 010-01/7622.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне товариство «АРГО», с. Шилівці Хотинського району Чернівецької області, звернулося з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії ПАТ «Укрексімбанк» в м. Чернівці, про витребування майна з чужого незаконного володіння в сумі 202671,98 грн.

Позов мотивується тим, що рішенням господарського суду Чернівецької області від 17.02.2010 по справі № 9/13, частково зміненим постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2011, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії ПАТ «Укрексімбанк» в м. Чернівці набуло право власності на єдиний майновий комплекс позивача, в тому числі складські приміщення, що розташовані по вул. Незалежності, 49 а, в м. Хотині Чернівецької області.

При цьому, товарно-матеріальні цінності, які не були предметом опису і арешту, після проведення прилюдних торгів 28.04.2012 у складі оборотних активів (готова продукція, сировина, матеріали, дебіторська заборгованість) залишились у власності та розпорядженні позивача. Однак, будь-які спроби позивача отримати належне йому майно виявились безрезультатними. Проте, позивач вважає, що твердження відповідача про належність йому на праві власності всього без винятку обсягу майна внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки, яке відбулось за актом державного виконавця про реалізацію предмету іпотеки, не відповідає дійсності та є незаконним.

17.12.2014 від позивача надійшла письмова заява про зменшення розміру позовних вимог за змістом якої позивач просить суд зобов'язати відповідача повернути товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційному товариству «Арго» товарно-матеріальні цінності, що належать позивачу на суму 186902,66 грн. (том 3, а. с. 1-24).

Зазначена заява прийнята судом до розгляду, а тому позов розглядається в уточненому позивачем варіанті.

Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у його письмовому відзиві на позовну заяву. Зокрема, зазначає, що спірне майно, яке є предметом спору, набуте відповідачем у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвалою від 04.12.2014 за клопотанням відповідача продовжено строк розгляду спору до 22.12.2014, а розгляд справи відкладено на 17.12.2014.

17.12.2014 у судовому засіданні оголошено перерву до 22.12.2014.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на виконання постанови слідчого в ОВС прокуратури Чернівецької області Мельничока Р. В. про накладення арешту на майно від 28.09.2012, постановленої в рамках порушеної 26.08.2012 кримінальної справи, відносно генерального директора позивача Гончара А. В., за ознаками злочину передбаченого частиною другою статті 175 Кримінального кодексу України, було накладено арешт на рухоме майно загальною вартістю 202671,98 грн. (751 найменування), що підтверджується трьома протоколами опису майна від 19.10.2012 (склад, відділ промелектроніки та цех лакування № 1 по вул. Незалежності, 49-А в м. Чернівцях) складеними слідчим прокуратури Хотинського району Чернівецької області юристом 2 класу Гонцою В. В.

На думку позивача все рухоме майно, на яке накладено арешт згідно зазначеної вище постанови слідчого в ОВС прокуратури Чернівецької області від 28.09.2012 належить йому на праві власності. Однак, суд не погоджується із такими твердженнями позивача.

Так, рішенням господарського суду Чернівецької області від 17.02.2010 у справі № 9/13, частково зміненим постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2011 задоволено позов ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії Укрексімбанку в м. Чернівці та стягнуто з ТзОВ ВКТ «Арго» 767 577 927,21 грн. боргу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - єдиний майновий комплекс ТзОВ ВКТ «Арго» (в розумінні статті 191 Цивільного кодексу України), який знаходиться за адресами: Чернівецька область, Хотинський район, с. Бочківці, вул. Головна, 3; Чернівецька область, Хотинський район, м. Хотин, вул. Незалежності, 49/а; Хмельницька область, м. Кам'янець-Подільський, проспект Грушевського (проспект ім. Леніна), 1/В; в тому числі майно, призначене для його діяльності, включаючи земельні ділянки, а також всі об'єкти, розташовані на земельних ділянках, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, право на торгівельну марку або інше призначення та інші права, основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, що відображені у самостійному балансі або з будь-якої причини не відображені в його балансі, але є його власністю згідно виписки з балансу, за початковою ціною 751292106,00 грн. (в т. ч. ПДВ 125215351,00 грн.). На виконання вищевказаного рішення господарським судом 28.04.2011 видано наказ про його примусове виконання.

З акту № 720/9 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 28.04.2012 встановлено, що відповідача визнано переможцем прилюдних торгів, якому передано єдиний майновий комплекс позивача (в розумінні статті 191 Цивільного кодексу України) за продажною ціною 751292106,00 грн., в тому числі і устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, право на торгівельну марку або інше призначення та інші права, основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, що відображені у самостійному балансі або з будь-якої причини не відображено в його балансі, але є його власністю згідно виписки з балансу.

Відповідно до статей 328, 334 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право власності в набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 66 Господарського кодексу України передбачено, що майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Згідно статті 139 Господарського кодексу України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Визначення поняття «основні фонди (основні засоби)» міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.200 № 192 згідно з яким основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Отже, спірне майно входило до складу єдиного майнового комплексу позивача, і було передано ним в іпотеку за договором іпотеки від 23.08.2007 № 7107Z57, і в подальшому на яке відповідачем набуто право власності внаслідок придбання єдиного майнового комплексу позивача на прилюдних торгах, про що відповідачу приватним нотаріусом Хотинського районного нотаріального округу Чернівецької області оформлено відповідне свідоцтво про право власності від 30.05.2012.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 за № 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні й дорожні листи вантажного автомобіля.

Отже, товарно-транспортна накладна це єдиний юридичний документ, який призначений для списування товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного й бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу й обліку виконаної роботи. Лише оформлені належним чином товарно-транспортні накладні можуть свідчити про реальність здійснюваних операцій, засвідчувати факт переходу права власності на майно до позивача, та використовуватися як докази.

У зв'язку з цим, суд зазначає, що позивачем не надано документів, які б могли достовірно свідчити про фактичне придбання ним спірного майна після прийняття відповідачем у власність єдиного майнового комплексу позивача (в розумінні статті 191 Цивільного кодексу України): належним чином оформлених товарно-транспортних накладних із всіма необхідними реквізитами, які б засвідчували фактичну передачу майна та фактичне перевезення, місця поставки або інші документи щодо реальності та товарності проведених операцій, з яких можливо було б встановити місця відвантаження майна, відсутність первинних документів, що є обов'язковою умовою для підтвердження взаємозв'язку такої поставки із господарською діяльністю позивача, фактичне виконання господарських операцій щодо придбання майна.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння. Умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин, а отже, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані наслідки недійсності правочинів, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, оскільки між позивачем та відповідачем відсутні зобов'язальні відносини.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності (інше право титульного володільця) на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.). При цьому об'єктом віндикаційного позову є індивідуально визначене майно, яке наявне у незаконному володінні відповідача та існує в натурі на момент подання позову.

Отже, у порядку статті 387 Цивільного кодексу України може бути витребувана індивідуально-визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи.

Згідно з частиною першою статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Однак, як вірно зазначає відповідач, позивач у своїй позовній заяві жодним чином не зазначив будь-які описи, ознаки та характеристики спірного майна, що виключає можливість його ідентифікації та індивідуалізації, і відповідно за таких обставин виключає його встановлення та витребування із чужого незаконного володіння іншої особи. Майно, зазначене позивачем як предмет спору, має лише родові ознаки, що за наявності майна таких же найменувань не дає можливості індивідуалізувати це майно, як визначено статтями 184, 190 Цивільного кодексу України.

Тому, оцінивши в сукупності надані докази суд зазначає, що факти перебування у власності позивача спірного майна є недоведеними належними та допустимими доказами.

Судові витрати покласти на позивача, з вини якого спір безпідставно доведено до розгляду судом.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», статтями 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційному товариству «АРГО» (Чернівецька область, Хотинський район, с. Шилівці, вул. Миру, 33, ідентифікаційний код 22836526) з державного бюджету України зайво сплачений згідно квитанції № 7667.136.2 від 06.10.2014 судовий збір у розмірі 315,39 грн.

Повне рішення складено 25.12.2014.

Суддя В. Байталюк