Ухвала суду № 42003696, 24.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6642/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

24 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Старової Н.Е.,

суддів: Файдюка В.В., Чаку Є.В.,

при секретарі: Тищенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Київський метрополітен» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до Комунального підприємства «Київський метрополітен» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 12 143 063,51 грн. (за 2013 рік).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивачем було подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явились до судового засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, Комунальне підприємство «Київський метрополітен» 26.02.2014 року подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік (форма №10-ПІ), де зазначено, що у 2013 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складала - 7 493 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлено інвалідність - 122 особи, а також самостійно зазначено, що кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», має складати - 300 осіб.

КП «Київський метрополітен» на виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зобов'язано виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством України.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, в період 2013 року КП «Київський метрополітен» (його відокремлені підрозділи) створювало робочі місця для працевлаштування інвалідів, повідомляло службу зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, докази чого наявні в матеріалах справи, що також підтверджується поданням відповідачем (його відокремленими підрозділами) щомісячно протягом 2013 року до районних центрів зайнятості за місцезнаходженням відокремлених підрозділів звітів про наявність вакансій за формою №3-ПН, копії яких містяться в матеріалах справи.

Як вбачається з наданих доказів, у наведеному періоді інваліди для працевлаштування до КП «Київський метрополітен» не зверталися, та міськими центрами зайнятості таких осіб до підприємства не направлялося, що підтверджується довідкою від 10.06.2014 року №22/04-143 (т.1 а.с.253).

Проте, позивач вважає, що відповідачем порушено вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», оскільки протягом 2013 року на підприємстві не працювало чотирьохвідсоткової кількості осіб, яким встановлена інвалідність, а відтак позивачем в сукупності з його відокремленими підрозділами не виконано встановлений норматив для працевлаштування інвалідів, що є підставою для застосування спірних адміністративно-господарських санкцій.

Згідно, статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Зазначені особи самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за № 988/23520 затверджено Форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". Зазначена Форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Тобто, на підприємство покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць (вакансій) органи працевлаштування інваліда.

Одночасно колегія суддів зазначає, що згідно п.1.1. Правил користування метрополітеном, затверджених заступником голови Київської міської ради народних депутатів по виконавчій роботі 20.01.1995, метрополітен - міський пасажирський транспорт, користування яким пов'язане з підвищеною небезпекою.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 29.04.2010 №240 затверджено Порядок проведення медичних оглядів працівників, робота яких пов'язана із забезпеченням безпеки руху та обслуговуванням залізничного транспорту, метрополітенів та підприємств міжгалузевого промислового залізничного транспорту України (далі - Порядок № 240).

Відповідно до п. 1.3 Порядку №240 обов'язкові попередній (під час прийняття на роботу) і періодичні (протягом трудової діяльності) медичні огляди проводяться для працівників, робота яких пов'язана із забезпеченням безпеки руху та обслуговуванням залізничного транспорту, метрополітенів та підприємств міжгалузевого промислового залізничного транспорту, з метою визначення їх придатності до виконання професійних обов'язків, профілактики професійних захворювань та виробничого травматизму.

Пунктом 2.22 Порядку № 240 встановлено, що особи, які не пройшли обов'язкового медичного огляду або отримали висновок ЛЕК про професійну непридатність, до роботи (виробничої практики) не допускаються. Працівнику не може пропонуватися робота, яка згідно з медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.

Положеннями ч.3 ст.5 Закону України «Про охорону праці» встановлено, що працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Таким чином, коло інвалідів, які можуть за станом здоров'я працювати у Комунальному підприємстві «Київський метрополітен» є обмеженим.

Крім того, положеннями ч.2 ст.6 Закону України «Про зайнятість населення» встановлено, що реалізація права на вибір місця, виду діяльності та роду занять здійснюється шляхом самостійного забезпечення особою своєї зайнятості чи звернення з метою працевлаштування до роботодавця або за сприяння центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб'єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні.

Згідно ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендації медико-соціальної експертизи.

Аналізуючи вищевикладені норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не повинен самостійно здійснювати пошук інвалідів для виконання нормативу, встановленого законом. А зазначені норми законодавства спрямовані на забезпечення прав інвалідів на роботу, та для усунення можливих порушень їхніх прав з боку працедавців, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Суд першої інстанції вірно зазначає, що на виконання нормативу створення робочих місць для інвалідів, відповідачем вживалися всі можливі і залежні від нього заходи для працевлаштування інвалідів, а саме: створювались робочі місця (вакансії); повідомлялись служби зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів; в зазначений період відповідач (його відокремлені підрозділи) щомісячно звітував перед районними центрами зайнятості за місцезнаходженням відокремлених підрозділів про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів; у спірному періоді позивачем не було відмовлено жодній особі, якій встановлена інвалідність, у працевлаштуванні.

Крім того, позивачем не вказується, що протягом 2013 року особи з інвалідністю направлялись на підприємство, у кількості, необхідній для виконання 4-відсоткового нормативу, а підприємством було відмовлено у їх працевлаштуванні без поважних причин.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеною у постановах від 20.06.2011 по справі № 21-60а11 та від 16.04.2013 року по справі №21-81а13, на підприємство не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування або відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Важливо те, що ст.242-2КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач вчиняв всі залежні від нього дії для працевлаштування інвалідів та на виконання положень чинного законодавства, що виключає можливість задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Відповідач як суб'єкт владних повноважень, всупереч вимог ч.2 ст.72 КАС України, не надав до суду належні докази правомірності своїх вимог, та не обгрунтував їх у встановленому законом порядку.

Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги, не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 18.06.2014 року, та не можуть бути підставою для її скасування.

За таких обставин, у відповідності до ст.200 КАС України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Старова Н.Е.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.