Ухвала суду № 42000673, 17.12.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 р.Справа № 820/16763/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Губарь А.С.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Губської В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2014р. по справі № 820/16763/14

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та податкової вимоги,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

- скасувати у повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 22.07.2014 р. № 0003661702;

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.07.2014 р. № 0003651702 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 22544,43 грн., з яких 18035,54 грн. - за основним платежем, 4508,89 грн. - за штрафними санкціями;

- скасувати рішення від 22.07.2014 р. № 0003671702 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в частині донарахування суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 3849,86 грн. та в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 192,49 грн.;

- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.07.2014 р. в частині вимоги про сплату суми недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 3849,86 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2014 року адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - задоволено.

Скасовано у повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 22.07.2014 р. № 0003661702.

Скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.07.2014 р. № 0003651702 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 22544,43 грн., з яких 18035,54 грн. - за основним платежем, 4508,89 грн. - за штрафними санкціями.

Скасовано рішення від 22.07.2014 р. № 0003671702 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в частині донарахування суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 3849,86 грн. та в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 192,49 грн.

Скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.07.2014 р. в частині вимоги про сплату суми недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 3849,86 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області, код 37999628, банк ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, р/р 31217206784011) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 1827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 138.4, п. 138.6-138.9, пп. 138.10.2-пп. 138.10.4, п. 138.11 ст. 138, п. 144.1 ст. 144, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ст.ст. 4, 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що ФОП ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець 14.08.2000 р., перебуває на податковому обліку в ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова з 14.08.2000 р., є платником ПДВ, згідно свідоцтва від 03.10.2012 р. НОМЕР_3, індивідуальний податковий номер - НОМЕР_2.

У період з 10.06.2014 по 23.06.2014 фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої складено акт від 08.07.2014 р. № 2702/1702/23199011 (т. 1 а.с. 20-35).

Згідно висновків акту перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог податкового та іншого законодавства, а саме:

- п. 167.1 ст. 167, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого у 2011 році було занижено податок з доходів фізичних осіб у розмірі 19294,53 грн. у 2013 році;

- п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 15500,86 грн. за 2013 рік, а саме: липень 2013 року - на загальну суму ПДВ 1123,68 грн., серпень 2013 року - на загальну суму ПДВ 798,34 грн., вересень 2013 року - на загальну суму ПДВ 3638,68 грн., жовтень 2013 року - на загальну суму ПДВ 1689,33 грн., листопад 2013 року - на загальну суму ПДВ 5823,06 грн., грудень 2013 року - на загальну суму ПДВ 2427,77 грн.;

- ст. 4 та ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464-VI - заниження суми чистого доходу за 2013 рік на загальну суму 113497,58 грн.;

- ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - заниження сум страхових внесків від суми чистого доходу за 2013 рік, внаслідок чого було донараховано єдиного соціального внеску на суму 6762,34 грн.

На підставі висновків вказаного акту, відповідачем 22.07.2014 р. прийнято податкове повідомлення - рішення № 0003651702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 24118,16 грн., з яких 19294,53 грн. - за основним платежем, 4823,63 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, податкове повідомлення - рішення № 0003661702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 19376,08 грн., з яких 15500,86 грн. - за основним платежем, 3875,22 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, та рішення № 0003671702 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким позивачу донараховано єдиного внеску у розмірі 6762,34 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 338,12 грн. (т. 1 а.с. 10, 11, 13).

Також, відповідачем на підставі вказаного акта перевірки винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23 від 22.07.2014 р. на суму 6762,34 грн. (т. 1 а.с. 12).

Не погодившись з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями та вимогою про сплату боргу, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не було доведено належними і допустимими доказами обставин та фактів, на які він посилається в обґрунтування відповідності нормам чинного законодавства прийнятих ним оскаржуваних рішень.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення та вимога про сплату боргу суперечать вимогам чинного законодавства, є необґрунтованими, прийнятими з порушенням вимог ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України та є протиправними, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія судді погоджується з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних рішень слугував висновок податкового органу про те, що обсяг виручки, вказаний у декларації про майновий стан і доходи ФОП ОСОБА_3, у 2013 році не відповідає випискам банку. У період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. згідно наданої звітності валовий дохід склав 1967457,56 грн. (без ПДВ), але в ході проведення перевірки було встановлено, що на розрахунковий рахунок позивача в АТ «Райффайзен Банк Аваль» НОМЕР_4 надійшло грошових коштів за товар на загальну суму 1975850,84 грн. (без ПДВ), що на 8393,28 грн. більше, ніж вказано у податковій звітності. Отже, перевіркою встановлено заниження валового доходу у 2013 році на загальну суму 8393,28 грн., в наслідок чого порушено п. 164.1 ст. 164 ПК України. Позивач не заперечує проти зазначеного порушення, тому суми грошових зобов'язань та штрафних санкцій, визначених в оспорюваних рішеннях за вказане порушення, позивачем не оскаржуються.

Також, на думку податкового органу, позивачем завищено витрати за 2013 рік на суму 105104,30 грн. В ході перевірки ФОП ОСОБА_3 не надано пояснень та документального підтвердження стосовно використання придбаних ТМЦ та виконання ремонту основних засобів позивача на вказану суму. На думку відповідача, витрати у вигляді вартості ремонту та обслуговування основних засобів, зокрема, приміщень, не включаються до складу витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування. Отже, позивачем у 2013 році занижено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 19294,53 грн., що є порушенням п. 167.1 ст. 167, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України. Також, на думку відповідача, позивачем в порушення п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 ПК України завищено податковий кредит, до складу якого зайво віднесено суми ПДВ з вартості ТМЦ та ремонтних робіт у загальному розмірі 15500,86 грн., які не пов'язані з господарською діяльністю позивача, внаслідок чого занижено до сплати ПДВ у розмірі 15500,86 грн.

Крім того, оскільки за результатами проведеної перевірки відповідачем було встановлено завищення валових витрат позивача у липні-грудні 2013 року на суму 105104,30 грн. та заниження валового доходу у грудні 2013 року на суму 8393,28 грн., вказане призвело до заниження чистого доходу, отриманого у 2013 році на загальну сум 113497,58 грн., внаслідок чого порушено ст. 4 та ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", у зв'язку з чим встановлено заниження сум єдиного внеску від суми чистого доходу за 2013 рік, що є порушенням ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". У зв'язку з цим позивачу було донараховано єдиного соціального внеску на суму 6762,34 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 338,12 грн.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) дій та/або рішень прийнятих суб'єктом владних повноважень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність прийнятих відповідачем рішень на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

За правилами п. 177.1 ст. 177 ПК України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу.

Згідно п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування фізичних осіб - підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно п. 167.1 ст. 167 ПК України, якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Згідно п. 177.4 ст. 177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно п. 14.1.27 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

На підставі п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, із загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Пунктом 138.4 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до абз. 1 п. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, у перевіряємому періоді позивач займався виробництвом виробів із пластмас та іншими видами оптової торгівлі на загальній системі оподаткування за безготівкові кошти з використанням праці найманих працівників.

Місцем фактичного здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_3 є нежитлові будівлі загальною площею 635,7 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Вказані нежитлові будівлі були куплені ОСОБА_3 у 2007 р. згідно договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 11.04.2007 р.

Крім того, 03.12.2010 р. ФОП ОСОБА_3 отримав в оренду земельну ділянку, загальною площею 0,5 га за адресою: АДРЕСА_2, на якій розташовані нежитлові будівлі, що належать ФОП ОСОБА_3 на праві власності. Згідно п. 15 договору оренди землі від 03.12.2010 р., цільовим призначенням орендованої земельної ділянки визначена комерційна діяльність.

У 2013 р. у позивача було 3 найманих працівників, згідно копій трудових договорів (т. 1 а.с. 137-141).

У зв'язку з цим, ФОП ОСОБА_3 зазначає, що газова колонка Bosh WR 15-2p, газовий стаціонарний чавунний котел 20 TLO з технічним обслуговуванням газового обладнання, мийка К5.200 з аксесуарами (для миття бетонної підлоги) були придбані для забезпечення належних робочих умов його найманих працівників та на виконання вимог щодо охорони праці, що підтверджується належними первинними документами (т. 1 а.с. 142-198).

Крім того, ФОП ОСОБА_3, виконуючи вимоги законодавства щодо забезпечення пожежної, техногенної безпеки, цивільного захисту, відніс до валових витрат вартість монтажу системи блискавкозахисту, вогнезахисної обробки дерев'яних конструкцій, вартість снігоприбирача електричного, що підтверджується належними первинними документами (т. 1 а.с. 199-238, т. 2 а.с. 11-27).

Згідно ст. 4 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994 р. № 4004-XII, громадяни мають право на безпечні для здоров'я і життя харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище.

Згідно ст. 46 Господарського кодексу України, підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України.

Згідно статті 1 Постанови КМ України від 27.06.2003 р. N 994 „Про затвердження переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат", приведення основних фондів у відповідність з вимогами нормативно-правових актів з охорони праці, зокрема, щодо: виробничих та санітарно-побутових приміщень, робочих місць, евакуаційних виходів, захисту працюючих від ураження електричним струмом, дії статичної електрики та розрядів блискавок; систем теплових, водяних або повітряних завіс, а також установок для нагрівання (охолодження) повітря виробничих, адміністративних та інших приміщень, тощо.

Більше того, у зазначеній Постанові вказано, що зазначені у переліку заходи та засоби з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат юридичної особи та фізичної особи - підприємця, що відповідно до законодавства використовують найману працю, здійснюються та придбаваються з урахуванням вимог підпункту "є" підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 та підпункту 140.1.1 статті 140 Податкового кодексу України.

Згідно абз. "г" п. 138.8.5 ст. 138 ПК України, до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що перераховані витрати правомірно віднесені ФОП ОСОБА_3 до витрат, пов`язаних з господарською діяльністю.

Відповідно до положень статті 20 Кодексу цивільного захисту України, на ФОП ОСОБА_3 як на суб'єкта господарювання покладено наступні обов'язки: 1) забезпечення виконання заходів у сфері цивільного захисту на об'єктах суб'єкта господарювання; 19) розроблення заходів щодо забезпечення пожежної безпеки, впровадження досягнень науки і техніки, позитивного досвіду із зазначеного питання; 21) забезпечення виконання вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, а також виконання вимог приписів, постанов та розпоряджень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки.

Правилами пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом МНС України від 19.10.2004 р. N 126, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.11.2004 р. за N 1410/10009, визначено:

« 4.1.1. Територія підприємств, ділянок, що межують з житловими будинками, дачними та іншими будівлями, протипожежні розриви між будинками, спорудами, майданчиками для зберігання матеріалів, устаткування тощо повинні постійно утримуватися в чистоті та систематично очищатися від сміття, відходів виробництва, тари, опалого листя, котрі необхідно регулярно видаляти (вивозити) у спеціально відведені місця.

4.1.3. Дороги, проїзди й проходи до будівель, споруд, пожежних вододжерел, підступи до зовнішніх стаціонарних пожежних драбин, пожежного інвентарю, обладнання та засобів пожежогасіння мають бути завжди вільними, утримуватися справними, взимку очищатися від снігу. Забороняється довільно зменшувати нормовану ширину доріг та проїздів.».

Крім того, 19.11.2013 р. Харківським районним управлінням ДСУ з надзвичайних ситуацій у Харківській області ФОП ОСОБА_3 було винесено припис № 232 про усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної, техногенної безпеки, цивільного захисту, в т.ч. було зобов'язано ФОП ОСОБА_3 провести вогнезахисну обробку дерев'яних конструкцій, обладнати пристроями блискавкозахисту будівлі цеху та забезпечити очистку території (а.с. 120-122).

Згідно п.п. "є" п.п. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 ПК України, до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на виконання вказаного припису № 232 та вимог діючого законодавства щодо пожежної безпеки ФОП ОСОБА_3 правомірно відніс до витрат вартість монтажу системи блискавкозахисту, вогнезахисної обробки дерев'яних конструкцій, вартість снігоприбирача електричного та ін.

За нормами пунктів 14-15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.04.2000: первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта. Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв'язку з частковою ліквідацією об'єкта основних засобів. Первісна (переоцінена) вартість основних засобів може бути збільшена на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням та ремонтом об'єкта, визначену у порядку, встановленому податковим законодавством (пункт 14). Витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат (пункт 15).

Отже, у бухгалтерському обліку відображення та розподіл витрат на поліпшення і ремонт основних засобів відповідно до ПБО 7 залежить від того, приводять такі ремонти й поліпшення до збільшення майбутніх первісно очікуваних економічних вигід від використання об'єкта чи забезпечують його підтримання у робочому стані.

До того ж, пунктом 22 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 р. № 561 визначено, що рішення про характер і ознаки здійснюваних підприємством робіт, тобто, чи спрямовані вони на підвищення техніко-економічних можливостей (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція) об'єкта, що приведе у майбутньому до збільшення економічних вигод, чи здійснюються вони для підтримання об'єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, приймається керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат.

Витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання (технічний огляд, технічне обслуговування, ремонт тощо), включаються до складу витрат звітного періоду (пункт 32 Методичних рекомендацій).

Вказане було зроблено ФОП ОСОБА_3 при віднесенні до витрат вартості ремонтних робіт його нежитлових приміщень (за адресою: АДРЕСА_2) для підтримання їх робочого стану та для забезпечення належних умов праці найманих працівників, що підтверджується належними первинними документами (т. 2 а.с. 28-108).

Відповідно до п. 31 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, вартість робіт, що приводять до збільшення очікуваних майбутніх вигод від об'єкта основних засобів, включається до капітальних інвестицій з майбутнім збільшенням первісної вартості основних засобів. Підставою для визнання капітальними інвестиціями витрат, пов'язаних з поліпшенням основних засобів, є зростання внаслідок цих витрат очікуваного терміну корисного використання об'єкта, кількості та/або якості продукції (робіт, послуг), яка виробляється (надається) цим об'єктом.

Прикладами такого поліпшення є: а) модифікація, модернізація об'єкта основних засобів з метою подовження терміну його корисної експлуатації або збільшення його виробничої потужності; б) заміна окремих частин устаткування для підвищення якості продукції (робіт, послуг); в) впровадження ефективнішого технологічного процесу, що дозволить зменшити первісно оцінені виробничі витрати; г) добудова (надбудова) будівлі, що збільшить кількість місць (площу) будівлі, обсяги та/або якість виконуваних робіт (послуг) чи умови їх виконання.

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що у разі поліпшення основних засобів платник податків не може відносити понесені витрати до витрат звітного періоду. Тобто, під поліпшенням розуміється зростання характеристик об'єкту, внаслідок чого зростають його корисні властивості.

В даному випадку поліпшення основних засобів ФОП ОСОБА_3 - вказаних нежитлових приміщень призвело б до зростання їх технічних характеристик: збільшення виробничої потужності, економічності, швидкості, обсягів, якості виконуваних робіт тощо. Відповідачем під час розгляду справи не доведено зростання таких характеристик або інших властивостей основних засобів ФОП ОСОБА_3

В той же час, ФОП ОСОБА_3 підтверджено понесення витрат належними первинними документами: накладними, рахунками-фактурами, актами виконаних робіт та іншими первинними документами, що були надані до перевірки.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач не здійснював поліпшення своїх приміщень, а проводив виключно поточний ремонт приміщень для підтримання їх в робочому стані, що не призвело до зростання корисних властивостей приміщень. Згідно листа Державного комітету України з будівництва та архітектури "Щодо віднесення ремонтно-будівельних робіт до капітального та поточного ремонтів" від 30.04.2003 р. N 7/7-401 визначено, що поточний ремонт - це комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій і інженерного обладнання. Якщо будівля в цілому не підлягає капітальному ремонту, комплекс робіт поточного ремонту може враховувати окремі роботи, які класифікуються як такі, що відносяться до капітального ремонту (крім робіт, які передбачають заміну та модернізацію конструктивних елементів будівлі). Поточний ремонт повинен провадитись з періодичністю, що забезпечує ефективну експлуатацію будівлі або об'єкта з моменту завершення його будівництва (капітального ремонту) до моменту постановки на черговий капітальний ремонт (реконструкцію).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ремонт, в тому числі поточний ремонт приміщень позивача, в яких він здійснює свою господарську діяльність, був направлений на підтримання та приведення в робочий стан його приміщень, а отже, витрати, понесені позивачем на ремонт, придбання будівельних матеріалів для здійснення поточного ремонту є втратами на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів, а не витратами, пов'язаними з реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням основних засобів.

Таким чином, вказані вище та документально підтверджені витрати правомірно включені ФОП ОСОБА_3 до складу витрат у 2013 році, з урахуванням положень п. 177.2 ст. 177 ПК України, при цьому належними первинними документами підтверджується їх цільове використання у межах здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_3

Крім того, з акту перевірки вбачається, що встановлені податковим органом порушення з приводу формування позивачем витрат у вигляді вартості ремонту та обслуговування основних засобів, зокрема, приміщень, вплинули на визначення об'єкта оподаткування з податку на додану вартість, в результаті чого, на думку відповідача, відбулось порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, а саме: завищено податковий кредит, до складу якого зайво віднесено суми ПДВ з вартості ТМЦ та ремонтних робіт у загальному розмірі 15500,86 грн., які не пов'язані з господарською діяльністю позивача, внаслідок чого занижено до сплати ПДВ у розмірі 15500,86 грн.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового Кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Податковим кредитом, відповідно до положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом норми пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що для включення ФОП ОСОБА_3 до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість достатніми підставами мають бути: придбання ним товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, належним чином оформлена первинна бухгалтерська документація.

Враховуючи, що судом вже встановлено, що всі надані ФОП ОСОБА_3 первинні документи відповідають вимогам наведених норм, а отже підтверджують правомірність включення до податкового кредиту сум ПДВ у розмірі 15550,86 грн. в результаті придбання будівельних матеріалів, газового обладнання, проведення робіт із блисковозахисту, за проведення вогнезахисної обробки дерев'яних конструкцій та ін., що в свою чергу обумовлене потребами звичайної господарської діяльності, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок податкового органу про завищення валових витрат позивача у липні-грудні 2013 року на суму 105104,30 грн. та заниження ПДВ у розмірі 15500,86 грн.

Враховуючи, що під час розгляду справи вже було встановлено правомірність формування позивачем валових витрат у липні-грудні 2013 року на суму 105104,30 грн., колегія суддів вважає також неправомірними висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог ст. 4 та ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" внаслідок заниження суми чистого доходу отриманого у 2013 році на загальну сум 113497,58 грн.

З урахуванням того, що судовим розглядом встановлено правомірність формування позивачем показників податкової звітності за перевіряємий період та спростовано висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог законодавства, вимога Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 22.07.2014 р. в частині вимоги про сплату суми недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 3849,86 грн. також підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та вимога про сплату боргу прийняті відповідачем без дотримання вимог визначених частиною 3 статті 2 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для їх скасування.

У відповідності до ст. 159 КАС України, судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2014 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2014р. по справі № 820/16763/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 22.12.2014 р.