Рішення № 41998131, 09.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22725/14 09.12.14

За позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (вул. І. Федорова, 32-А, м. Київ, 03038)

до відповідача відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «ОРАНТА» (вул. Здолбунівська, 7-Д, м. Київ, 03081)

про відшкодування шкоди 3 325,56 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Пахолок Т.П. - представник, довіреність № 0113-347 від 27.12.2013,

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом № 8187/1228-УСГ від 16.10.2014 до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА», в якому просить суд стягнути з останнього в порядку регресу виплачене позивачем страхове відшкодування в розмірі 3 325,56 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виплативши страхувальнику відповідно до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-0107-12-01574 від 25.08.2012 страхове відшкодування в розмірі 3325,56 грн., позивач набув згідно статей 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» права зворотної вимоги до відповідальної за заподіяний збиток особи, якою є відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у вчиненні ДТП особи та який зобов'язаний відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодувати позивачу понесені збитки в розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2014 заяву приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/22725/14 та призначено справу до розгляду на 04.11.2014.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 04.11.2014 та 20.11.2014 розгляд справи відкладався на 20.11.2014 та 09.12.2014 відповідно.

У судові засідання 04.11.2014, 20.11.2014 та 09.12.2014 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача в дані судові засідання не з'явився.

Про дату, час і місце судових засідань відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень: №№ 0103032324839; 0103032325240; 0103032327692.

У судовому засіданні 04.11.2014 уповноваженим представником позивача подано суду клопотання №1228-УСГ від 04.11.2014 про доручення документів до матеріалів справи, зокрема, письмове підтвердження №1228-УСГ від 04.11.2014 про відсутність у провадженні господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарські спори, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і х тих же підстав, а також рішення цих органів з такого спору. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи. Витребувані ухвалою суду від 22.10.2014 документи подані представником позивача не в повному обсязі.

В судовому засіданні 20.11.2014 уповноваженим представником подано суду письмові пояснення №1228-УСГ від 20.11.2014, в яких повідомив суд, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу була розрахована на підставі калькуляції відновлювального ремонту по системі Аudatex №ДККА-19994, складеної аварійним комісаром. Автотоварознавче дослідження вартості матеріального збитку не проводилось, оскільки сума збитків є незначною та страхувальником не оскаржувалась.

В судовому засіданні 09.12.2014 уповноваженим представником позивача подано суду клопотання № 1228-УСГ від 08.12.2014 про долучення документів до матеріалів справи.

Клопотання представника позивача судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Витребувані ухвалами суду від 22.10.2014 та від 04.11.2014 документи подані представником позивача не в повному обсязі.

Документи, витребувані ухвалами суду 22.10.2014 та від 04.11.2014, відповідачем суду не подані.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання сторонами суду не надано.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладених в пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також те, що позивач проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками визначені ст. ст. 20, 22, 60, 74 та частиною 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судовому засіданні 09.12.14 р. уповноважений представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, викладені в позовній заяві.

Розглянувши позов приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» до відповідача - публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», всебічно та повно дослідивши матеріали справи та вивчивши зібрані у справі докази, вислухавши доводи та пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані докази та оглянувши їх оригінали в судових засіданнях, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

25.08.2012 між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (страховик) та громадянкою Тумановою Ларисою Євгенівною (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-0107-12-01574 КАСКО (далі - Договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням та/або користуванням, та/або розпорядженням транспортним засобом марки «Nissan Note», державний реєстраційний номер АА8924МН, 2012 року випуску. Строк дії Договору визначений з 25.08.2012 по 24.08.2013 (пункт 8 Договору).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Відповідно до визначення частини 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та частини 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За змістом пункту 3 частини 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування» страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання; а страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

04.09.2012 в м. Києві по вул. Златоустівська, 20, відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки «Toyota Land Cruiser Prado», державний реєстраційний номер АА7363МВ, під керуванням громадянина Кулікова Олексія Петровича, та транспортного засобу марки «Nissan Note», державний реєстраційний номер АА8924МН, під керуванням громадянина Рупіцева Олександра Олексійовича, в результаті якої автомобілі отримали механічні ушкодження.

Факт ДТП підтверджується довідкою №9065788 про дорожньо-транспортну пригоду, виданої відділом ДАІ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві (копія довідки залучена до матеріалів справи).

В результаті ДТП було пошкоджено застрахований в приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Українська страхова група» автомобіль «Nissan Note», державний реєстраційний номер АА8924МН.

04.09.2012 власник транспортного засобу «Nissan Note», державний реєстраційний номер АА8924МН - громадянка Туманова Лариса Євгенівна звернулась до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» із заявою, в якій повідомила про настання ДТП та посвідчила той факт, що на момент настання випадку, який має ознаки страхового та стався 04.09.2012, застрахованим транспортним засобом «Nissan Note», державний реєстраційний номер АА8924МН, керував громадянин Рупіцев О.О. за згодою власника (копія залучена до матеріалів справи).

Згідно частини 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

05.09.2012 страхувальник - Туманова Лариса Євгенівна звернулась до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» із заявою ДККА-19994 про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування шляхом виплати страхувальнику готівкових коштів з каси компанії ПО Audatex (копія залучена до матеріалів справи).

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Вищезазначена дорожньо-транспортна пригода визнана позивачем страховою подією, з настанням якої у позивача виник обов'язок виплатити страхувальнику страхове відшкодування.

Судом встановлено, що акт автотоварознавчої експертизи пошкодженого при ДТП автомобіля «Nissan Note», державний реєстраційний номер АА8924МН, позивачем не складався. Натомість, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу була визначена на підставі ремонтної калькуляції №ДККА-19994 від 11.09.2012, складена на основі комп'ютерної програми Аudatex, яка рекомендована пунктом 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, згідно якої вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля склала 3 325,56 грн.

Згідно складеного страхового акту №ДККА-19994 від 18.09.2012 та розрахунку суми страхового відшкодування від 18.09.2012, страховиком - приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» визначено належну до сплати страхувальнику - Тумановій Ларисі Євгенівні суму страхового відшкодування - 3 325,56 грн., визначеної на підставі калькуляції №ДККА-19994 від 11.09.2012 (копії залучені до матеріалів справи).

Зазначену суму страхового відшкодування 3 325,56 грн. позивач виплатив страхувальнику, що підтверджується видатковим касовим ордером №1824 від 25.09.2012 (копія залучена до матеріалів справи).

Суд вважає звернути увагу на те, що наявність страхового акту №ДККА-19994 від 18.09.2012 та видаткового касового ордеру №1824 від 25.09.2012 на суму 3 325,56 грн. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, ані Законом України «Про страхування», ані договором страхування, що укладений між позивачем та страхувальником, не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням виключно звіту суб'єкта оціночної діяльності. Відтак, правомірним є визначення позивачем розміру страхового відшкодування на підставі калькуляції №ДККА-19994 від 11.09.2012.

Отже, страховиком приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» фактично здійснено виплату страхувальнику Тумановій Ларисі Євгенівні страхового відшкодування в розмірі 3 325,56 грн.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 ст. 1187 ЦК України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 1 ст. 1187 ЦК України).

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Відповідно до частини 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: протиправної поведінки; збитків та їх розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва у справі №2610/24113/2012 про адміністративне правопорушення встановлено, що 04.09.2012 громадянин Куліков Олексій Петрович, керуючи в м. Києві по вул. Златоустівська, 20, транспортним засобом «Toyota Land Cruiser Prado», державний реєстраційний номер АА7363МВ, перед початком обгону не переконався, що автомобіль, що рухався попереду не подав сигналу про намір повороту, внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем «Nissan Note», у зв'язку з чим громадянина Кулікова Олексія Петровича визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340,00 грн. на користь держави.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування до позивача - приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» перейшло право вимоги до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу «Toyota Land Cruiser Prado», державний реєстраційний номер АА7363МВ, винного у вчиненні ДТП - Кулікова Олексія Петровича.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно пункту 9 частини 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Судом встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 04.09.2012 Цивільно-правова відповідальність власника транспортний засіб марки «Toyota Land Cruiser Prado», державний реєстраційний номер АА7363МВ, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником Куліковим Олексієм Петровичем - в відкритому акціонерному товаристві Національної акціонерної страхової компанії «ОРАНТА» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АВ №7635824 (згідно Єдиної централізованої бази даних МТСБУ) з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 0 грн.; забезпечений транспортний засіб марки «Toyota Land Cruiser Prado», державний реєстраційний номер АА7363МВ; діючий Поліс станом на 04.09.2012.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» метою обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно змістом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є саме страхування ризиків страхувальника перед особами, яким заподіяно збитки з метою захисту майнових інтересів страхувальників. Такою особою в даному випадку є позивач - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група», до якого перейшло право вимоги від потерпілого - Туманової Лариси Євгенівни згідно договору від 25.08.2012 добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-0107-12-01574 КАСКО.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За таких обставин судом встановлено факт настання страхового випадку за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АВ №7635824, відповідно страховик - відкрите акціонерне товариство Національної акціонерної страхової компанії «ОРАНТА» має відповідати за спричинену матеріальну шкоду, завдану транспортному засобу «Nissan Note», державний реєстраційний номер АА8924МН, в межах ліміту відповідальності, визначеному полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АВ №7635824.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з заявою №7780/1228-УСГ від 21.05.2014 на виплату страхового відшкодування в порядку регресу, в якій просив відкрите акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» перерахувати на рахунок приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» страхове відшкодування в розмірі 3 325,56 грн. Доказів направлення регресної вимоги на адресу відповідача або докази отримання зазначеної заяви відповідачем (фіскальний чек відділення поштового зв'язку та/або опис вкладення у цінний лист та/або рекомендоване повідомлення про вручення) матеріали справи не містять.

Статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Зазначена норма передбачає наявність у страховика права на пред'явлення регресного позову, а не вимоги до особи, відповідальної за завданий збиток.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.2012р. у справі №23/279).

Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Нормою ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

При цьому, Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно частини 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

Проте здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки, вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за договором від 25.08.2012 добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-0107-12-01574 КАСКО, а Закон України «Про страхування» відповідних застережень не містить. З приписів вищевказаних норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача (страховика за договором добровільного страхування), дії якого не регулюються цим Законом, а тому в даній правовій ситуації відсутні правові підстави перекладати на позивача обов'язки відповідача, який є страховиком за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Розмір оціненої шкоди, завданої автомобілю «Nissan Note», державний реєстраційний номер АА8924МН, 2012 року випуску, визначено в розмірі 3 325,56 грн. згідно ремонтної калькуляції №ДККА-19994 від 11.09.2012, складена аварійним комісаром на основі комп'ютерної програми Аudatex.

В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Враховуючи те, що порядок здійснення відшкодування шкоди, визначений спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АВ №7635824, які регламентують зобов'язання відповідача у спірних відносинах, відмінний від порядку відшкодування шкоди, передбаченого Законом України «Про страхування» та договором добровільного страхування, які регламентують зобов'язання позивача, та те що умовами полісу серії АВ №7635824 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів франшиза визначена в розмірі 0 грн., то матеріальна шкода, що підлягає відшкодуванню відповідачем позивачу становить 3 325,56 грн.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини другої ст. 129 Конституції України та статей 4-2, 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження виконання зобов'язання, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсними чи розірвання договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0107-12-01574 від 25.08.2012 та полісу серії АВ №7635824 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів суду не надано.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростований, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3 325,56 грн. страхового відшкодування в порядку регресу підлягає задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 6, 8, частиною 18 ст. 9, частиною 1 ст. 16, частиною 2 ст. 18, пунктом 3 частини 1 ст. 20, частиною 1 ст. 25, 27 Закону України «Про страхування», статтями 3, 6, 12, пунктом 22.1 ст. 22, ст. ст. 29, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», пунктом 3 частини 2 ст. 11, ст. ст. 993, 981, частинами 1, 2 ст. 1187, пунктом 1 частини 1 ст. 1188, частиною 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, ст. 354 Господарського кодексу України, статтями 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «ОРАНТА» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7-Д, код ЄДРПОУ 00034186) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32-А, код ЄДРПОУ 30859524) 3 325,56 грн. (три тисячі триста двадцять п'ять гривень п'ятдесят шість копійок) страхового відшкодування та 1 827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 15.12.2014.

Суддя А.М. Селівон