Ухвала суду № 41996263, 22.12.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2014 р.Справа № 816/4012/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Водолажської Н.С. , Філатова Ю.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2014р. по справі №816/4012/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім.Довженка"

до Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма" ім. Довженка", звернувся до суду із адміністративним позовом до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення №0001412200 від 25.09.2014 року, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 463 402 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 231701грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки податкового органу про те, що взаємовідносини позивача із контрагентами - ПП "АФ Приват Агро" та ТОВ "АПО Цукровик Полтавщини" не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість. Крім того, податкові накладні, на підставі яких віднесено до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 69 077,92 грн, оформлені належним чином, у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Зазначення в графі 3 спірних податкових накладних найменування товару як "товари в асортименті" не змінює сутності господарських операцій, у зв'язку зі здійсненням яких податкові накладні було видано. Також, на думку позивача, оскаржуване рішення є передчасним, оскільки на момент його винесення були відсутні будь - які вироки суду по кримінальній справі за обвинуваченням посадових осіб контрагента позивача, що суперечить ст.86 ПК України.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2014 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Миргородської ОДПІ від 25.09.2014 № 0001412200.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що первинні документи бухгалтерського обліку, якими оформлено господарські операції, за рахунок яких сформовано спірний податковий кредит в розмірі 394 323,50 грн, не можуть бути доказами реальності таких оподаткованих операцій. Такі твердження податковий орган мотивував тим, що в рамках кримінального провадження №12013040640003312, відкритого за обвинуваченням, з - поміж інших, посадових осіб ПП "АФ Приват Агро", було встановлено, що податковий кредит вказаним підприємством формувався шляхом відображення у документах податкової звітності взаємовідносин з "транзитними" підприємствами, а також шляхом перекручення даних, які вносились до таких документів. В результаті проведення слідчих дій встановлено, що ПП "АФ Приват Агро", з - поміж інших, є "вигодонабувачем" ("клієнтом" виявленого "конвертаційного центру"), на підставі фіктивних угод та інших фіктивних документів перераховувало грошові кошти на рахунки суб'єктів підприємницької діяльності, що входили до складу "конвертаційного центру" за нібито поставлені товарно-матеріальні цінності. В подальшому такі кошти перераховувались на карткові рахунки фізичних осіб та знімались з них у готівковій формі. Допитані відповідні особи надали свідчення про те, за винагороду надали особисті документи для реєстрації ряду підприємств, серед яких знаходиться ПП "АФ Приват Агро". Таким чином, результати, відображені у даних податкового обліку учасника господарських операцій, ПП "АФ Приват Агро", фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій вищевказаного учасника. Отже, угоди, укладені між ТОВ "Агрофірма ім. Довженка" та ПП "АФ Приват Агро" не спрямовані на здійснення реальних господарських операцій, а надані на перевірку первинні документи (договори, видаткові, податкові накладні, та ін.) не можуть підтвердити фактичне проведення оподаткованих господарських операцій. Крім того, податковий орган наголошував на тому, що податкові накладні, на підставі яких віднесено до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 69077 грн, оформлені з порушенням ст.201 ПК України, оскільки у графі "номенклатура" не вказано конкретний вид товару, а лише зазначено "товари в асортименті", у графі "одиниця виміру" зазначено "шт.", а у графі "кількість"-"1". У зв'язку з цим неможливо встановити вид придбаного товару та, як наслідок, наявність права у позивача на віднесення їх саме до "скороченої" декларації ПДВ.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Агрофірма" ім. Довженка" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та перебуває на обліку як платник податків та зборів в Шишацькому відділенні Миргородській ОДПІ.

Співробітниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Агрофірма ім. Довженка" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року та з питань правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, за наслідками якої складено Акт № 829/16-20-22-01-11/03770394/28 від 06.06.2014 року.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог п.п.14.1.36, 14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.3, 198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 1011231,39 грн.

Позивач, не погодившись із встановленими порушеннями, направив до податкового органу заперечення на акт перевірки, які були частково враховані податковим органом, сума зобов'язань з податку на додану вартість, заниження яких встановлене перевіркою, склала 697499,81 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки Шишацьким відділенням Миргородської ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000722200 від 27.06.2014 року, яким визначено грошові зобов'язань з ПДВ у розмірі 1046250,00 грн., у тому числі: 697 500,00 грн. - за основним платежем та 348750,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 27.06.2014 р. №0000722200 частково було задоволено скаргу позивача та скасовано вказане рішення в частині нарахованого основного платежу в сумі 234098,00 грн. та штрафної санкції в сумі 117 049,00 грн.

25.09.2014 року на підставі акту перевірки Миргородською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0001412200, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 463402 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 231 701 грн.

Позивач, не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, використання товару (послуг) у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Податковим органом під час розгляду справи не було надано доказів того, що операції позивачем не проводились. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки порушення контрагентом правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) тягне негативні наслідки лише до цієї особи. Крім того, зазначення в графі 3 спірних податкових накладних найменування товару як "товари в асортименті" не змінює сутності господарських операцій, у зв'язку зі здійсненням яких податкові накладні було видано, а тому, з урахуванням положень п.201.10 статті 201 ПК України, податкові накладні, які не було визнано недійсними та які включені до реєстру виданих та отриманих податкових накладних (що не заперечується Миргородською ОДПІ) є і повинні бути підставою для віднесення позивачем відповідних сум ПДВ до спірного податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до п. 20.1.4. ст. 20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом (абз. 3 пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України).

Згідно положень пп. 78.1.11 п.78.1 ст. 78 ПК України, обставиною для проведення документальної позапланової перевірки, крім інших, є отримання податковим органом постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесено ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Відповідно до п.п. 78.2, 78.4. ст.78 ПК України, обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться у межах порушеної кримінальної справи.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно п. 81.1 ст. 81 ПК України, посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Відповідно до ч. 7 ст. 110 Кримінального процесуального кодексу України, постанова слідчого, прокурора, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.

В свою чергу, у відповідності до положень п. 86.9 ст. 86 ПК України та п. 7 розділу IV наказу Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010 року "Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства" (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772) визначено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Згідно з пунктом 58.4 статті 58 ПК України встановлено, що у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом. Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм права, колегія суддів дійшла висновку, що матеріали перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку, а статус таких матеріалів перевірки та висновків державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність, при цьому орган державної податкової служби визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не приймає до набрання законної сили обвинувальним вироком, винесеним судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, або рішенням про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

В свою чергу, що положення п. 86.9 ст. 86 та п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України не конкретизують коло осіб, щодо яких може бути призначено документальну позапланову перевірку за наявності відповідної постанови компетентної особи, винесеної в порядку кримінально-процесуального законодавства, то відповідну документальну перевірку за постановою слідчого, прокурора, органу дізнання чи суду може бути проведено щодо будь-яких осіб.

Таким чином, пункт 86.9 статті 86 ПК України врегульовує порядок оформлення результатів документальних позапланових перевірок щодо будь-яких осіб, якщо такі перевірки були проведені на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.11 статті 78 Кодексу, тобто в межах кримінально-процесуального законодавства чи законодавства про оперативно-розшукову діяльність.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в ні доказами, спірне податкове повідомлення-рішення контролюючим органом прийнято на підставі висновків Акту перевірки, проведеної на виконання постанови начальника оперативного управління Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників ОСОБА_2 про призначення виїзної документальної позапланової перевірки ТОВ "Агрофірма" ім. Довженка".

В свою чергу, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності судового рішення, яке набрало законної сили, за результатами розгляду кримінальної справи в рамках якої була призначена дана перевірка, то колегія суддів дійшла висновку про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

В зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що матеріали перевірки та висновки органу державної податкової служби, викладені в акті документальної позапланової перевірки ТОВ "Агрофірма ім. Довженка" № 829/16-20-22-01-11/03770394/28 від 06.06.2014 року, яка була призначена на виконання постанови начальника оперативного управління Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників відповідно до кримінально-процесуального закону, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи і не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що перевірка підприємства позивача була призначена відповідно до кримінально-процесуального закону та за відсутності доказів набрання законної сили судовим рішенням в кримінальній справі, колегія суддів дійшла висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення було прийнятоподатковим органом передчасно.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Так, відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Агрофірма ім. Довженка" у перевіряємий період мало господарські відносини із ПП "АФ Приват Агро" та ТОВ "АПО Цукровик Полтавщини".

Перевіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по вищезазначених господарських операціях, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

З приводу висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства по взаємовідносинам із ПП "АФ Приват Агро", що призвело до завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 394323,50 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Агрофірма ім. Довженка" (Покупець) та ПП "АФ Приват Агро" (Продавець) було укладено договір купівлі - продажу №1/0313/39 від 19.03.2013 року, за умовами якого Продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність Покупця шрот соняшника з вмістом потеина 39%, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість. (т.1, а.с.205-207).

На підтвердження дійсності укладення та реального виконання даної угоди представником позивача надано суду податкові декларації, оборотно - сальдові відомості, видаткові накладні, податкові накладні (т.1, а.с.208-250,т.2,а.с.1-13), реєстри виданих та отриманих накладних, додатки №5 до декларацій з ПДВ (т.2, а.с.179- 218), виписку з банківської установи щодо руху коштів на рахунках платника (т.2, а.с.14-17), товарно - транспортні накладні (т.2, а.с.18-46, т.3, а.с 28-57), витяг із складської книги (т.2, а.с.160-163), платіжні доручення (т.3, а.с.3-27), акти звіряння по взаємним розрахунках (т.3, а.с.58-59)

Позивачем пояснено, що шрот соняшниковий був використаний у власній господарській діяльності для виробництва продукції тваринництва та на підтвердження використання купленого у ПП "АФ Приват Агро" товару було надано звіти по тваринництву, звіти по закупкам, виробничі звіти, раціон харчування тварин на півріччя та ін. ( т.2, а.с143-178)

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій.

Зауважень щодо правильності оформлення та форми податкових накладених у податкового органу не виникло. На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

В обґрунтування правомірності визначення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 394323,50 грн. податковий орган посилається на те, що документи бухгалтерського обліку, якими оформлено вищевказані господарські операції, не можуть вважатись первинними та свідчити про реальність таких операцій, оскільки в результаті проведення слідчих дій встановлено, що ПП "АФ Приват Агро", з - поміж інших, є "вигодонабувачем" на підставі фіктивних угод та інших фіктивних документів перераховувало грошові кошти на рахунки суб'єктів підприємницької діяльності, що входили до складу "конвертаційного центру" за нібито поставлені товарно-матеріальні цінності, а також те, що стосовно посадових осіб вказаного контрагента порушено кримінальне провадження, в рамках якого виявлено, що особи, які за реєстраційними документами займають керівні посади, взагалі не мають ніякого відношення до діяльності вказаного підприємства.

Разом з тим, колегія суддів вважає необґрунтованими вказані доводи податкового органу, оскільки жодних доказів на їх підтвердження відповідачем надано не було. Крім того, вказані висновки податкового органу є передчасними та неправомірними, оскільки обставини, на які посилається слідчий відділ та податковий орган, не встановлені обвинувальним вироком суду та не мають ніякого відношення до позивача. Станом на момент проведення перевірки (як і на дату розгляду справи) обвинувального вироку про встановлення незаконної діяльності посадових осіб ПП "АФ Приват Агро" , який би набрав законної сили, не було. Крім того, матеріали досудового слідства у кримінальних справах не можуть бути використані як докази для оформлення результатів податкових перевірок.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст.61 Конституції України.

Колегія суддів також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб,яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Враховуючи наведене, висновки податкового органу про завищення позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 394323,50 грн. не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

З приводу висновків контролюючого органу про неправомірне віднесення позивачем до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 69077,92 грн від господарських операцій з ТОВ "АПО Цукровик Полтавщини", в зв'язку з тим, що податкові накладні, якими оформлено такі операції, заповнені не належним чином та з порушенням ст. 201 ПК України, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Так, в якості наявності факту порушення позивачем вимог діючого законодавства, відповідач посилається на те, що у графі "номенклатура" не вказано конкретний вид товару, а лише зазначено "товари в асортименті", у графі "одиниця виміру" зазначено "шт.", а у графі "кількість"-"1". У зв'язку з цим неможливо встановити вид придбаного товару та, як наслідок, наявність права у позивача на віднесення їх саме до "скороченої" декларації ПДВ.

Перевіряючи обґрунтованість вказаних тверджень податкового органу, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Агрофірма ім. Довженка" (Покупець) та ТОВ "АПО Цукровик Полтавщини" (Продавець) було укладено договір №29/04-ЦП/2 від 01.04.2009 року, за умовами якого Продавець продає, а Покупець купує та оплачує сільськогосподарську продукцію, сільськогосподарську техніку, паливно - мастильні матеріали, запчастини до техніки та інші товарно - матеріальні цінності, в подальшому - товар в асортименті, вказаному у накладних. (т.2, а.с.47-48). Крім того, до вказаного Договору між тими ж сторонами було укладено Додаткову угоду №28/12-2009-1 від 28.12.2009 року, п.1.1 якої встановлено, що Продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність Покупцю товарно - матеріальні цінності (сільськогосподарська продукція, насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, паливно - мастильні матеріали, сільськогосподарська техніка, запасні частини до сільськогосподарської техніки, обладнання цукрової промисловості, запасні частини до обладнання цукрової промисловості, вапно, цукор - пісок, меляса бурякова, жом сирий, жом сухий та ін..), а Покупець - прийняти і оплатити його вартість. (т.2,а.с.49) 16.05.2011 року між тими ж сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору №16/05/2011-1. (т.2,а.с.50)

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем було надано видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення (т.2,а.с.51-60, т.3, а.с.61-95), акти звірки по взаєморозрахунках. (т.3, а.с.100-106)

Під час розгляду справи позивач зазначив, що куплені товари транспортувались власними транспортними засобами. Крім того, позивачем було надано балансову довідку про наявність та вартість вантажних автомобілів у власності ТОВ "Агрофірма ім. Довженка". (т.3, а.с.96-99).

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України, встановлено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити, в тому числі - опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг.

Перевіривши правомірність оформлення позивачем податковим накладним, належне оформлення яких заперечується податковим органом, та відповідності їх вищевказаним критеріям, колегія суддів дійшла виснвоку, що вони оформлені належним чином.

Так, зазначення платником податку у графі "номенклатура - товари в асортименті", а не конкретний вид товару не може свідчити про неналежне оформлення таких податкових накладних, оскільки вид товару, що може придбаватись позивачем у ТОВ "АПО Цукровик Полтавщини", визначений безпосередньо у самому договорі №29/04-ЦП/2 від 01.04.2009 року, за умовами якого Продавець продає, а Покупець купує та оплачує сільськогосподарську продукцію, сільськогосподарську техніку, паливно - мастильні матеріали, запчастини до техніки та інші товарно - матеріальні цінності, в подальшому - товар в асортименті. Крім того, наявні у матеріалах справи та досліджені судом видаткові накладні дають можливість встановити, які саме товарно - матеріальні цінності були придбані ТОВ "Агрофірма ім. Довженка" у вказаного контрагента.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що зазначення в графі 3 спірних податкових накладних найменування товару як "товари в асортименті" не змінює сутності господарських операцій, у зв'язку зі здійсненням яких податкові накладні було видано. Крім того, податковим органом не ставилось під сумнів реальність оподаткованих господарських операцій з ТОВ "АПО Цукровик Полтавщини", за рахунок яких сформовано спірний податковий кредит.

Згідно із п.11 Підрозділу 2 Розділу ХХ ПК України, реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних з 01.01.2012 запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить понад 10 тисяч гривень. Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних незалежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.

Органи доходів і зборів за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, зобов'язані повідомляти платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів.

У разі якщо надіслані до реєстру податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 ПК України, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Податковим органом не було надано доказів повідомлення позивача щодо невідповідності даних, зазначених у податкових накладних, чи оформлення податкових накладних не належним чином. Доказів неприйняття відповідачем вищевказаних податкових накладних також суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що згідно положень п.201.10 статті 201 ПК України, податкові накладні, які не було визнано недійсними та які включені до реєстру виданих та отриманих податкових накладних (що не заперечується Миргородською ОДПІ) є і повинні бути підставою для віднесення позивачем відповідних сум ПДВ до спірного податкового кредиту.

З урахуванням зазначеного, позивачем податковий кредит у відповідних звітних періодах та суми з ПДВ сформовано за господарськими операціями, фактичне виконання яких підтверджено первинними документами та податковими накладними, які оформлені у відповідності до вимог Податкового Кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Враховуючи наведене, висновки податкового органу про завищення позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 69077,92 грн. не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятого податкового повідомлення-рішення, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2014 року по справі №816/4012/14 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2014р. по справі №816/4012/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Філатов Ю.М.