Постанова № 41994834, 18.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2014 р. Справа№ 910/5912/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Вершути О.П.

за участю представників:

від позивача - Штельмах О.С.

від відповідача - Щеглова Л.В.

від третьої особи - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державної фіскальної служби України на рішення Господарського суду м. Києва від 23.10.2014 (суддя Головатюк Л.Д. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Солід»

до Державної фіскальної служби України

третя особа Державна казначейська служба України

про стягнення 5122 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Будівельна компанія «Солід» звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної фіскальної служби України про стягнення 5122 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги задоволені повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2014 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою суду від 27.11.2014 прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 18.12.2014.

Представники позивача та відповідача в судове засідання на вказану дату з`явилися та дали усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду скарги був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

13.12.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Солід» та Державною митною службою України був укладений договір підряду № 187/3.

Відповідно до п. 1.1. договору замовник доручає і оплачує, а проектувальник, відповідно до умов договору, чинного законодавства України, будівельних норм та правил приймає на себе зобов'язання по здійсненню авторського нагляду за виконанням будівельно-монтажних робіт з реконструкції нежитлового приміщення Київської регіональної митниці Державної митної служби України протягом всього періоду ведення цих робіт з метою забезпечення відповідності технологічних, архітектурно-будівельних та інших технічних рішень об'єкту будівництва рішенням, що передбачені в затвердженому проекті: «Реконструкція нежитлового приміщення Київської регіональної митної служби України (надалі - Об'єкт), який знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Івана Лепсе, 8-А.».

Пунктом 2.1. договору визначено, що загальна вартість послуг по здійсненню авторського нагляду визначається згідно ДБН Д.1.1-7-2000 «Правила визначення вартості проектно - вишукувальних робіт для будівництв, що здійснюються на території України», зазначена у кошторисі, що є додатком № 1 до даного договору й складає 5 122 грн. (п'ять тисяч сто двадцять дві гривні ), в т.ч. ПДВ 20% 853,66 грн. та зазначена у протоколі погодження договірної ціни (додаток 3).

Відповідно до п. 2.3. договору оплата послуг проектувальника, передбачених цим договором, проводиться замовником за фактично виконані роботи на підставі акту приймання - передачі наданих послуг з авторського нагляду, підписаного уповноваженими представниками сторін протягом 4 (чотирьох) робочих днів з дати підписання його сторонами на підставі рахунку проектувальника».

Матеріали справи свідчать, що позивачем взяті на себе зобов'язання виконані в повному обсязі, що підтверджується актом № 1 приймання-передачі послуг за договором від 13.12.2012 № 187/3, підписаного сторонами 28.12.2012, відповідно, обов'язок оплатити надані послуги виник у замовника 04.01.2013.

Зважаючи на те, що станом на 19.08.2014 оплата наданих позивачем послуг відповідно договору від 13.12.2012 № 187/3 в розмірі 5 122 грн. не здійснена, останній звернувся із позовом до суду.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог та оскаржуючи прийняте судом першої інстанції рішення, мотивує це відсутністю бюджетного фінансування виконаних позивачем робіт та тим, що він є не зобов`язаний сплачувати кошти за договором підряду, оскільки до Державної фіскальної служби на даний час не перейшли зобов`язання за вказаним договором підряду.

Проте колегія судів не погоджується з такою позицією відповідача, вважає її не доведеною та не обґрунтованою, зважаючи на наступне.

Указом Президента України від 24 грудня 2012 року № 726/2012 «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" утворено Міністерство доходів і зборів України шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України.

Згідно з пунктом 2 Указу Президента України від 18 березня 2013 року № 141/2013 «Про Міністерство доходів і зборів України" Міністерство доходів і зборів України є правонаступником Державної податкової служби України та Державної митної служби України, що реорганізуються.

Таким чином, зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг перейшло до Міністерства доходів і зборів України.

Факт прийняття Міністерством доходів і зборів України даної заборгованості також підтверджується додатковою угодою № 1 від 23.12.2013 до договору від 13.12.2012 № 187/3, листом № 13030/6/99-99-05-01-01-15 від 11.10.2013, листом № 3278/6/99-99-05-01-01-15 від 19.02.2014

01.03.2014 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 67 «Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів», відповідно до якої Міністерство доходів і зборів України ліквідовано та відновлено діяльність Державної податкової служби та Державної митної служби.

Даною постановою також визначено, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками прав та обов'язків ліквідованого Міністерства доходів і зборів у відповідних сферах діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 160 від 21.05.2014 визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 № 67 «Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів" та утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

Відповідно до частини 2 статті 108 Цивільного кодексу України: «Уразі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.»

Таким чином, зобов'язання щодо сплати заборгованості за Договором підряду № 187/3 від 13.12 2012 перейшло до Державної фіскальної служби України, а отже, Державна фіскальна служба України є єдиним та належним відповідачем по даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Твердження представника відповідача щодо неможливості виконання договірного зобов`язання в зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування, спростовується наступним.

Згідно із приписами чинного законодавства України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а отже відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічної позиції дотримується колегія суддів Вищого господарського суду України у постанові від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011, Верховний Суд України у своїй постанові від 15.05.2012 № 11/446 та Європейський суд з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005.

Крім того відповідно до п. 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, установи мають право брати бюджетні зобов'язання щодо видатків бюджету або надання кредитів з бюджету відповідно до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану надання кредитів із загального фонду бюджету та плану спеціального фонду виходячи з потреби у забезпеченні здійснення пріоритетних заходів та з урахуванням платежів, необхідних для погашення зобов'язань минулих періодів, узятих на облік органами Казначейства, якщо інше не передбачено законодавством; обсяг бюджетних зобов'язань, узятих установою протягом бюджетного періоду, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов'язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов'язаннями у поточному році. У разі скорочення бюджетних асигнувань розпорядники повинні вживати заходів до ліквідації або скорочення обсягу бюджетних зобов'язань, які перевищують уточнені плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів, помісячні плани використання бюджетних коштів.

За ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, відповідач своїми діями (не проведення розрахунків за виконані роботи по договору) порушив умови договору щодо належного та добросовісного виконання зобов'язання по договору, наслідком чого є неотримання позивачем коштів у сумі 5122,00 грн.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідачем по справі не було належним чином спростовано доводи позивача, не обґрунтовано відсутності у нього обов`язку щодо виконання договірного зобов'язання щодо сплати коштів, за виконані позивачем роботи, не надано доказів відсутності боргу перед позивачем, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги є правомірними, законними та обгрунтованими, а отже підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Солід», а тому апеляційна скарга Державної фіскальної служби України не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Центр-1» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2014 у справі № 910/5912/14- без змін.

Матеріали справи № 910/5912/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов