Ухвала суду № 41990880, 17.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2014 року м. Київ К/9991/33408/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012

у справі № 2а-13161/11/2670

за позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012, частково задоволено позовні вимоги Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» (надалі - позивач, ДП з іноземною інвестицією «Сантрейд») до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків, правонаступником якої є Окружна державна податкова служба - Центральний офіс з обслуговування великих платників Державної податкової служби (надалі - відповідач): податкове повідомлення-рішення № 0000514040 від 02.08.2011 скасовано повністю; податкове повідомлення-рішення № 00001244040 від 18.04.2011 скасовано в частині 996 273,00 грн. основного зобов'язання та 249 068,25 грн. штрафних санкцій. В іншій частині позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 в частині задоволення позовних вимог і відмовити в позові в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність винесення оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено планову виїзну перевірку ДП з іноземною інвестицією «Сантрейд» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої складено акт від 30.03.2011 № 78/22-03/25394566.

В ході проведеної перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема:

- п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 026 273 грн.;

- п.1.8 ст. 1, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), в результаті чого завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню (р. 25.1 Декларацій), на 1 996 412 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.26 Декларації), станом на 30.09.2010 у розмірі 5 617 814 грн.;

На підставі даного акта та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 00001244040 від 18 квітня 2011 року та № 00000514040 від 02 серпня 2011 року.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Положеннями п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

З огляду на викладені норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що для формування податкового кредиту платник податків-покупець має отримати належно оформлену податкову накладну, сплатити грошові кошти контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактично виконати господарську операцію, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснює закупівлю сировини, виробництво та оптовий продаж товару під торговою маркою «Олейна».

За умови здійснення оптової торгівлі, позивач самостійно не має можливості дослідити обставини кінцевого роздрібного придбання товару споживачем, визначити, зокрема, обсяги зайняття ринку аналогічної продукції, встановлення «тиску» конкуренції та вчинення заходів направлених на просування товару з метою забезпечення росту продажів товару, його споживання, а й відповідно, отримання доходів.

Головною метою залучення мерчендайзерів є контроль та здійснення викладки продукції у роздрібних торговельних точках. Основними обов'язками мерчендайзерів є викладка продукції позивача згідно із затвердженими стандартами викладки, слідкування за збереженням відповідності фактичної викладки затвердженим стандартам, а також проведення акцій та заходів у роздрібних торговельних точках, визначених позивачем.

Так, між позивачем та ТОВ «Промостудія», ТОВ «Промостудія Україна» в періоді, за який проводилась перевірка, були укладені договори про надання послуг мерчендайзерів.

Здійснення зазначених послуг в мережі крупних магазинів полягало у наступному. Позивач надсилав на ім'я генерального директора відповідного гіпермаркету лист-запит, в якому вказував імена мерчендайзерів та просив допустити їх до здійснення викладки продукції/проведення акцій тощо. Після цього, на кожного мерчендайзера позивач заповнював атестацію про те, що власник цієї атестації (мерчендайзер) дійсно працював за договором, укладеним з позивачем, та в рамках своєї роботи проводив викладку продукції/проведення акцій/тощо в гіпермаркетах.

Вказаний механізм додатково підтверджується затвердженими господарськими документами позивача, зокрема: Процедурою № ОП-А16/004 «Порядок організації праці мерчендайзерів та промоутерів у магазинах «NOVUS» та співпраці з постачальниками, які їх делегують», яка є прикладом стандартної процедури допуску мерчендайзерів позивача у великі магазини.

Реалізація заходів в стандартних роздрібних точках (окремі невеликі магазини) та ринках полягала в тому, що позивач щотижня затверджував маршрутні листи з переліком роздрібних точок, які слід відвідати, та розсилав їх представникам ТОВ «Промостудія» та ТОВ «Промостудія Україна» в регіони.

По прибуттю в такі точки мерчендайзер пропонував відповідальному представникові точки дозволити йому здійснення викладки продукції/проведення акцій тощо. У звітах за відповідні періоди ТОВ «Промостудія» та ТОВ «Промостудія Україна» вказували результати лише по тих торгових точках, в яких їхніх представників було допущено до здійснення викладки чи проведення інших дій.

В основному, ТОВ «Промостудія» та ТОВ «Промостудія Україна» надавали позивачу комплексні послуги щодо проведення різних заходів для просування та максимально ефективного позиціонування торгової марки позивача в торгівельних точках, що передбачало відвідування персоналом зазначених підприємств відповідних торгівельних точок, з метою збору інформації щодо продукції під торговою маркою «Олейна», здійснення контролю за дотриманням відповідності викладки продукції під ТМ «Олейна» стандартам позивача; проведення моніторингу наявності продукції в торгівельних точках згідно з адресною програмою, перевірка якості зовнішнього вигляду продукції під ТМ «Олейна» на полицях; проведення перевірки цін на продукцію, а також відповідність цінників розміщенню продукції; проведення перевірки наявності та зовнішнього стану рекламних матеріалів, що знаходяться в пунктах продажу; здійснення контролю за кількістю продукції ТМ «Олейна» у торгівельній точці згідно з адресною програмою.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Аснільсен Юкрейн» укладено договір №161/13-09 від 18 грудня 2009 року, відповідно до якого позивач користується наданим даним товариством програмним забезпеченням. Виконання договору відбувалось наступним чином: регулярно (один раз на місяць) представник ТОВ «Аснільсен Юкрейн» надсилав зі своєї електронної адреси на електронну адресу працівника позивача файл з оновленою базою даних. Цей файл завантажувався працівником позивача в програму Аdvisor Interactive і дані з цього файлу додавались до загальної бази даних досліджень, проведених раніше ТОВ «Аснільсен Юкрейн». Користувач міг працювати з оновленою базою даних і формувати для себе будь-які звіти в будь-якій формі (в електронній, роздруковувати тощо).

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що результати досліджень, що проводились ТОВ «Аснільсен Юкрейн», були необхідні позивачу для прийняття рішень щодо власної поведінки на ринку олій або майонезів в Україні. Ці послуги дозволяли аналізувати дії конкурентів позивача на ринку і відповідно реагувати на ці дії, вводячи нові продуктові позиції, змінюючи рекламну стратегію тощо, що в результаті призводило до збільшення частки позивача на ринку продукції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що послуги, які надавались ТОВ «Аснільсен Юкрейн», ТОВ «Промостудія» та ТОВ «Промостудія Україна», підтверджено відповідними первинними документами та є такими, що безпосередньо пов'язані із господарською діяльністю позивача і відповідають вимогам п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що на момент виникнення спірних правовідносин ТОВ «Аснільсен Юкрейн», ТОВ «Промостудія» та ТОВ «Промостудія Україна» були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Отже, податкові накладні, видані даними контрагентами на виконання умов договорів з позивачем, є підставою для збільшення позивачем податкового кредиту відповідних періодів.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту та валових витрат.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 у справі № 2а-13161/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна