Ухвала суду № 41990852, 18.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2014 року м. Київ К/800/53018/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. В., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Хмельницької митниці Міндоходів на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Славутський комбінат "Будфарфор" до Хмельницької митниці Міндоходів про визнання протиправними, скасування рішення та картки відмови,

встановив:

ПАТ "Славутський комбінат "Будфарфор" звернувся з позовом до Хмельницької митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів Хмельницької митниці Міндоходів від 28 січня 2014 року № 400040000/2014/000003/1; визнано протиправною та скасовано картку відмови № 400040000/2014/00003 від 28 січня 2014 року, складену Хмельницькою митницею Міндоходів митний пост "Славута".

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

В запереченнях на скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення судів - без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 22 травня 2013 року між ПАТ "Славутський комбінат "Будфарфор" (покупець) та компанією "DEFTRANS" (Польща) (продавець) укладено контракт на поставку № І 13/20, предметом якого є поставка меблів для ванних кімнат з ДСП, ламінованих (надалі - товар).

На виконання Контракту на адресу позивача у січні 2014 направлено товар відповідно до рахунку-фактури (інвойсу) від 23 січня 2014 року № FE/0000003/2014.

З метою митного оформлення товару, передбаченого рахунком-фактурою, позивачем заповнена та подана до підрозділу Хмельницької митниці Міндоходів митного посту "Славута" митна декларація від 27 січня 2014 року № 400040000/2014/000398, в якій товар задекларований у митний режим "імпорт". Ціна товару визначена на рівні 6584,20 Євро, а митна вартість - 7194,95 Євро.

Митним органом 28 січня 2014 року прийнято рішення № 400040000/2014/000003/1 про коригування митної вартості товарів за резервним (шостим) методом. Внаслідок чого митну вартість товару збільшено з 7194,95 Євро до 12472,68 Євро.

28 січня 2014 року позивачу виставлено картку відмови у митному оформленні товарів № 400040000/2014/00003 з підстав неподання документів, що підтверджують складові митної вартості товару.

Не погоджуючись з рішенням митниці щодо коригування митної вартості товару та прийняттям картки відмови, позивач оскаржив її акти до суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо обґрунтованості заявленого позову.

Колегія суддів погоджується з висновками судів.

Статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 Митного Кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

За приписом ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

З системного аналізу вказаних статей вбачається, що обов'язок доведення митної вартості товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей може витребувати додаткові документи. Водночас, митниця може витребувати, а декларант зобов'язаний надати, лише ті документи, які здатні такі сумніви усунути. При цьому законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнiвiв у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. При цьому, в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбiжностi, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали вiдповiднi сумніви, причини неможливості їх перевірки на пiдставi наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхiднiсть перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.

Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.

Ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовiрностi наданої iнформацiї, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості товарів.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, митний орган мотивував своє рішення тим, що непідтвердженими є складові митної вартості щодо витрат на навантаження та обробку.

Між тим, відповідно до розділу 4 контракту позивач та продавець визначили, що поставка товарів повинна здійснюватись по кожному окремому замовленню покупця на умовах, вказаних в кожній окремій специфікації. Згідно специфікації, поставка повинна здійснюватись на умовах FCA Одоланов, Польща.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що Митницею застосовано додатковий метод визначення митної вартості товару безпідставно, оскільки навантаження товару здійснювалося силами та за рахунок продавця, згідно FCA Інкотермс 2010, а обробка оцінюваних товарів не здійснювалась, тобто дані платежі не входять до митної вартості товару, а тому не потребують підтвердження.

Окрім цього, дана обставина підтверджується довідкою № 27/14 від 27.01.2014 про транспортно-експедиторські витрати при перевезенні вантажу автомобільним транспортом, в якій зазначено, що навантаження здійснено за рахунок вантажовідправника та страхування вантажу не здійснювалося.

Такі висновки судів цілком підтверджують факт того, що подані декларантом документи не викликають сумніву щодо заявленої ним митної вартості.

Таким чином, відповідачем безпідставно вказано у оскаржуваному рішенні, що подані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Інших підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості митницею не зазначено.

Також митниця не мотивувала, які обставини повинен декларант підтвердити витребуваними документами.

Оскільки під час вирішення спору суди першої та апеляційної інстанції правильно застосували норми матеріального права, то скаргу митниці слід залишити відхилити.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив :

Касаційну скаргу Хмельницької митниці Міндоходів відхилити, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: