Ухвала суду № 41990837, 08.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2014 року м. Київ К/9991/67574/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у м. Суми

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.07.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2011

у справі №2а-1870/2490/11

за позовом Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб»

до Державної податкової інспекції у м. Суми, Головного Управління державного казначейства Сумської області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення суми бюджетного відшкодування , -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25.07.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2011, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Суми від 11.04.2011 №0000742306/0/28605, №0000732306/0/28616. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 81460,38 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника в банку за червень, липень, вересень, листопад 2008 року, травень, липень, серпень 2010 року, за результатами якої складено акт №2037/236/30991664/65 від 28.03.2011.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги пп.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1 п.7.7, пп.7.7.2 п.7 ст.7, п.10.2 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0000732306/0/28616, яким була зменшена сума від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 85480,07 грн., та №0000742306/0/28605, яким було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 81460,38 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування: за червень 2008 року у розмірі 1284,9 грн. внаслідок зменшення ним від'ємного значення за травень 2008 року у цій сумі, яке виникло через відсутність документальних підтверджень правомірності формування податкового кредиту по господарських операціях з ПФ «ТВ-Сплав»; за липень 2008 року у розмірі 1621,48 грн., внаслідок зменшення від'ємного значення за червень 2008 року у цій сумі, що виникло через відсутність документальних підтверджень правомірності формування податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Меблева компанія України»; за вересень 2008 року у розмірі 1192,55 внаслідок зменшення від'ємного значення за серпень 2008 року у цій сумі, що виникло через відсутність документальних підтверджень правомірності формування податкового кредиту по господарських операціях з ПФ «Вілена»; за листопад 2008 року у розмірі 1542,24 грн. внаслідок зменшення від'ємного значення за жовтень 2008 року на дану суму, що виникло через відсутність документальних підтверджень правомірності формування податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «НВФ«Фактор»; за квітень, червень, липень 2010 року - виникло через відсутність документальних підтверджень правомірності формування податкового кредиту по господарських операціях з ФОП ОСОБА_2, МПП «Боніта», ВКФ ТОВ «Кріопром», ПП ВКФ «Апогей», ТОВ «Сапфір».

Висновок відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, обґрунтовується тим, що за даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов?язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України виявлені розбіжності між задекларованим позивачем розміром податкового кредиту та задекларованими зобов??язаннями контрагентів.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій обґрунтували своє рішення дотриманням позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту, з огляду на те, що суми податку, сплаченого у відповідному звітному періоді, у зв'язку з придбанням товарів (робіт послуг), віднесені до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних виданих контрагентом позивача з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 цього Закону. Проведення позивачем оплати в повному обсязі та реальність зазначених операцій документально підтверджено та відповідачем не заперечується.

З аналізу норм пп.7.7.1 - 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), виходячи з суті бюджетного відшкодування, розкритій в п. 1.8 ст. 1 названого Закону, що полягає у поверненні з бюджету надмірно сплаченого податку, необхідною умовою бюджетного відшкодування виступає фактична сплата цього податку постачальнику товарів (послуг) в ціні придбання таких товарів (послуг).

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит та відповідно бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Однак, таких доказів відповідачем, всупереч положенням ч.2 ст.71 КАС України суду не надано.

Відповідачем не спростовано, що на момент здійснення операцій з поставки товару позивачу, його контрагенти в ланцюгу постачання були зареєстровані в ЄДРПОУ, були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, та перебували на обліку як платники податків і зборів. Не надано доказів встановлення в діях посадових осіб зазначених суб'єктів господарювання ознак злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.

З огляду на підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ та виконання ним усіх передбачених законом умов щодо отримання відшкодування, висновки судів попередніх інстанцій про протиправність податкових повідомлень-рішень є правильними.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми відхилити, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2011 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун