Ухвала суду № 41990836, 15.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2014 року м. Київ К/800/16567/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Пущенської О.А.

відповідача Грембовського В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (правонаступника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013

у справі №2а-13714/12/2570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вторметекспорт»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби №0005252230 від 23.07.2012, №0005232230 від 23.07.2012, №0005242230 від 23.07.2012.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині задоволених вимог та прийняття нового рішення в цій частині про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2012 за результатами якої складено акт №692/22-30/30127924 від 04.07.2012.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення:

- п.4.1.1, 4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1, п.5.2, пп. 5.3.9, п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.137.1 ст.137, п.138.2, п.138.4, п.138.6, ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся на суму 37451480 грн.;

- пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на суму 17455265 грн.;

- пп. 7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого завищено залишок від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 21523 грн.

Такі висновки податковим органом зроблено виходячи з того, що в перевіреному періоді в податковому обліку позивачем відображено операції (правочини), що не відповідають вимогам закону, вчинені з метою ухилення від оподаткування, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, внаслідок чого такі правочини суперечать моральним засадам суспільства, а отже є нікчемними, з наступними контрагентами: ТОВ «Відродження», ПП «Юпітер Русторг», ТОВ «Ін-Агро», ТОВ «Вторресурси», ТОВ «Вернон Шиппінг».

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення: №0005252230 від 23.07.2012, яким зменшено від?ємне значення суми податку на додану вартість за березень 2012 року в сумі 21523 грн.;

№ 0005232230 від 23.07.2012, яким визначено суму податкового зобов?язання з податку на прибуток у розмірі 37451480 грн. основного платежу та 697247,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№ 0005242230 від 23.07.2012, яким визначено податкове зобов?язання з податку на додану вартість в сумі 17107639 грн. основного платежу та 2690114,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлено обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем, у періоді, що перевірявся, було укладено договори поставки із ТОВ «Відродження», ПП «Юпітер Русторг», ТОВ «Ін-Агро», ТОВ «Вторресурси», ТОВ «Вернон Шиппінг», на виконання яких контрагентами надано ТОВ «Вторметекспорт» товари (послуги) та було виписано податкові накладні, а позивачем перераховано грошові кошти у визначених розмірах та сплачено у ціні придбаного товару суму податку на додану вартість, яку у подальшому включено до складу податкового кредиту.

Відсутність у позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з вищезазначеними контрагентами, відповідач обґрунтовує наявністю постанови Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2012, якою визнано недійсними установчі документи ПП «Юпітер Русторг» з моменту його реєстрації, визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, визнано недійсним запис про проведення державної реєстрації №15561020000040353 від 21.10.2010.

Відповідно до актів перевірки ПП «Юпітер Русторг» №1804/23-5/837352217 від 01.07.2011, №502/23-5/37009873 від 24.02.2012 не встановлено фактів передачі (постачання) товарів від ПП «Юпітер Русторг» до покупців.

Згідно акту перевірки №11267\23-512 від 23.03.2011 у ТОВ «Ін-Агро» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, складські приміщення, трудові ресурси, а також правочини із з його постачальником ПП «Виас-Транс» за січень 2011 року визнані нікчемними.

Також відповідач посилається на те, що постачальником ТОВ «Вторресурси» у листопаді 2010 року було ТОВ «Віртекс-Інвест», постачальником якого в свою чергу було ПП «Юпітер Русторг», таким чином у ланцюгу постачання договори не виконувались, оскільки наявна постанова Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2012 про визнання недійсними установчих документів ПП «Юпітер Русторг».

Згідно актів перевірки ТОВ «Вернон Шиппінг» №92/23-3/35179042 від 17.04.2012; №89/23-6/35179042 від 20.01.2012; №79/23-6/35179042 від 19.01.2012; №71/22-3/35179042 від 27.03.2012, якими встановлено, що основними постачальниками ТОВ «Вернон Шиппінг» були ПП «Світ Бабулєс», ТОВ «Флорена-Плюс» відносно яких постановою від 02.03.2012 порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення (придбання) невстановленими особами та фактом підроблення документів невстановленими слідством особами підприємств по ланцюгу постачання, а саме: ПП «Біржа Музичних Інструментів», ПП «Світ Бабулєс», ТОВ «Флорена-Плюс».

Згідно п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні приписи містить абзац перший пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, згідно якого витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати за наслідками реальних господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

За змістом положень п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави погодитись із висновками попередніх судових інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Укладені позивачем з вищезазначеними контрагентами господарські зобов?язання за формою та змістом відповідають вимогам законодавства, їх виконання підтверджується податковими та видатковим накладними, іншою первинною документацією в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», поставлені товари використані позивачем у господарській діяльності, що давало йому підстави для віднесення вартості придбаного до складу скоригованих валових витрат декларації з податку на прибуток підприємства, а сум сплаченого в ціні придбання податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Судом першої та апеляційної інстанції досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вище переліченими контрагентами, на час укладення правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій, усі вони були зареєстровані в ЄДРПОУ, були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебували на обліку як платники податків, у тому числі були платниками податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» вiд 15.05.2003, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Законодавством України не передбачено обов'язок покупця перевіряти відповідність законодавству статутних та реєстраційних документів продавця, а також перевіряти наміри продавця щодо сплати ним податків.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

За загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит та відповідно бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Не можуть бути підставою для інших висновків і доводи відповідача про нікчемність вищезазначених правочинів, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваних угод відповідачем не надано.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій свідчать про правильне застосування норм матеріального права. Підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун