Ухвала суду № 41989276, 16.12.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/2288/14

Категорія: 10.3.4 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Кравченко К.В.

Лукянчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2014р. по справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» про стягнення заборгованості в сумі 581286,83грн.,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2012р. Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі Фонд) звернулося в суд із позовом до Публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі Товариство) про стягнення заборгованості в сумі 581286,83грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно звітів відповідача за 2011р. середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу Товариства склала 569 осіб. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів складає 23, проте, фактично працювало лише 10 інвалідів, що є порушенням ЗУ «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні».

Позивачем проведено розрахунок, згідно якого за 13 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами на протязі 2011р., відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 571570,48грн. При цьому, розмір пені складає 9716,35грн. Оскільки вищезазначені суми Товариством в добровільному порядку не сплачені утворилася заборгованість у розмірі 581286,83грн. Посилаючись на зазначені обставини позивач просить позов задовольнити.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.11.2012р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014р. у задоволені позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.07.2014р. касаційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено частково, постанову Миколаївського окружного суду та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2014р. позов задоволено, стягнуто з ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів кошти в сумі 581286,83грн., з яких: адміністративно-господарські санкції за 2011р. у розмірі 571570,48грн.; пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за 2011р. у розмірі 9716,35грн.

В апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову повністю, посилаючись на порушення норм права.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.197КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, постанови суду без змін, з наступних підстав.

За правилами ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що Товариство не виконало обов'язку надавати державній службі зайнятості точну інформацію про наявність вільних робочих місць для інвалідів, як це передбачено вимогами діючого законодавства України.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» до Заводського районного центру зайнятості м.Миколаєва на протязі 2011р.надавало звіти за формою №3-ПН про наявність вакансій для інвалідів, в т.ч. і за січень 2011р. (т.1 а.с.10-60,74).

Відповідно до звіту Товариства за формою №10-ПІ за 2011р. середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складає 569 осіб, серед них працює 10 інвалідів. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях складає 23 особи (т.1 а.с.8). Тобто, у Товариства утворилося 13 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами на протязі 2011р.

Вирішуючи питання щодо правомірності висновків Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, суд виходив з наступного.

За правилами ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про зайнятість населення» ч. 4 ст. 20 передбачено, що підприємства, установи і організації незалежно від форм власності мають щомісячно подавати центрам зайнятості за місцем їх реєстрації адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць ( вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 цього Кодексу передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство систематично подавало на протязі 2011р. до Заводського районного центру зайнятості м.Миколаєва звіти за формою №3-ПН про наявність вакансій для інвалідів (т.1 а.с.10-60,74). Між тим, згідно інформації, яка надана самим Товариством середньооблікова кількість штатних працівників складає 569 осіб, а в такому випадку повинно бути 23 робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів, в той час, як фактично було влаштовано лише 10 інвалідів. (569 осіб х 0,04=23). Більш того, у звітах Товариство кожен місяць змінювало кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, що є порушенням норм вищенаведеного законодавства.

В доводах апеляційної скарги ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» посилається на те, що за підсумками аналізу звітів форми №3-ПН за 2011р. Товариство перевиконало норматив робочих місць для інвалідів і не допустив порушень діючого законодавства України. Такі доводи ґрунтуються на тому, що Товариство підсумувало середньооблікові показники вже працюючих інвалідів та поданих на протязі 2011р. вакансій для працевлаштування інвалідів. Тобто, 10+15=25-робочих місць для інвалідів створено на підприємстві у відповідача (т.2 а.с.79-81). Проте, така інформація суперечить даним звіту відповідача.

Судова колегія зауважує, що вимогами діючого законодавства чітко встановлено, що підприємства, установи та організації щомісяця подають дані про наявність вільних робочих місць. В той час, як Товариству потрібно було працевлаштувати 13 інвалідів, воно звітувало про меншу кількість за необхідну для виконання нормативу.

Виходячи з вищезазначеного, судова колегія вважає, що ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» інформувала органи зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, але ця інформація не була вірною, що знаходить своє підтвердження у звітах за 2011р. про наявність вакансій. А відтак, за 2011р. Товариством не було створено необхідну кількість робочих місць для інвалідів. Протилежного відповідач не довів.

За правилами ч.1 ст.71КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» не мало в достатній кількості вільних робочих місць для інвалідів, не вжило всіх залежних від нього заходів для виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Тому, позивачем вірно застосовані адміністративно-господарські санкції та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за 2011р.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що постанова суду постановлена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.197,198,200,206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2014р. - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: К.В. Кравченко

О.В. Лукянчук