Ухвала суду № 41986175, 13.11.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

13 листопада 2014 рокусправа № 804/13755/13-а Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Лащенко Р.В.,

без представників сторін;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 р. у справі № 804/13755/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод "Дніпровентилятор"

до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

"17" жовтня 2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод "Дніпровентилятор" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області в якому просило

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0001461530, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 90 597 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0001451530, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 138 730 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків податкового органу щодо нереальності здійснених правочинів.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 р. у справі № 804/13755/13-а адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод "Дніпровентилятор" до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що реальність здійснення господарської діяльності та правомірність відображення її в податковому обліку підтверджено належним чином первинною документацією.

Не погодившись з постановою суду, Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 р. у справі № 804/13755/13-а, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги по суті є матеріалами перевірки позивача. Скаржник наполягає на тому, що відсутність товарно-транспортних накладних свідчить про відсутність фактичного постачання та транспортування товару і відповідно нереальність здійснення господарської діяльності.

Позивач надав в справу письмові заперечення, в яких вказуючи на обґрунтованість прийнятої судом першої інстанції постанови просить залишити без змін постанову суду першої інстанції та відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання не з'явились представники сторін. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників сторін суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, нез'явлення в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, фахівцями ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Дніпропетровський завод "Дніпровентилятор" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «РИВС» за період з 01.05.2012 р. по 31.08.2012 р., ТОВ «ФЕРРІТ Д» за період з 01.10.2012 р. по 31.10.2012 р., ТОВ «АНГСТРЕМ КОНТИНЕНТАЛЬ» за період з 01.10.2012 р. по 31.10.2012 p.

За результатами перевірки відповідачем складено акт №898/222/31596032 від 15.03.2013 року, в якому зафіксовано виявлені перевіркою порушення, а саме:

- порушення ч.ч. 1, 5 ст.203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених ТОВ "Дніпропетровський завод "Дніпровентилятор" при придбанні товарів та робіт у ТОВ «РИВС» (код за ЄДРПОУ 34914473) у травні, червні, серпні 2012 р., та товарів у ТОВ «АНГСТРЕМ КОНТИНЕНТАЛЬ» (код за ЄДРПОУ 33906299) у жовтні 2012 р. - зазначені правочини мають ознаки нереальності;

- абз. «а» п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, абз. «а» п. 198.1., п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 60398,00 грн.;

- п.п.14.1.27, ст.138, ст. 140, ст. 142, ст. 143, п.п. 135.5.4. п. 135.5. ст. 135 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за II-IV квартали 2012 р. на сумує 110970,00 грн.

Висновки податкового органу щодо заниження податкових зобов'язань ґрунтуються на актах перевірок контрагентів позивача ТОВ «АНГСТРЕМ КОНТИНЕНТАЛЬ» та ТОВ «РИВС», якими не підтверджено реальності здійснення господарської діяльності даними підприємствами, що у сукупності з відсутністю у позивача товарно-транспортних накладних, дозволило відповідачу зробити висновок про відсутність реального виконання укладених правочинів та їх нікчемність по ланцюгу постачання. Крім того, відповідач посилався на те, що за даними перевірки у ТОВ «Дніпропетровський завод «Дніпровентилятор» встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей та матеріально-технічних засобів на виконання господарських зобов'язань.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 30.04.2013 року №0001461530, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 90 597 грн. та №0001451530, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 138 730 грн.

Не погодившись з висновками податкового органу, вважаючи їх необгрунтованими та протиправними, позивач звернувся до суду з вимогою про скасування спірних податкових повідомлень-рішень, як таких, що порушують права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, здійснені під час проведення перевірки є невмотивованими та такими, що носять характер припущень, а отже спірні податкові повідомлення-рішення винесено з порушенням норм діючого законодавства.

Дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає за можливе погодитись з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Дніпропетровський завод "Дніпровентилятор" (Замовник) та ТОВ «РИВС» (Виконавець) укладено договори на виготовлення комплектуючих до промислових вентиляторів №135 від 01.08.2012 року, №44 від 25.04.2012 року, №54 від 03.05.2012 року, №122 від 04.06.2012 року.

За даними договорами позивачем придбано товару на загальну суму 233 191,23 грн., у т.ч. 38 865,20 грн. ПДВ, з яких сплачені суми ПДВ віднесено позивачем до складу податкового кредиту, а понесені витрати в розмірі 194 325 грн. - до складу валових витрат у ІІ-ІУ кварталах 2012 року.

На підтвердження реальності виконання укладених угод позивачем до перевірки надано: копії договорів та додатків до них, кошториси узгодження норм часу та розцінок на виготовлення комплектуючих та запчастин, акти узгодження норм розходу матеріалу, акти приймання-здачі сировини за зазначеними договорами, видаткові накладні, акти приймання-передачі готової продукції та виконаних робіт за зазначеними договорами та податкові накладні, платіжні доручення та копії оборотно-сальдових відомостей.

26.09.2012 року між ТОВ "Дніпропетровський завод "Дніпровентилятор" та ТОВ «Ангстрем Континенталь» укладено договір поставки №184, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується поставити, а замовник прийняти та оплатити визначений умовами угоди товар (запчастини та комплектуючі до вентиляційного обладнання).

Відповідно до видаткових накладних, за перевіряє мий період позивачем придбано товару на загальну суму 129 195 грн., у т.ч. 21 532,50 грн. ПДВ, з яких сплачені суми ПДВ віднесено позивачем до складу податкового кредиту, а понесені витрати в розмірі 107 665 грн. - до складу валових витрат у ІІ-ІУ кварталах 2012 року.

На підтвердження реальності даної угоди позивачем до перевірки надано договір від 26.09.2012 року №184, рахунки фактури 22.10.2012р. № 5732 та від 25.10.2012р. № 5733, видаткові накладні №5732 від 22.10.2012 року, №5733 від 25.10.2012 року, №5734 від 30.10.2012 року на підтвердження фактичного отримання придбаного товару, платіжні доручення №4625 від 30.10.2012 року, №4664 від 25.12.2012 року, якими підтверджено повну оплату за отриманий товар, оборотно-сальдову відомість на підтвердження руху активів на рахунках Товариства та податкові накладні №631 від 22.20.2012 року, №632 від 25.10.2012 року, №633 від 30.10.2012 року, в обґрунтування правомірності формування податкового кредиту.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України).

У відповідності до п.198.2. ст.198 ПК України (в редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно положень п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Отже, податкова накладна, як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).

Докази, які б свідчили про відсутність у контрагентів позивача - ТОВ «Ангстрем Континеталь», ТОВ «Ривс» статусу платників ПДВ на момент здійснення господарських операцій, відповідачем суду не надані, що свідчить про наявність спеціальної податкової правосуб'єктності у контрагентів позивача під час реалізації вищевказаних господарських договорів.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатись зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З оскарженої постанови вбачається дослідження судом першої інстанції первинних документів, які містяться у матеріалах справи і якими підтверджується реальність господарських операцій, фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача.

Використання позивачем придбаних товарів і послуг у власній господарській діяльності відповідачем не спростовується.

При цьому, доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку Підприємства матеріали справи не містять.

Крім того, податковим органом не надано суду доказів недійсності договорів, використання придбаних товарів та послуг у неоподатковуваних операціях.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Разом з цим позиція податкового органу базується на порушеннях, начебто, допущених при здійсненні господарської діяльності контрагентами та їх контрагентами по ланцюгу постачання.

Проте, статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Також зі змісту вищенаведених норм можна дійти висновку, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на отримання бюджетного відшкодування в залежність від декларування постачальниками, в тому числі і по ланцюгу постачання, своїх податкових зобов'язань та/або від сплати ними сум податку на додану вартість до бюджету.

Відповідач в акті перевірки та апеляційній скарзі зазначає, операції з поставки по ланцюгу від ТОВ «Ангстрем Континеталь» та ТОВ «РИВС» до позивача порушують ст.228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу, надання послуг не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки від 27.05.2013 р. не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Таки чином, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тим більш, що у податкових органів відсутнє право щодо визнання правочинів нікчемними, що підтверджено також практикою Вищого адміністративного суду (ухвала від 14.11.2012 р. у справі № К/9991/4363 7/12), де зазначено, що «чине законодавство України не містить жодної норми, яка б передбачала наявність повноважень органів ДПС України на встановлення факту нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст.ст.203, 215, 228, 662, 656 Цивільного Кодексу України в актах перевірок суб'єктів господарювання».

Щодо відсутності трудових ресурсів, складських приміщень тощо у контрагентів позивача, то посилання податкового органу на відсутність у підприємства-контрагента умов, необхідних для здійснення господарської операції, само по собі не свідчить про нікчемність (фіктивність) господарської операції, адже підприємство-постачальник може здійснювати реальні торговельні операції та не обов'язково має бути виробником товару чи послуги (ухвала ВАСУ від 08.08.2012 р. у справі № К/9991/42185/12).

Колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника, що позивачем не надано товарно-транспортних накладних, які б підтверджували перехід права власності на товар, оскільки згідно Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001р. №2344-III, з наступними змінами та доповненнями, перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення. Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97р. №363 (далі - Правила №363) діють в частині, що не суперечить цьому Закону, а, отже, дотримання вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть притягатися до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт в процесі виконання перевезень вантажів. Отже, ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника і замовника як учасників транспортного процесу.

Стосовно встановлення відповідачем за даними автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту розбіжностей, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дані бази автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту не мають доказової сили щодо показників податкової звітності, оскільки, зазначена база створена для службового користування податковими органами, а по-друге її дані формуються не лише на підставі податкової звітності, але й на підставі висновків актів перевірок, тож показники податкової звітності і дані системи співставлення можуть не відповідати один одному.

Так, колегія суддів бере до уваги, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку (Лист ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що наявність належним чином оформлених первинних документів позивача є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, на якому базується податковий облік, що свідчить про безпідставність висновку відповідача щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи об'єктивно, повно та всебічно з'ясовано усі обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, та застосовано до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, норми матеріального права, які регулюють саме ці правовідносини і ухвалено законне рішення. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування чи зміну оскаржуваної судової постанови, судовою колегією під час розгляду даної справи не встановлено, тому колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими судом доказами та не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 р. у справі № 804/13755/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 р. у справі № 804/13755/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко