Рішення № 41984200, 17.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24755/14 17.12.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль», м.Вінниця, ЄДРПОУ 20106031

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», м.Київ, ЄДРПОУ 21685166

про визнання договору іпотеки недійсним

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Мілімко А.А. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль», м.Вінниця звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», м.Київ про визнання договору іпотеки недійсним.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на порушення під час укладання спірного правочину приписів чинного законодавства України, зокрема, на думку заявника, на підставі договору №РБ-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль» було передано в іпотеку об'єкт нерухомості, який було перебудовано без отримання передбачених чинним законодавством дозволів, в результаті чого було збільшено загальну площу нежитлових приміщень, на яку в сукупності у заявника права власності не було.

Відповідач у поясненнях №934 від 05.12.2014р. та у судовому засіданні 17.12.2014р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що під час укладання договору іпотеки контрагентами було дотримано всіх приписів законодавства, а посилання заявника на відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль» відповідного речового права на нежитлові приміщення, які було передано в іпотеку, на думку Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», є безпідставними.

Позивач у судове засідання 17.12.2014р. не з'явився, представника не направив, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України під час розгляду справи 17.12.2014р. не скористався. Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду спору з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника позивача у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 03.12.2014р. судового засідання, суд дійшов висновку, що заявник був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

Наразі, з огляду на неявку позивача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що позивач в процесі розгляду справи 17.12.2014р. не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Наразі, судом також враховано відсутність у матеріалах справи клопотань позивача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Зі ст.626 Цивільного кодексу України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У ст.572 Цивільного кодексу України зазначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом ст.575 Цивільного кодексу України застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст.3 вказаного вище нормативно-правового акту).

Як вбачається з матеріалів справи, 10.08.2007р. між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль» (іпотекодавець) було укладено договір №РБ-SMEB00/132/2007 іпотеки, згідно з п.1.1 якого для забезпечення повного та своєчасного виконання іпотекодавцем боргових зобов'язань, іпотекодавець надає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно.

Як встановлено судом, договір №РБ-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р. скріплено печатками обох контрагентів та підписано представниками обох сторін. Господарським судом прийнято до уваги надпис приватного нотаріусу Вінницького нотаріального округу Довгалюк Л.Б. щодо перевірки нотаріусом під час посвідчення правочину повноважень осіб - представників контрагентів, якими від імені Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль» підписано оспорюваний правочин. При цьому, здійснення перевірки повноважень представників осіб контрагентів під час посвідчення правочинів є обов'язковим для нотаріуса у відповідності п.14 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом №20/5 від 03.03.2004р. Міністерства юстиції України, що була чинною на момент укладання спірного правочину.

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ст.209 Цивільного кодексу України).

Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки. (ст.18 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.1 договору №РБ-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р. борговими є всі зобов'язання іпотекодавця перед іпотекодержателем по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають у відповідності до положень кредитного договору. Під кредитним договором контрагентами розуміється договір №CrL-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р., який укладено між позивачем та відповідачем.

Предметом іпотеки за договором №РБ-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р. є нерухоме майно, що складається з вбудованих нежитлових приміщень в будинку №14 по вул.Червоноармійська в м.Вінниці, що складаються з тамбуру 178-1, 178-2, торгового залу 178-3, складу 178-4, коридору 178-5, тамбуру 178-6, кабінету 178-7, бухгалтерії 178-8, туалету 178-9, загальною площею 355 кв.м, та належать іпотекодавцю на праві власності, що підтверджується договором від 12.04.2005р. купівлі-продажу приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького нотаріального округу Конюк В.О. 12.04.2005р. за реєстровим №1095, акту від 04.05.2005р. передачі вбудованих приміщень та свідоцтва №330 про власність, виданого Управлінням комунального майна м.Винниці 22.06.2005р., зареєстрованих Комунальним підприємством «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» 05.07.2005р., про що зроблено запис в реєстрову книгу №7 за реєстровим номером 1333 та 542646 та підтверджується витягом №880018, виданим приватним нотаріусом Вінницького нотаріального округу Конюк В.О. (п.3.1 договору №РБ-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р.).

У пункті 3.2 оспорюваного правочину визначено, що за довідкою-характеристикою №9486 від 18.07.2007р., виданою Комунальним підприємством «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації», балансова вартість предмета іпотеки становила 281 870 грн.

Вартість предмета іпотеки за згодою іпотекодавця та іпотекодержателя визначено на рівні 2 973 125 грн. (п.4.4 договору №РБ-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р.).

За умовами п.4.1 вказаного правочину договір підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір набирає чинності з дня його нотаріального посвідчення та діє до виконання боргових зобов'язань в повному обсязі та зобов'язань іпотекодавця за цим договором (п.9.1 договору №РБ-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р.).

З надпису на останній сторінці договору вбачається, що правочин було посвідчено 10.08.2007р. приватним нотаріусом Вінницького нотаріального округу Довгалюк Л.Б. та зареєстровано в реєстрі за №2400.

Як вбачається з представленого до матеріалів справи витягу №13890722 від 10.08.2007р. до Державного реєстру іпотек було внесено запис щодо обтяження іпотекою нежитлових приміщень в будинку №14 по вул.Червоноармійська в м.Вінниці, що складаються з тамбуру 178-1, 178-2, торгового залу 178-3, складу 178-4, коридору 178-5, тамбуру 178-6, кабінету 178-7, бухгалтерії 178-8, туалету 178-9, загальною площею 355 кв.м. Цього ж дня внесено відомості щодо заборони на відчуження нерухомого майна до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, що підтверджується витягом №13889729.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору №РБ-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р. іпотеки недійсним, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору іпотеки, скріплено договір іпотеки підписами посадових осіб та печатками господарських товариств, посвідчено нотаріально, а отже, за висновками суду, спірний правочин було вчинено 10.08.2007р.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов, позивач посилається на те, що на момент укладання договору №РБ-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль» об'єкт нерухомості, який передано в іпотеку, було самовільно, без отримання відповідних дозволів, перебудовано, в результаті чого загальна площа нежитлових приміщень збільшилась з 355 кв.м до 357,6 кв.м. На думку заявника, вказані обставини свідчать про порушення вимог чинного законодавства України під час укладення договору, а отже і наявність підстав для визнання його недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (ст.576 Цивільного кодексу України).

Як вказувалось вище, застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою (ст.575 вказаного нормативно-правового акту).

Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором. Вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

За приписами ст.6 вказаного вище нормативно-правового акту іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов'язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків.

При цьому, як неодноразово зазначалось господарським судом, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Тобто, з наведеного вбачається, що відповідність предмету іпотеки вимогам закону визначається саме на момент укладання договору, а ніяким чином не може здійснюватись на майбутнє.

Як вказувалось вище, предметом іпотеки за договором №РБ-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р. у п.3.1 визначено нерухоме майно, що складається з вбудованих нежитлових приміщень в будинку №14 по вул.Червоноармійська в м.Вінниці, що складаються з тамбуру 178-1, 178-2, торгового залу 178-3, складу 178-4, коридору 178-5, тамбуру 178-6, кабінету 178-7, бухгалтерії 178-8, туалету 178-9, загальною площею 355 кв.м.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, 20.04.2005р. між Вінницькою міською радою (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу приміщення, згідно з п.1.1 якого продавець продав, а покупець купив вбудовані приміщення в будинку №14 по вул.Червоноармійська в м.Вінниці, що складаються з тамбуру 178-1, 178-2, торгового залу 178-3, складу 178-4, коридору 178-5, тамбуру 178-6, кабінету 178-7, бухгалтерії 178-8, туалету 178-9, загальною площею 355 кв.м.

На підставі акту від 04.05.2005р. передачі вбудованих приміщень наведені вище об'єкти нерухомого майна було передано Вінницькою міською радою та прийнято Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль».

22.06.2005р. позивачу видано свідоцтво №330 про власність, в якому зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль» є власником вказаного вище об'єкту нерухомості.

05.07.2005р. заявнику також видано реєстраційне посвідчення на об'єкти нерухомого майна, яким посвідчено, що нежитлові приміщення, а саме тамбур 178 1, 178-2, торговий зал 178-3, склад 178-4, коридор 178-5, тамбур 178-6, кабінет 178-7, бухгалтерія 178-8, туалет 178-9, загальною площею 355 кв.м., розміщені за адресою м.Київ, вул.Червоноармійська, буд.14, належать іпотекодавцю на праві власності.

Наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази визнання недійсними та скасування на момент укладання спірного правочину у передбаченому чинним законодавством України порядку вказаних вище договору купівлі-продажу та виданих на підставі останнього правовстановлюючих документів.

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази відчуження позивачем до моменту передачі в іпотеку вказаних вище нежитлових приміщень.

За таких обставин, господарським судом встановлено, що на момент укладання договору №РБ-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р. у Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль» були наявні необхідні майнові права на нежитлові приміщення, а саме тамбур 178 1, 178-2, торговий зал 178-3, склад 178-4, коридор 178-5, тамбур 178-6, кабінет 178-7, бухгалтерія 178-8, туалет 178-9, загальною площею 355 кв.м., розміщені за адресою м.Київ, вул.Червоноармійська, буд.14.

Крім того, з метою повного та всебічного розгляду всіх обставин спору, судом ухвалою від 12.11.2014р. було зобов'язано приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Довгалюк Людмилу Борисівну, якою і було посвідчено спірний правочин, надати суду нотаріальну справу стосовно посвідчення договору №РБ-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р.

На виконання вимог господарського суду, нотаріусом 02.12.2014р. подано, в тому числі, довідку №795217-2752 від 10.08.2007р., відповідно до якої на момент укладання оспорюваного правочину нежитлові приміщення, які передавались в іпотеку, під забороною відчуження не перебували, що підтверджується витягом №13883492 від 10.08.2007р. з Державного реєстру іпотек, №13883382 від 10.08.2007р. з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та №13883640 від 10.08.2007р. з Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Наведене фактично вказує на те, що на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин, нотаріусом було встановлено відсутність заборон на відчуження чи передання в іпотеку вказаних вище нежитлових приміщень.

Наразі, твердження заявника про здійснення переобладнання об'єкту нерухомого майна у період з жовтня 2007р. по січень 2008р., що, на думку останнього, свідчить про неправомірність передання останніх в іпотеку, господарський суд вважає необґрунтованими та такими, що не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним з огляду на таке.

На підтвердження своїх тверджень заявником представлено до матеріалів справи договір №11 від 12.10.2007р. підряду на ремонтно-будівельні роботи, який було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сиріус».

Проте, господарський суд зазначає, що вказаний правочин укладено після передачі нежитлових приміщень загальною площею 355 кв.м, розміщених за адресою м.Київ, вул.Червоноармійська, буд.14, в іпотеку відповідачу.

При цьому, судом також прийнято до уваги, що договором підряду передбачено строк виконання робіт з 01.11.2007р. по 01.01.2008р. Доказів розповсюдження вказаного правочину на правовідносини контрагентів до моменту його укладання позивачем не представлено.

Інших правочинів, які б свідчили про вчинення позивачем дій з метою переобладнання, зміни технічних характеристик та площі вказаних вище приміщень до моменту передачі об'єкту нерухомості в іпотеку за договором №РБ/132/2007 від 10.08.2007р. матеріали справи не містять.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, а саме встановлення факту здійснення самовільного перебудування нежитлових приміщень, що є предметом договору іпотеки №РБ-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р., судом ухвалою від 03.12.2014р. було зобов'язано Комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» надати інвентаризаційну справу на вбудовані нежитлові приміщення, які розташовані за адресою м.Київ, вул.Червоноармійська, буд.14.

На виконання вимог господарського суду Комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» було представлено до матеріалів справи інвентаризаційну справу №591.

З наявних в матеріалах вказаної вище інвентаризаційної справи документів вбачається, що на момент передачі нежитлових приміщень в іпотеку змін у їх площі виявлено не було, що підтверджується актом б/н від 17.07.2007р. поточних змін.

Документів, що засвідчували б переобладнання вказаних вище приміщень після складання вказаного акту та до моменту передачі останніх в іпотеку Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» матеріали інвентиразійної справи не містять.

При цьому, суд зазначає, що документами, представленими Комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» підтверджується самовільне переобладнання приміщень, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль» та знаходяться за адресою м.Київ, вул.Червоноармійська, буд.14 лише з 04.12.2009р., тобто через більш ніж 2 роки після укладання договору №РБ-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р. Вказані обставини підтверджуються експлікацією від 04.12.2009р. внутрішніх площ до плану житлового будинку та довідкою б/н від 28.12.2009р. Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації».

Проте, вказані обставини ніяким чином не впливають на дійсність укладеного між сторонами договору іпотеки та не свідчать про наявність підстав для визнання спірного правочину недійсним в судовому порядку.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи документи, господарський суд дійшов висновку, що на момент укладання спірного правочину, нежитлові приміщення а саме тамбур 178 1, 178-2, торговий зал 178-3, склад 178-4, коридор 178-5, тамбур 178-6, кабінет 178-7, бухгалтерія 178-8, туалет 178-9, загальною площею 355 кв.м., розміщені за адресою м.Київ, вул.Червоноармійська, буд.14, в повному обсязі відповідали всім передбаченим ст.5 Законом України «Про іпотеку» необхідним умовам, які пред'являються до предмету іпотеки.

При цьому, господарський суд зазначає, що здійснення після передачі нерухомого майна в іпотеку його перебудови, переобладнання чи реконструкції, в результаті яких було збільшено площу об'єкту, не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним, а може лише впливати на правовідносини сторін в частині володіння, користування і збереження предмету іпотеки.

Суд також зазначає, що за приписами ст.5 Закону України «Про іпотеку» іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Наразі, заявником не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності можливості виділення вчинених іпотекодавцем поліпшень предмету іпотеки, що були здійснені після укладання договору №РБ-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем не було доведено наявності підстав для визнання недійсним договору №РБ-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р. іпотеки, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль» до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання договору недійсним, є необґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без задоволення.

Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль», яку представником позивача підтримано у судовому засіданні 03.12.2014р., про забезепечення позову шляхом заборони відділу Державної виконавчої служби вчиняти будь-які дії, пов'язані з арештом та примусовим продажем вбудованих нежитлових приміщень в будинку №14 по вул.Червоноармійській у м.Вінниця, які належать на праві власності заявнику, господарський суд зазначає таке.

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» визначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Проте, за висновками суду, забезпечення позову шляхом, який визначено заявником, ніяким чином не пов'язане з предметом позовних вимог.

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги висновки суду стосовно відмови у задоволенні позовних вимог, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», виходячи з того, що клопотання позивача позбавлене будь-якого доказового обґрунтування та не відповідає передбаченим умовам застосування заходів до забезпечення позову, останнє залишене судом без задоволення.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п.10 Постанови №6 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову, відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Всі інші заяви та клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль», м.Вінниця про забезпечення позову шляхом заборони відділу Державної виконавчої служби вчиняти будь-які дії, пов'язані з арештом та примусовим продажем вбудованих нежитлових приміщень в будинку №14 по вул.Червоноармійській у м.Вінниця, які належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль».

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Євростиль», м.Вінниця до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», м.Київ про визнання договору №РБ-SMEB00/132/2007 від 10.08.2007р. іпотеки недійсним.

У судовому засіданні 17.12.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 19.12.2014р.

Суддя М.О. Любченко