Постанова № 41975790, 04.11.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 листопада 2014 року Справа № 810/3222/14

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особа: про державного виконавця відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Іщенко Ю.В., ОСОБА_3, зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державного виконавця відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Іщенко Ю.В., третя особа: ОСОБА_3, про зобов`язання відповідача прийняти рішення про зняття арешту та заборони на відчуження майна - автомобіля марки GWM HOVER CC6460KY, 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 та направити таке рішення до відповідного органу, якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що на підставі укладеного з ОСОБА_3 договору дарування від 25.02.2014 нею отримано у власність транспортний засіб - автомобіль марки GWM HOVER CC6460KY, 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Отримавши 23.05.2014 витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна позивач дізнався, що вказаний транспортний засіб є предметом обтяження, зареєстрованого на підставі постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Іщенко Ю.В. від 21.05.2014 ВП № 38761083, якою накладено арешт на все майно боржника - ОСОБА_3 та оголошено заборону на його відчуження.

Позивач зазначає, що арешт транспортного засобу в рамках виконавчого провадження, боржником в якому виступає не позивач, а третя особа, порушує права володіння, користування та розпорядження належним позивачу майном, у зв`язку з чим наголошує на необхідності у зобов`язанні відповідача у судовому порядку вчинити дії, направлені на звільнення транспортного засобу з-під арешту.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що арешт на все майно ОСОБА_3, який є боржником у виконавчому провадженні № 38761083, накладено державним виконавцем з метою забезпечення реального виконання виконавчого документу, що відповідає вимогам статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV. Оскільки ОСОБА_3, за яким обліковується транспортний засіб, не виконуються вимоги виконавчого документа, підстави для зняття арешту з цього рухомого майна відсутні.

У судове засідання, призначене на 04.11.2014, особи, які беруть участь у справі, не з`явились, були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи. Матеріали справи містять заяви позивача і третьої особи та клопотання відповідача про розгляд справи за їх відсутності, що відповідно до приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що з червня 2013 року відділом державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у рамках виконавчого провадження № 38761083 здійснювались виконавчі дії з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 657 від 09.04.2013 про звернення стягнення на нерухоме майно ОСОБА_3 з метою задоволення грошових вимог стягувача ОСОБА_4.

21.05.2014 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Іщенко Ю.В. винесено постанову, якою на виконання вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону на відчуження будь - якого майна, що належить ОСОБА_3.

23.05.2014 позивачем отримано витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, за даними якого публічне обтяження у вигляді накладеного відповідачем арешту на майно ОСОБА_3 стосується автомобіля марки GWM HOVER CC6460KY, 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1.

ОСОБА_1 зазначає, що вказаний транспортний засіб належить їй на праві власності на підставі укладеного з ОСОБА_3 та посвідченого нотаріально договору дарування автомобіля від 25.02.2014.

На підтвердження повідомлених суду відомостей позивачем надано суду копії договору дарування автомобіля від 25.02.2014, витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 23.05.2014 № 44286575 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого 27.10.2006 на ім`я ОСОБА_3.

Позивач не заперечує тієї обставини, що визначений Законом України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII обов`язок зареєструвати (перереєструвати) транспортний засіб протягом десяти діб після його придбання (одержання) не виконано, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на власне ім`я позивач не отримував.

Таким чином, на момент винесення відповідачем постанови від 21.05.2014 про арешт майна боржника та її направлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна та ведуть реєстр заборони на його відчуження, наведений вище транспортний засіб згідно з відомостями, що викладені у відповідних інформаційних базах даних цих органів, був зареєстрований за ОСОБА_3 - боржником у виконавчому провадженні.

Обґрунтовуючи власні доводи про необхідність захисту в судовому порядку її прав та інтересів, ОСОБА_1 звертає увагу на те, що перехід права власності на транспортний засіб від ОСОБА_3 до позивача відбувся раніше за накладення відповідачем арешту та оголошення заборони на відчуження майна ОСОБА_3, у зв`язку з чим вважає, що автомобіль марки GWM HOVER CC6460KY, 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 підлягає звільненню з-під арешту у спосіб винесення відповідачем відповідного рішення.

Оскільки при зверненні до суду з даним позовом вимог щодо визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності державного виконавця з приводу арешту майна позивач не пред`являв, а спір пов`язувався з визначенням належності арештованого майна позивачу або боржнику у виконавчому провадженні (третій особі у даній справі), а також із вирішенням питання про усунення перешкод щодо володіння та користування цим майном, суд дійшов висновку про непідсудність справи адміністративному суду, у зв`язку з чим ухвалою від 29.05.2014 відмовив у відкритті провадження у справі та роз`яснив, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Під час розгляду апеляційної скарги позивача на вказану ухвалу колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про те, що позов особи, яка не є стороною виконавчого провадження, до державного виконавця з вимогами про зобов`язання зняти арешт з майна є справою адміністративної юрисдикції. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2014 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2014 скасовано, справу направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2014 та виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд під час розгляду даної справи по суті виходить з того, що завданням адміністративного судочинства України в силу вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки позивач просить суд зобов`язати відповідача прийняти рішення про зняття арешту з майна, адміністративний позов такого зобов`язального характеру задовольняється адміністративним судом у разі встановлення у ході судового розгляду обставин допущення суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності щодо усунення порушень прав та законних інтересів позивача, на реалізацію яких вплинуло рішення про накладення арешту та оголошення заборони на відчуження майна.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV.

Так, частиною першою статті 2 зазначеного Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно з приписами частини першої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного у виконавчому документі, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

З цією метою державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження наділений правом накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (пункт 5 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV).

Частиною першою статті 57 цього Закону передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження (частина третя статі 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV).

Цим же Законом визначено порядок зняття арешту майна боржника та підстави (передумови) для винесення відповідних рішень про зняття арешту.

Так, статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV передбачено, що арешт, накладений на майно боржника, знімається у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

У таких випадках державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

У рамках контролю за законністю виконавчого провадження арешт з майна боржника в силу приписів частини третьої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV може бути знято за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, у разі, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом.

Крім того, підставою для зняття арешту з майна боржника за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований, є наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано (частина четверта статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV).

Поряд з наведеними вище порядком та підставами для зняття арешту з майна, що належить боржнику у виконавчому провадженні, законом також передбачено окремий порядок зняття арешту з майна, власником якого є особа, яка не бере участі у виконавчому провадженні та не залучена до проведення виконавчих дій.

Так, в силу вимог частини першої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника (частина друга статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV).

Цією ж статтею визначено, що арешт з майна чи коштів також може бути знятий за рішенням суду у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження.

Таким чином, обов`язок державного виконавця стосовно прийняття та направлення до виконання постанови про зняття арешту і заборони на відчуження майна особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, виникає з моменту отримання ним рішення суду, яким знято арешт з майна такої особи у зв`язку з встановленням юридично значимих обставин належності їй цього майна на праві власності.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу приписів частини третьої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У даній справі позивачем заявлено позовні вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про зняття арешту та заборони на відчуження майна - автомобіля марки GWM HOVER CC6460KY, 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 та направити таке рішення до відповідного органу, якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

При вирішенні питання стосовно обґрунтованості позовних вимог суд враховує, що на момент прийняття рішення у цій справі арешт з наведеного вище рухомого майна в судовому порядку не знято - відсутнє відповідне судове рішення, яке в даному випадку є виключною підставою для винесення відповідачем постанови про зняття арешту та направлення її для виконання.

Враховуючи відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача щодо винесення постанови про зняття арешту, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.