Рішення № 41972388, 11.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12706/13 11.12.14

За позовом Київського національного університету імені Тараса Шевченка

до 1. Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

2. Приватного акціонерного товариства «Побутрембуд»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Інвестбуд»

про визнання недійсним іпотечного договору від 04.08.2008 р. та визнання відсутніми майнових прав

За участю Прокуратури міста Києва

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від прокуратури: Шевченко О.В. за посвідченням № 002629 від 05.09.2012 р.;

від позивача: Литвиненко Т.М. за довіреністю № 01/17-26 від 13.01.2014 р.;

від відповідача-1: Кучерявий Д.В. за довіреністю № 08.42-186/84-3255 від 17.12.2013 р.;

Нелюбов О.Р. за довіреністю № 2788 від 18.12.2013 р.;

від відповідача-2: Подвойська Є.О. за довіреністю б/н від 02.09.2014 р.;

від третьої особи: не з'явився.

В судовому засіданні присутній вільний слухач: Скорик Л.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київський національний університет імені Тараса Шевченка звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» та Приватного акціонерного товариства «Побутрембуд» про визнання недійсним іпотечного договору від 04.08.2008 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського округу Гамаль І.М., та про визнання такими, що відсутні, майнові права на житлові квартири та нежитлові приміщення, визначені пунктом 1.1 іпотечного договору від 04.08.2008 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що чинним на час укладення оспорюваного іпотечного договору законодавством не передбачалось передачі майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва в іпотеку. Крім того, позивач вказував на те, що відповідач-2 - ПрАТ «Побутрембуд», укладаючи спірний договір, не мав ні права власності, ні інших майнових прав на об'єкт будівництва, що визначені договором у якості предмета іпотеки, оскільки він їх позбувся внаслідок виконання механізму фінансування будівництва та залучення коштів фізичних осіб шляхом укладення з ними договорів переуступки майнових прав. Також позивач звертав увагу на те, що рішенням господарського суду міста Києва та постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2009 р. у справі № 50/35 трьохсторонній договір № 01/03 від 27.02.2003 р., що був укладений між КНУ ім. Т. Шевченка (замовник), ЗАТ «Інтернафтогазбуд» (інвестор) та ЗАТ «Побутрембуд» (генпідрядник - співінвестор) про інвестиційну діяльність, визнано недійсним, а тому в силу ст. 216 ЦК України іпотечний договір, як наслідок, має бути визнаний недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2013 р. (судді Головіна К.І, Гавриловська І.О., Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 р., позов Київського національного університету імені Тараса Шевченка до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Приватного акціонерного товариства «Побутрембуд» про визнання недійсним іпотечного договору від 04.08.2008 р. та визнання відсутніми майнових прав задоволено частково, а саме: визнано недійсним іпотечний договір від 04.08.2008 р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Закритим акціонерним товариством «Побутрембуд», посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. за реєстровим номером 29. В решті позовних вимог - відмовлено.

Приймаючи вказане рішення про задоволення вимог щодо визнання недійсним іпотечного договору від 04.08.2008 р., суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення спірного договору стаття 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції закону від 23.02.2006 р.) не визначала майнові права як предмет іпотеки, а тому ПрАТ «Побутрембуд» неправомірно передало банку в іпотеку майнові права на об'єкт будівництва, що визначені цим договором у якості предмета іпотеки. При цьому, вирішуючи другу позовну вимогу про визнання відсутніми у ПрАТ «Побутрембуд» майнових прав на житлові квартири та нежитлові приміщення, визначені іпотечним договором від 04.08.2008 р., суд дійшов висновку про те, що у її задоволенні необхідно відмовити, оскільки питання про наявність чи відсутність майнових прав на житлові та нежитлові приміщення за іпотечним договором фактично ототожнюється з першою позовною вимогою та по суті ця позовна вимога вже вирішена судом.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.10.2014 р. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2013 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014р. у справі № 910/12706/13 скасовані в частині задоволення позовних вимог Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання недійсним іпотечного договору від 04.08.2008 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Закритим акціонерним товариством «Побутрембуд», посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. за реєстровим номером 29, та в цій частині справу № 910/12706/13 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва. Рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 р. у справі № 910/12706/13 в частині відмови у задоволенні позову Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання такими, що відсутні, майнових прав на житлові квартири та нежитлові приміщення, визначені пунктом 1.1 іпотечного договору від 04.08.2008 р., залишено без змін.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на те, що: судами залишено поза увагою вимоги статті 1 Господарського процесуального кодексу України та статті 15 Цивільного кодексу про те, що в порядку господарського судочинства підлягає захисту саме порушене право, і належно не встановлено, чи дійсно порушує право позивача під час укладення оспорюваного договору передача в іпотеку майнових прав на окремі приміщення в житловому будинку всупереч положенням статті 5 Закону України «Про іпотеку», і відповідно не з'ясовано, у чому саме полягає порушення законних прав позивача; на час звернення позивача до суду із позовом у даній справі - липень 2013 р., були визнано недійсним інвестиційний договір № 01/03 від 27.02.2003 р та розірвано в судовому порядку договір № 3П02 від 11.12.2009 р. про спільну діяльність з продовження проектування та будівництва комплексу житлових будинків та інших споруд по просп. Академіка Глушкова, 6, у м. Києві, за умовами яких позивач мав право на отримання відповідно 10% та 20% від збудованої площі квартир. Жодних доказів та доводів на підтвердження тих обставин, що позивач на час звернення до суду із позовом в даній справ є власником нерухомості об'єктів будівництва, та лишається замовником цього будівництва, в оскаржуваних судових рішеннях не наведено; Верховний Суд України у постанові від 30.01.2013 р. № 6-168цс12, зазначив, що майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, оскільки об'єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього; судами не було достеменно встановлено передачу в іпотеку за оспорюваним договором майнових прав саме позивача на квартири та нежитлові приміщення, будівництво яких не завершено, за будівельними адресами: м. Київ, пр. Глушкова 6, а записи про обтяження майнових прав, що містяться в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та Державному реєстрі іпотек, стосуються обтяження саме тих майнових прав, що стали предметом іпотеки за оспорюваним договором. доводи відповідачів стосовно того, що квартири, які були закріплені за позивачем згідно умов інвестиційного договору та договору про спільну діяльність, не входили до переліку квартир, майнові права на які є предметом іпотеки за договором від 04.08.2008 р., і відповідно ніякі обтяження та заборона на них не накладались, залишились без належної оцінки судів І та апеляційної інстанцій; судом І інстанції встановлено, що позивач звернувся із згаданим позовом до суду лише 04.07.2013 р., хоча про порушення своїх прав мав дізнатись 30.06.2009 р. - набрання законної сили рішенням суду у справі № 50/35 про визнання недійсним інвестиційного договору, на підставі якого було укладено оспорюваний правочин; в заяві про поновлення строку на звернення до суду позивач вказував, що до часу звернення прокурора до суду в інтересах Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Київського університету ім. Т.Шевченка з позовом про розірвання договору № 3П02 від 11.12.2009 р. про спільну діяльність у справі № 5011-10/14199-2012, добросовісно помилявся щодо дійсності іпотечного договору від 04.08.2008р., оскільки у зв'язку із визнанням недійсним в судовому порядку інвестиційного договору від 27.02.2003 р. № 01/03, зважаючи на вимоги статті 216 Цивільного кодексу України, добросовісно вважав, що іпотечний договір не порушує його охоронювані законом права. Однак, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва № 04-23/955 від 28.10.2014 р., справу № 910/12706/13 призначено на повторний автоматичний розподіл та передано судді Ломаці В.С. для розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.10.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято справу № 910/12706/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 18.11.2014 р. При цьому, в порядку підготовки справи до розгляду запропоновано учасникам судового процесу надати суду письмові пояснення з врахування висновків Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 20.10.2014 р.

12.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли додаткові документи у справі та заява про застосування строків позовної давності, мотивована тим, що позивач був учасником справи № 50/35, в якій відповідача залучали в якості третьої особи на підставі того, що між Банком та ЗАТ «Побутрембуд» було укладено спірний Іпотечний договір. Оскільки про це суд відзначив в рішенні від 22.05.2009 р., на переконання відповідача позивач дізнався про існування оспорюваного договору 22.05.2009 р.

Також, від відповідача-1 надійшли письмові пояснення, в яких він вказує на те, що права позивача не порушені, так як Інвестиційний договір та Договір про спільну діяльність, на підставі яких позивач мав отримати у власність певні квартири, є не чинними, а тому права позивача оспорюваним договором іпотеки не порушені. Крім того, відповідач-1 посилається на те, що квартири, майнові права на які відходили до позивача за протоколами розподілу, в іпотеку Банку не передавались.

Крім того, від відповідача-1 надійшла заява про накладення в порядку ч. 5. ст. 1057-1 ЦК України арешту на майнові права, що є предметом іпотеки за оспорюваним договором у разі визнання його недійсним.

18.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури міста Києва надійшло повідомлення про вступ у справу.

У судовому засіданні 18.11.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення у справі, в яких він вказує на те, що будівництво спірних будівель здійснювалось на земельній ділянці, яка була відведена позивачу Рішенням Київської міської ради від 05.07.2001 р. № 380/1356 у постійне користування. У свою чергу, оспорюваним договором порушується його право господарювати на землі, зокрема, забороняти користуватись земельною ділянкою третіми особами без згоди позивача, а також створюються перешкоди для подальшої реалізації позивачем законного інтересу виступити замовником робіт з завершення будівництва.

Від представника відповідача-2 у судовому засіданні надійшли письмові пояснення, в яких він вказує на те, що він передав в іпотеку частину майнових прав на конкретно визначені об'єкти інвестування - квартири та нежитлові приміщення, які залишились у відповідача-2, тобто які не були обтяжені зобов'язаннями по передачі до позивача; не були передані для реалізації через Фонди фінансування будівництва. Враховуючи зазначене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 18.11.2014 р. від прокурора надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.2014 р. розгляд справи було відкладено на 03.12.2014 р.

24.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 повторно надійшла заява про накладення в порядку ч. 5. ст. 1057-1 ЦК України арешту на майнові права, що є предметом іпотеки за оспорюваним договором у разі визнання його недійсним.

03.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокурора надійшли письмові пояснення, в яких він підтримує доводи, викладені позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Також. 03.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшли письмові пояснення, в яких він звертає увагу на те, що оспорюваним договором не було порушено прав позивача, оскільки відповідні об'єкти іпотеки були закріплені за відповідачем-2.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2014 р. розгляд справи було відкладено на 11.12.2014 р.

08.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він вказує на те, що оспорюваний іпотечний договір було укладено на підставі Інвестиційного договору, а відповідно перший є наслідком другого. Оскільки рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2009 р. у справі № 50/35 було визнано недійсним договір № 01/03 від 27.02.2003 р., додаткові угоди до нього, п. 23 Рішення КМР № 419-5/1829 від 15.07.2004 р. та договір оренди від 25.05.2005 р., то позивач мав усі підстави вважати неіснуючими будь-які юридичні наслідки недійсного правочину.

11.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло клопотання про витребування від приватного нотаріуса Київського міського округу Гамаль І.М. нотаріальну завірену копію протоколу розподілу квартир та нежитлових приміщень в будинках першої черги будівництва,, виконання будівельно-монтажних робіт на об'єктах соціально-побутової сфери на земельних ділянках загальним розміром 28, 4134 га за адресою: вулиця Академіка Глушкова, 6 у Голосіївському районі міста Києва від 03.12.2007 р., укладеного між ПрАТ «Побутрембуд», КНУ ім. Т. Шевченка та ЗАТ «Інтернафтогазбуд», який є невід'ємною частиною Договору № 01/03 від 27.02.2003 р., що були подані приватному нотаріусу для посвідчення Іпотечного договору від 04.08.2008 р.

Від представника позивача 11.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли додаткові документи у справі та додаткові письмові пояснення, в яких він вказує на те, що він не є стороною спірного Іпотечного договору, а отже він не породжував для нього прав та обов'язків і не порушував його прав до тих пір, поки Третейським судом при Асоціації українських банків було прийнято рішення від 27.02.2013 р. у справі № 62/13 про стягнення солідарно з ПрАТ «Побутрембуд» та ТОВ «Фінансова установа «Інвестбуд» заборгованості за договором кредиту в сумі 181 527 214, 75 грн. В забезпечення зобов'язань за відповідним Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії і було передано майнові права на квартири, що знаходяться на земельній ділянці позивача, що наразі порушує його права. Про вказані обставини позивач, згідно з його поясненнями дізнався з даних Єдиного державного реєстру судових рішень, в якому розміщено ухвалу господарського суду міста Києва від 18.04.2013 р. у справі № 910/58 про видачу судового наказу на виконання вказаного рішення Третейського суду. З урахуванням зазначеного позивач стверджує, що він не пропускав строк позовної давності.

Представник третьої особи в судове засідання 11.12.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 11.12.2014 р. суд розглянув та залишив без задоволення клопотання відповідача-1 про витребування доказів у справі в силу його необґрунтованості.

Так, відповідачем-1 в порушення приписів ст. 38 ГПК України не наведено обставин, які перешкоджають йому самостійно отримати відповідні докази у справі, в тому числі й від сторін спірного Інвестиційного договору.

У судовому засіданні 11.12.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.02.2003 р. між позивачем, як замовником, Закритим акціонерним товариством «Інтернафтогазбуд», як інвестором, та Закритим акціонерним товариством «Побутрембуд», правонаступником якого є ПрАТ «Побутрембуд», як генпідрядником-співінвестором, було укладено Договір № 01/03 (далі - Інвестиційний договір), згідно з п. 1.1 якого його предметом визначено діяльність сторін по проектуванню та будівництву комплексу житлових будинків та інших споруд на земельних ділянках, загальна площа яких становить 25,53 га згідно плану, що є невід'ємною частиною даного договору, в тому числі: ділянка № 1 - 2,97 га, що розташована по вул. С. Ковалевської, 1; ділянка № 2 - 21,56 га, що розташована по вул. С. Ковалевської, 3; ділянка № 3 - 1,0 га, що розташована по вул. Ломоносова, 79-а, 79-б.

Вищевказані земельні ділянки були відведені Київському національному університету імені Тараса Шевченка рішенням Київради від 05.07.2001 р. № 380/1356.

Пунктом 4.1 Інвестиційного договору передбачено, що інвестор та генпідрядник-інвестор передають замовнику у власність після завершення будівництва, як компенсацію за витрати, понесені замовником по освоєнню зазначених земельних ділянок, квартири загальною площею 10% від загальної площі квартир, яка буде прийнята в експлуатацію, або компенсують витрати замовника в обсязі 10% від фактичної вартості будівництва квартир у вигляді виконання будівельно-монтажних робіт, замовлених замовником.

Угода набуває чинності з моменту її підписання та діє до 2011 року, але в будь-якому разі до виконання сторонами покладених на себе обов'язків (п. 9.1 Інвестиційного договору).

Відповідно до Додаткової угоди від 29.05.2006 р. до Інвестиційного договору сторони визначили, що предметом договору є діяльність сторін по проектуванню та будівництву комплексу житлових будинків та інших споруд на земельних ділянках на проспекті Академіка Глушкова, 6, у Голосіївському районі м. Києва загальною площею 28,4134 га, що відведені КНУ імені Т. Шевченка згідно договору оренди земельних ділянок від 25.05.2005 р., зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради за № 79-6-00307 від 02.06.2005 р., з них: земельна ділянка (кадастровий номер 8 000 000 000:79:425:0003) площею 27,6010 га; земельна ділянка (кадастровий номер 8 000 000 000:79:425:0044) площею 0,8124 га;

Крім того, вказаною угодою було доповнено розділ 3 Інвестиційного договору.

Так, генпідрядник-співінвестор зобов'язався використовувати належні йому на праві власності майнові права на об'єкти інвестування у якості застави при залученні кредитів на фінансування спорудження об'єктів будівництва (п. 3.2.19); отримувати у власність завершені будівництвом об'єкти інвестування у випадку, коли ці об'єкти інвестування не реалізовані набувачам (п. 3.2.20); з моменту підписання актів виконаних робіт з підрядними організаціями власником виконаних робіт стає генпідрядник-співінвестор (п. 3.2.21).

04.08.2008 р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», як кредитором, та Закритим акціонерним товариством «Побутрембуд», правонаступником якого є ПрАТ «Побутрембуд», як позичальником, було укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 24-12/169 (далі - Кредитний договір), відповідно до якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, в межах максимального ліміту заборгованості до 14 500 000,00 дол. США, зі сплатою 13% річних, з кінцевим терміном повернення до 29.04.2011 р. Кредит надавався позичальнику для фінансування робіт із завершення будівництва об'єктів у складі проекту на проспекті Академіка Глушкова, 6 в Голосіївському районі м. Києва із найбільшим станом готовності, згідно укладених договорів із підрядниками.

В подальшому до Кредитного договору були внесені зміни шляхом підписання додаткових угод, якими було змінено розмір та порядок нарахування відсотків за користування кредитом.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором № 24-12/169 04.08.2008 р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», як іпотекодержателем, та Закритим акціонерним товариством «Побутрембуд», правонаступником якого є ПрАТ «Побутрембуд», як іпотекодавцем, було укладено Іпотечний договір (далі - Іпотечний договір), відповідно до п. 1.1 якого його сторони передбачили, що іпотекодавець передає в наступну іпотеку іпотекодержателю у якості часткового забезпечення виконання своїх зобов'язань за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 24-12/169, що укладений між сторонами 04.08.2008 р., майнові права на квартири та нежитлові приміщення, будівництво яких не завершено, за будівельною адресою: м. Київ, пр. Глушкова, 6.

Згідно з п. 1.1.1 іпотечного договору правомірність будівництва та підстави виникнення майнових прав на предмет іпотеки підтверджуються наступними документами: договір № 01/03 від 27.02.2003 р. про проектування та будівництво комплексу житлових будинків та інших споруд, укладеного між іпотекодавцем, Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Закритим акціонерним товариством «Інтернафтогазбуд», з усіма змінами та доповненнями до нього; рішення Київської міської ради VІІ сесії ХХІV скликання «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» від 15.07.2004 р. № 419-5/1829; договір оренди земельних ділянок, укладений 25.05.2005 р. між Київською міською радою та КНУ ім. Тараса Шевченка, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Щербаковим В.З. 25.05.2005 р. за реєстровим номером 375, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації 02.06.2005 р. за номером 79-6-00307; позитивний висновок комплексної державної експертизи Спеціалізованої державної організації «Київська міська служба Української інвестиційної експертизи» від 27.04.2006 р., в якому визначені основні техніко-економічні показники об'єкта будівництва; дозвіл на виконання будівельних робіт № 2578-Гд/С, виданий 30.05.2007 р. Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва.

Відповідно до п. 1.2 Іпотечного договору заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 77 964 174,60 грн., що за офіційним курсом Національного банку України станом на дату укладення договору становить 16 091 676,90 дол. США.

Обмеження предмета іпотеки за цим договором підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому чинним законодавством України (п. 1.13 Іпотечного договору).

Пунктом 1.14 Іпотечного договору встановлено, що після завершення будівництва, прийняття в експлуатацію нерухомого майна, зазначеного п. 1.1 цього договору, а також після оформлення та реєстрації в установленому чинним законодавством України порядку права власності на нього за іпотекодавцем, сторони зобов'язані протягом 3 робочих днів внести відповідні зміни до цього договору, при чому збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2009 р. у справі № 50/35, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2009 р., за позовом заступника Генерального прокурора України було визнано недійсним Інвестиційний договір № 01/03 від 27.02.2003 р., укладений між Київським національним університетом ім. Т. Шевченка, ЗАТ «Інтернафтогазбуд» та ЗАТ «Побутрембуд», додаткові угоди від 24.06.2005 р. № 1, від 16.01.2008 р. та доповнення від 29.05.2006 р. до нього; визнано недійсним і скасовано п. 23 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 419-5/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею»; визнано недійсним договір оренди земельних ділянок від 25.05.2005 р., укладений між Київською міською радою та Київським національним університетом ім. Т. Шевченка.

Приймаючи вказане рішення, суд зробив висновок, що передача Київському національному університету імені Тараса Шевченка земельних ділянок загальною площею 28,41 га згідно з пунктом 23 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-5/1829 в довгострокову оренду на 10 років для будівництва житлових будинків та об'єктів соціально-побутової сфери на вул. Академіка Глушкова, 6 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок частини земель Київського національного університету імені Тараса Шевченка, наданих відповідно до рішення Київської міської Ради від 05.07.2001 № 380/1356, здійснена з порушенням встановленої законодавством процедури. Так як рішенням Київської міської ради від 05.07.2001 № 380/1356 земельні ділянки передавались для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд, а пунктом 23 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-5/1829 земельні ділянки передані в оренду для будівництва житлових будинків та об'єктів соціально-побутової сфери, є достатні підстави вважати, що відбулася зміна цільового призначення земель, але з порушенням порядку, встановленого ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України та без згоди землекористувача в порушення ст. 149 Земельного кодексу України. При цьому, суд вказав, що прийняттю рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, передує процедура вилучення земельної ділянки, проте такої процедури Київською міською радою не дотримано, як і не надано згоди землекористувача на таке вилучення. З огляду на встановлені судом порушення законодавства під час прийняття оспорюваного пункту 23 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-5/1829, суд дійшов висновку визнання його недійсним. У свою чергу, оскільки договір оренди земельних ділянок від 25.05.2005 р. був укладений між Київською міською радою та Київським національним університетом ім. Т. Шевченка на підставі п. 23 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-5/1829, який визнаний судом недійсним, зазначений договір також визнано недійсним як такий, що суперечить нормам цивільного законодавства. Крім того, суд вказав, що Університет не мав права передавати право користування земельною ділянкою, у тому числі у спільне користування, особам приватного права, з іншою метою, ніж визначено Державним актом на право постійного користування землею серії І-КВ №008229, та використовувати цю земельну ділянку в інтересах осіб приватного права, в тому числі у спільних інтересах, оскільки така земельна ділянка має використовуватися виключно для забезпечення статутної діяльності Університету, якою є освітня та наукова діяльність. Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що Інвестиційний договір суперечить ст.ст. 1130, 1132, 1133, 1134 ЦК України, ст. 84 Земельного кодексу України, ст.ст. 22, 27 Закону України «Про вищу освіту», положенням Указу Президента України від 14.01.2000 р. № 64/2000 «Про Статут Київського національного університету імені Тараса Шевченка», у зв'язку з чим і визнав його недійсним.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1502-р від 08.12.2009 р. «Про погодження укладення договору про спільну діяльність» погоджено пропозицію Міністерства освіти і науки щодо укладення між КНУ ім. Т.Шевченка і ЗАТ «Побутрембуд» Договору про спільну діяльність, пов'язану з продовженням розпочатого до 2009 року будівництва комплексу житлових будинків по проспекту Академіка Глушкова, 6, у м. Києві.

На виконання вказаного розпорядження 11.12.2009 р. укладено Договір № 3П02 про спільну діяльність (далі - Договір про спільну діяльність) з продовження проектування та будівництва комплексу житлових будинків та інших споруд по проспекту Академіка Глушкова, 6 у м. Києві, предметом якого визначено відновлення та продовження роботи з проектування та будівництва комплексу житлових будинків та об'єктів соціально-побутової сфери на проспекті Академіка Глушкова, 6 у Голосіївському районі м. Києва з метою завершення розпочатого будівництва у відповідності з проектною та дозвільною документацією та на умовах даного договору (п. 1.1 Договору про спільну діяльність).

В подальшому, позивач оформив земельну ділянку на проспекті Академіка Глушкова, 6, у відповідності до вимог законодавства, змінив її цільове призначення для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків з об'єктами соціально-побутового, торговельно-розважального та готельно-офісного призначення, що підтверджується Державними актами на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 389538 від 08.10.2010 р., серії ЯЯ № 389539 від 08.10.2010 р., а також отримав дозвіл Інспекції державного-архітектурно будівельного контролю у м. Києві на виконання робіт за вказаною адресою із терміном дії до 30.12.2015 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.11.2012 р. у справі № 5011-10/14199-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2013 р., за позовом Київського національного університету ім. Шевченка розірвано Договір № 3П02 про спільну діяльність з продовження проектування та будівництва комплексу житлових будинків та інших споруд по просп. Академіка Глушкова, 6, у м. Києві, укладений 11.12.2009 р. між КНУ ім. Шевченка та ЗАТ «Побутрембуд».

Підставою для задоволення позовних вимог стало те, що всупереч умовам договору, ЗАТ «Побутрембуд» не було дотримано строки здачі в експлуатацію першої черги комплексу, а також суттєво порушено строки будівництва другої та третьої черг.

Таким чином, станом на момент розгляду даного спору Інвестиційний договір № 01/03 від 27.02.2003 р. визнано недійсним, а Договір № 3П02 від 11.12.2009р. про спільну діяльність з продовження проектування та будівництва комплексу житлових будинків та інших споруд по просп. Академіка Глушкова, 6, у м. Києві розірвано в судовому порядку.

Предметом же позову у даній справі становлять вимоги позивача про визнання недійсним Іпотечного договору від 04.08.2008р., укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та Закритим акціонерним товариством «Побутрембуд», та про визнання такими, що відсутні, майнових прав на житлові квартири та нежитлові приміщення, визначені пунктом 1.1 іпотечного договору від 04.08.2008 р.

При цьому, під час нового розгляду суд розглядає лише вимоги позивача про визнання недійсним Іпотечного договору, оскільки в іншій частині позовні вимоги були розглянуті й в їх задоволенні рішенням суду у даній справі від 12.12.2013 р. відмовлено й таке рішення у вказаній частині залишене без змін постановами апеляційного господарського суду та суду касаційної інстанції.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги про визнання недійсним іпотечного договору підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому, положеннями ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.

В даному випадку, слід відзначити, що положеннями ст. 16 ЦК України передбачено такі способи захисту, як визнання правочину недійсним, приписами ст. 20 ГК України передбачено можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

В той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, а також те, чи може відповідний спосіб захисту бути реалізованим у спірних правовідносинах між сторонами.

В даному випадку, за висновками позивача, оспорюваний Іпотечний договір порушує його права як законного володільця та користувача земельних ділянок по проспекту Академіка Глушкова, 6 у місті Києві, права на які посвідчені Державними актами на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 389538 від 08.10.2010 р., серії ЯЯ № 389539 від 08.10.2010 р.

Так, відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України в редакції станом на момент видачі вказаних державних актів було визначено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документу, який посвідчує право власності або право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (ст. 126 Земельного кодексу України в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (ст. 78 ЗК України).

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіти і користуватися земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без встановлення терміну (ст. 92 ЗК України).

Відповідно до ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема: самостійно господарювати на землі та споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною.

Оцінюючи доводи позивача щодо порушення його прав землекористувача оспорюваним договором, суд визнає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи.

Так, як зазначалось вище, Інвестиційний договір, який укладався між позивачем та відповідачем-2 було в судовому порядку визнано недійсним, у зв'язку з чим останній втратив майнові права на об'єкти нерухомого майна, які мали бути створені на його виконання.

В подальшому сторони уклали Договір про спільну діяльність, пов'язану з продовженням розпочатого до 2009 року будівництва комплексу житлових будинків по проспекту Академіка Глушкова, 6, у м. Києві, однак даний Договір було розірвано через порушення відповідачем-2 строків здачі в експлуатацію першої черги комплексу, а також суттєвого порушення строків будівництва другої та третьої черг.

З урахуванням вказаних обставин, позивач, як законний користувач спірних земельних ділянок по проспекту Академіка Глушкова, 6 у місті Києві, має право вчинити дії спрямовані на завершення будівництва комплексу житлових будинків шляхом укладення відповідних угод з іншими підрядними організаціями тощо, а також розпоряджатись створюваним майном з урахуванням розподілу прав на нього за такими угодами, проте як наявність Іпотечного договору, за яким майнові права на квартири у відповідних будинках передані відповідачем-2 в іпотеку відповідачу-1, створюють прямі перешкоди у реалізації відповідних прав, оскільки передбачається можливість набуття права власності на відповідні квартири відповідачем-1, в тому числі всупереч того, що Інвестиційний договір, на підставі якого виникли майнові права на вказані квартири є недійсним.

Так, оскільки правові підстави з яких виникли майнові права ПрАТ «Побутрембуд» на майбутні квартири та які були предметом Іпотечного договору, визнано недійсними, то і у ПАТ «Укрсоцбанк» не може існувати право на предмет іпотеки.

Відповідного висновку дійшов і Київський апеляційний господарський суд у постанові від 18.11.2014 р. у справі № 5011-10/14199-2012.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як наголошено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, а позивачем доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків щодо оспорюваного Іпотечного договору.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України визначено, що заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

За змістом ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення Іпотечного договору, предметом іпотеки могли бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Також, предметом іпотеки міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець міг документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширювалася на частину об'єкта нерухомого майна, яка не могла бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Отже, на час укладення спірного договору стаття 5 Закону України «Про іпотеку» в редакції закону від 23.02.2006 р. не визначала майнові права як предмет іпотеки.

Лише Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», що набрав чинності 14.01.2009 р., майнові права на об'єкт незавершеного будівництва були віднесені до предмета іпотеки.

Таким чином, зважаючи на норми цивільного законодавства, діючого на час укладення іпотечного договору, ПрАТ «Побутрембуд» неправомірно передало відповідачу-1 в іпотеку майнові права на об'єкт будівництва, що визначені цим договором у якості предмета іпотеки.

Відповідні висновки підтверджуються правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 30.01.2013 р. № 6-168цс12, яка є обов'язковою в силу приписів ст. 111-28 ГПК України під час вирішення даного спору.

Крім того, слід враховувати те, що з огляду на визнання недійсним Інвестиційного договору, на підставі якого відповідач-2 набув спірні майнові права, вказаний Інвестиційний договір не може створювати таких прав для відповідача-2, а отже й вказані майнові права не можуть виступати забезпеченням за кредитними зобов'язаннями останнього, оскільки фактично не існують.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оскільки позивачем доведено обґрунтованість заявлених позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного Іпотечного договору, вони підлягають задоволенню.

У свою чергу, що стосується заявленого відповідачем-1 клопотання про застосування строків позовної давності, то в його задоволенні слід відмовити.

Так, суд звертає увагу на те, що позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В даному випадку, на переконання суду, позивачем не було пропущено загальний трирічний строк позовної давності.

Так, відповідно до п. 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 28.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними правочинів (господарських договорів)» перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд визнає обґрунтованими доводи позивача про те, що він мав усі підстави вважати, що спірний Іпотечний договір не завдасть шкоди його правам та законним інтересам, оскільки майнові права які виступили предметом іпотеки в силу визнання недійсним Інвестиційного договору мали б теж вважатись сторонами Іпотечного договору припиненими.

За аналогією приписів ст. 587 ЦК України заставодавець (іпотекодавець), який володіє предметом застави (іпотеки), у разі, зокрема, втрати заставленого (іпотечного) майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно.

Однак, таких дій відповідачем-2 як стороною Іпотечного договору вчинено не було.

У свою чергу, про реальну загрозу правам позивача він дізнався згідно його пояснень після того, як за позовом відповідача-1 Третейським судом при Асоціації українських банків було прийнято рішення від 27.02.2013 р. у справі № 62/13 про стягнення солідарно з ПрАТ «Побутрембуд» та ТОВ «Фінансова установа «Інвестбуд» заборгованості за договором кредиту в сумі 181 527 214, 75 грн., та господарським судом міста Києва винесено ухвалу від 18.04.2013 р. у справі № 910/58 про видачу судового наказу на виконання вказаного рішення Третейського суду.

Вказані обставини, з урахуванням того, що відповідач-1 не визнає припинення відносин за Іпотечним договором в частині його прав на спірні квартири, та права звернути стягнення на предмет іпотеки, й стали приводом для ініціювання позивачем даного спору.

Таким чином, оскільки позивачем не пропущено строки позовної давності, суд також не вбачає за необхідне їх поновлювати.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому, суд залишає без задоволення клопотання відповідача-1 про накладення в порядку ч. 5. ст. 1057-1 ЦК України арешту на майнові права, що були предметом іпотеки за Іпотечним договором.

Так, у постанові від 03.06.2014 р. у справі № 911/680/13-г Вищий господарський суд України відзначив, що ч. 5 ст. 1057-1 ЦК України застосовується до майна осіб, які одночасно є позичальниками за кредитним договором та поручителем за ним, з метою забезпечення кредитору фактичної можливості стягнути заборгованість з такого боржника за рахунок переданого ним як поручителем у заставу майна.

В даному випадку, відповідач-2 мав отримати майнові права на квартири на підставі Інвестиційного договору, який визнано в судовому порядку недійсним, а отже на відповідні майнові права не може бути накладено арешт, так як вони у відповідача-2 наразі відсутні.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати щодо сплати судового збору, в тому числі сплаченого позивачем при подачі заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання недійсним Іпотечного договору від 04.08.2008 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (03150, місто Київ, вулиця Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019) та Закритим акціонерним товариством «Побутрембуд» (01011, місто Київ, вулиця Панаса Мирного, 17, код ЄДРПОУ 30264236), посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. за реєстровим номером 29, - задовольнити.

2. Визнати недійсним Іпотечний договір від 04.08.2008 р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (03150, місто Київ, вулиця Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019) та Закритим акціонерним товариством «Побутрембуд» (01011, місто Київ, вулиця Панаса Мирного, 17, код ЄДРПОУ 30264236), посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. за реєстровим номером 29.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (03150, місто Київ, вулиця Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019) на користь Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, місто Київ, вулиця Володимирська, 60, код ЄДРПОУ 02070944) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 433 (одну тисячу чотириста тридцять три) грн. 75 коп.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Побутрембуд» (01011, місто Київ, вулиця Панаса Мирного, 17, код ЄДРПОУ 30264236) на користь Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, місто Київ, вулиця Володимирська, 60, код ЄДРПОУ 02070944) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 433 (одну тисячу чотириста тридцять три) грн. 75 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.12.2014 р.

Суддя В.С. Ломака