Ухвала суду № 41970263, 30.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/46881/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Приходько І.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Август і Ко" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року у справі № 826/15278/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Август і Ко" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Август і Ко" звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02 квітня 2013 року № 00002202260, № 00002212260 та № 00002222260.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплатою податків і зборів по взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Рекламно-маркетингове агентство "Монамі" за період із 01 травня по 30 вересня 2010 року, товариством з обмеженою відповідальністю "Шляховик-Авто" за період із 01 грудня 2009 року по 31 травня 2010 року, товариством з обмеженою відповідальністю "Віасат" за період із 01 по 30 червня 2011 року, приватним підприємством "Клер Шато Фіорд" за період із 01 по 31 грудня 2010 року, товариством з обмеженою відповідальністю "Різано Трейд" за період із 01 листопада 2009 року по 31 березня 2011 року, товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Вайліс" за період із 01 по 28 лютого 2011 року, товариством з обмеженою відповідальністю "Дженіт Флай" за період із 01 по 30 вересня 2011 року та товариством з обмеженою відповідальністю "Дормашавто" за період із 01 червня 2010 року по 30 листопада 2011 року за результатами якої 27 лютого 2013 року складено акт № 199/22-6/36630046.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, підпункт 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у загальному розмірі 388925 грн. 00 коп., у тому числі за: IV квартал 2009 року - 29792 грн. 00 коп.; І квартал 2010 року - 32095 грн. 00 коп.; ІІ квартал 2010 року - 20194 грн. 00 коп.; ІІІ квартал 2010 року - 52166 грн. 00 коп.; IV квартал 2010 року - 30284 грн. 00 коп., І квартал 2011 року - 67735 грн. 00 коп.; ІІ квартал 2011 року - 88176 грн. 00 коп.; ІІІ квартал 2011 року - 42043 грн. 00 коп.; IV квартал 2011 року - 26440 грн. 00 коп. та п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 264233 грн. 00 коп., у тому числі за: березень 2010 року - 4246 грн. 00 коп.; травень 2010 року - 15780 грн. 00 коп.; червень 2010 року - 8356 грн. 00 коп.; липень 2010 року - 12399 грн. 00 коп.; серпень 2010 року - 8811 грн. 00 коп.; жовтень 2010 року - 578 грн. 00 коп.; грудень 2010 року - 23649 грн. 00 коп.; січень 2011 року - 15603 грн. 00 коп.; лютий 2011 року - 21061 грн.00 коп.; березень 2011 року - 17524 грн. 00 коп.; квітень 2011 року - 26736 грн. 00 коп.; травень 2011 року - 34375 грн. 00 коп.; червень 2011 року - 15564 грн. 00 коп.; липень 2011 року - 8015 грн. 00 коп.; серпень 2011 року - 12005 грн. 00 коп.; вересень 2011 року - 16540 грн. 00 коп.; жовтень 2011 року - 3319 грн. 00 коп.; листопад 2011 року - 19672 грн. 00 коп., а також завищено заявлену суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 60243 грн. 00 коп., у тому числі за: червень 2010 року - 39720 грн. 00 грн.; вересень 2010 року - 20523 грн. 00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2013 року № 00002202260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 264233 грн. 00 коп. за основним платежем та у розмірі 33345 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 00002212260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 388925 грн. 00 коп. за основним платежем та у розмірі 41135 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 00002222260, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (в рахунок наступних платежів) з податку на додану вартість у розмірі 60243 грн. 00 коп.

Дані податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністративному порядку до вищестоящих податкових органів, в результаті чого залишені без змін податкові повідомлення-рішення № 00002202260, № 00002222260 та скасовано податкове повідомлення-рішення № 00002212260 в частині грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 29792 грн. 00 коп. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 7448 грн. 00 коп. У зв'язку з чим 25 жовтня 2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 00008812220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 359133 грн. 00 коп. за основним платежем та у розмірі 33687,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у позивача відсутні належним чином оформленні первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій з його контрагентами та порушеної кримінальної справи щодо фізичних осіб за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, у томі числі контрагентів позивача.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відтак, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вже зазначено, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ "Рекламно-маркетингове агентство "Монамі", товариством з обмеженою відповідальністю "Шляховик-Авто", товариством з обмеженою відповідальністю "Віасат", приватним підприємством "Клер Шато Фіорд", товариством з обмеженою відповідальністю "Різано Трейд", товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Вайліс", товариством з обмеженою відповідальністю "Дженіт Флай" , товариством з обмеженою відповідальністю "Дормашавто".

На виконання цих договорів, позивачем надано суду податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт, документи про оплату. Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суди зазначили, що вказані документи не підтверджують реальність господарських операцій, що свідчить про правомірність прийняття спірних податкових-повідомлень рішень.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем суду були надані первинні документи про подальший рух товару, придбаний позивачем у контрагентів (том 4 а.с.28), а також здійснено оплату поставлених товарів. Крім того, судами попередніх інстанцій не з'ясовано стадію досудового слідства по кримінальній справі, провадження в якій порушено за фактом фіктивного підприємництва ПП Клер Шато Фіорд», ТОВ «Компанія «Вайліс», ТОВ «Дормашавто», що має також значення, та не надано взагалі належну оцінку тому факту, що податковий орган, зазначаючи про порушення позивачем податкового законодавства, використав акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, тобто без проведення звірки, використано інформацію з невідомого джерела.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ Різано Трейд» укладено договори № 1211/09 від 12.11.2009 р., № 0112/09 від 1.12.2009 р., № 123 від 01.10.2010 р. Також судами встановлено, що на виконання договору № 1211/09 не надано жодних доказів, але при цьому не з'ясовано, чи формувались витрати та податковий кредит позивачем саме за наслідками цього договору, оскільки, як з'ясовано судами, між сторонами було одночасно укладено 3 договори.

Враховуючи, що для правильного вирішення справи важливо встановлення всіх фактичних обставин по справі в їх сукупності, та вказана вимога не виконана судами, що унеможливлює прийняття правильного рішення по справі

Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення операції.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження договорів, укладених позивачем, в тому числі усних, первинних документів, пов'язаних з їх виконанням, обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача, а саме банківських виписок перелік яких долучено позивачем до матеріалів справи.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що дослідженню судами підлягала перш за все реальність операцій позивача, добросовісність дій платника податків, яка полягала у відповідності вчинених ним дій господарській меті та досягненню економічних цілей.

Згідно з ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Август і Ко" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П. Юрченко

Судді: І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько