Ухвала суду № 41969795, 10.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2014 року м. Київ К/800/32124/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.,

за участю представників:

позивача - Соколової О.В.,

відповідача - Української Т.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - центральний офіс з обслуговування великих платників податків (далі - Управління Міндоходів)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013

у справі № 2а-14735/12/2670

за позовом дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" (далі - Підприємство)

до Управління Міндоходів

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2012 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.08.2012 № 0000302320.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.02.2013 у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції підтримав правову позицію податкового органу по справі відносно того, що відсутність об'єкта оподаткування ПДВ за операціями з поставки позивачеві товару (олії соняшникової нерафінованої) у рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «Антарес» (далі - ПП «Антарес») виключає право позивача на податковий кредит за цими операціями.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорюване податкове повідомлення-рішення скасовано з тих мотивів, що за наявності документального підтвердження реальності виконання господарської операції перекладення на позивача тягаря відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування, допущені його контрагентом, є неприпустимим.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Управління Міндходів звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову Київського апеляційного адміністративного суду та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва зі спору як помилково скасоване.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що податковою інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за березень 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період з 01.02.2012 по 29.02.2012. Перевірку оформлено актом від 20.06.2012 № 610/40-50/23-20/25394566.

Податковий орган за результатами цієї перевірки не визнав право позивача на податковий кредит по операціям з придбання товару у ПП «Антарес» з посиланням на недекларування цим постачальником об'єкта оподаткування ПДВ по цим операціям, а також на відсутність названого контрагента за місцезнаходженням. Наведене стало підставою для прийняття відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким Підприємству визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ за березень 2012 року в розмірі 1 335 879 грн. із застосуванням 667 939,50 грн. штрафних санкцій.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, згідно з умовами контракту від 07.03.2012 № 4500613312 ПП «Антарес» (постачальник) зобов'язався поставити в адресу позивача (покупець) олію соняшникову нерафіновану у кількості 800 тонн на умовах, передбачених у цьому контракті.

На підтвердження задекларованого податкового кредиту по операціям з цим постачальником Підприємством подано податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, товарно-супровідні документи, оформлені при транспортуванні цього товару, платіжні доручення про його оплату в безготівковому порядку, сертифікати якості на придбану продукцію.

Продукція, придбана у цього контрагента, була в подальшому експортована Підприємством на виконання своїх зобов'язань перед третіми особами, що не спростовано податковим органом.

Фактично основним доводом, яким Управління Міндоходів обґрунтовує законність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, є невідповідність даних податкового обліку позивача та його контрагента у зв'язку з невиконанням останнім обов'язку з декларування податкових зобов'язань з ПДВ.

Втім податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з діями його контрагентів по виконанню своїх податкових обов'язків, з наявністю у платника інформації про взаємовідносини його постачальників з податковими органами.

Чинне законодавство не надає покупцеві товару (робіт, послуг) необхідних повноважень по контролю за відображенням його контрагентами у податковій звітності операцій по реалізації товарів (виконанню робіт, послуг) та їх оплаті, а також за сплатою ними податку до бюджету і поданням до податкового органу будь-яких документів.

Податковий орган, на відміну від платника, є єдиним учасником податкових правовідносин, який має законодавче право контролювати дотримання фізичними та юридичними особами вимог законодавства у сфері оподаткування. Відомості про контрагента як платника податків не належать до інформації з відкритим доступом та не підлягають розголошенню податковим органом; наведене також унеможливлює перевірку платником даних щодо дотримання його контрагентом податкового законодавства та повноти ним відображення здійснених господарських операцій.

Наведені податковим органом доводи щодо відсутності контрагента за юридичною адресою також не є доказом недобросовісності платника податку - покупця, позаяк дана обставина свідчить лише про недотримання контрагентом порядку державної реєстрації або внесення змін до установчих документів, втім не доводить того, що даний постачальник не поставляв товар платникові. Адреса, вказана у первинних документах як місцезнаходження контрагента, співпадає з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що відповідає вимогам щодо порядку оформлення первинних документів, установлених, зокрема, частиною другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідач не надав суду будь-яких доказів, що свідчили б про наявність у діях самого позивача ознак недобросовісності, а також про узгодженість дій Підприємства та ПП «Антарес», спрямованих на ухилення від оподаткування та збагачення за рахунок бюджетних коштів.

З урахуванням викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для невизнання права позивача на податковий кредит в оспорюваній сумі та правомірно задовольнив позов.

У зв'язку з цим підстав для скасування оскаржуваної постанови Київського апеляційного адміністративного суду зі спору не вбачається.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - центральний офіс з обслуговування великих платників податків залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 у справі № 2а-14735/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько