Ухвала суду № 41969788, 10.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" грудня 2014 р. м. Київ К/800/35310/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Єгорової І.В.,

представника позивача Холодар К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2013 року

у справі № 2а-3118/11/0970 (129301/12)

за позовом Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (далі - позивач, Державне підприємство «Укрекоресурси»)

до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську (далі - відповідач, ДПІ в м. Івано-Франківську)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Державне підприємство «Укрекоресурси» звернулось у вересні 2011 року до суду з позовом до ДПІ в м. Івано-Франківську про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000012400 від 01.07.2011 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2013 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківську № 0000012400 від 01.07.2011 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що виробничий комплекс «Автоливмаш» діє на підставі Положення про виробничий комплекс «Автоливмаш» і є відокремленим структурним підрозділом Державного підприємства «Укрекоресурси», яке є юридичною особою зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб. Виробничий комплекс «Автоливмаш» перебуває на обліку в ДПІ в м. Івано-Франківську в якості платника усіх видів податків та зборів.

Між ВАТ «Автоливмаш» та Державною компанію з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекоресурси» і ТОВ «Куфур» 23.07.2004 року, в процесі відновлення платоспроможності боржника, було укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу ВАТ «Автоливмаш». Після укладення зазначеного договору, ВАТ «Автоливмаш» стало виробничим комплексом, яке є відокремленим структурним підрозділом Державного підприємства «Укрекоресурси».

В подальшому, 05.02.2008 року між Державною компанією з утилізації відходів вторинної сировини «Укрекоресурси» та ТОВ «Куфур» було укладено договір про визначення часток у праві спільної часткової власності, згідно якого частка цілісного майнового комплексу ВАТ «Автоливмаш» становила 26,09%, а частка «Куфур» 73,91%.

Отже, з метою припинення спільної часткової власності 04.07.2008 року між Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекоресурси та ТОВ «Куфур» було укладено договір про поділ майна, яке за актом опису № 32 від 16.08.2007 року частково перейшло у власність ТОВ «Куфур», за винятком тепловоза ТГМ 40, який по обліку основних засобів продовжив знаходитись на виробничому комплексі «Автоливмаш».

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, у зв'язку із виникненням у виробничого комплексу «Автоливмаш» податкового боргу перед бюджетом 16.08.2007 року, відповідачем на підставі Закону України «Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами», в присутності директора виробничого комплексу «Автоливмаш», було проведено опис активів виробничого комплексу «Автоливмаш» на які поширюється право податкової застави на загальну суму 1 550 295,21 гривень, що було зафіксовано в акті № 32 від 16.08.2007 року, який підписав директор виробничого комплексу «Автоливмаш», а описане майно занесене до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

В подальшому, ДПІ в м. Івано-Франківську 01.07.2011 року провела перевірку стану збереження майна платника податків, яке перебувало у податковій заставі в період з 01.06.2008 року по 01.06.2011 року, якою встановлено наявність описаного податковим органом майна на виробничому комплексі «Автоливмаш».

Таким чином, за результатами перевірки стану збереження описаних активів виробничого комплексу «Автоливмаш ДПІ в м. Івано-Франківську вбачало порушення п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III від 21.12.2000 року, а саме: відчуження майна без письмової згоди податкового органу на суму 1 501 830,80 гривень.

Про виявлене порушення було складено акт № 19/24-144/33059695 від 01.07.2011 року, на підставі якого відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000012400 від 01.07.2011 року про зобов'язання виробничого комплексу «Автоливмаш» Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини Кабінету Міністрів України сплатити штраф у розмірі вартості відчуженого майна в сумі 1 501 830,80 гривень.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки виробничим комплексом «Автоливмаш» було відчужено майно без письмової згоди на те податкового органу, то суд вважає що відповідачем правомірно застосовано штрафу розмірі відчуженого майна на підставі винесеного податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки при проведені опису майна податковим органом не було з'ясовано, чи належить описуване майно виробничому комплексу «Автоливмаш», адже відповідачем проведено опис у податкову заставу майна, яке фактично на той час належало на праві спільної часткової власності ТОВ «Куфур» та Державному підприємству «Укрекокомресурси», тобто іншим суб'єктам господарювання. Крім того, суд зазначає, що податковий борг виробничого комплексу «Автоливмаш» орієнтовно-узгоджено на той час складав 844 427,09 гривень, а відповідач в порушення вимог чинного законодавства наклав податкову заставу на майно, яке вдвічі перевищувало суму боргу та виключно йому не належало.

Колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Аналогічні вимоги визначені ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України для ухвали суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судами встановлено, що оскаржуваним податковим повідомлення-рішенням застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі, як зазначено відповідачем, вартості відчуженого майна.

За змістом ч. 2 ст. 357 Цивільного кодексу України розмір часток у праві спільної часткової власності визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників придбаного чи належного їм майна.

Приписами ч. 1 ст. 363 Цивільного кодексу України визначено, що частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору.

Однак, для визначення правомірності застосування відповідачем зазначених штрафних санкцій, необхідно з'ясувати чи мав місце у даному спорі факт відчуження майна у даних правовідносинах, чи ні, що судами попередніх інстанцій не досліджувалося.

Так, колегія суддів вважає необхідним зауважити, що для встановлення факту відчуження цілісного майнового комплексу необхідно з'ясувати співвідношення вкладів покупців за договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ВАТ «Автоливмаш» та вартості придбаних матеріальних цінностей. Тобто, з'ясувати розміри вартісних вкладів під час придбання та їх співвідношення у відсотковому еквіваленті.

Разом з тим, встановити співвідношення виділених часток власності та реальної вартості матеріальних цінностей у даних частинах, зокрема, з'ясувати співрозмірність оціночної вартості майна, яке залишилось у власності позивача, а саме тепловоза ТГМ 40, виділеній відсотковій частці позивача.

На підставі встановлення зазначених вище співвідношень, необхідно з'ясувати чи мала місце невідповідність вкладів покупців за договором купівлі продажу та вартості придбаних матеріальних цінностей виділеним часткам власності та реальній вартості матеріальних цінностей у даних частинах.

Різниця між вартістю наявного у позивача майна та вартістю майна позивача на момент купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ВАТ «Автоливмаш» буде становити вартість відчуженого майна. У випадку відсутності зазначеної різниці - відчуження не мало місця у даному спорі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, встановити які саме порушення стали підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення та встановити їх правомірність з посиланням на відповідні докази, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби - задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2013 року та постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 року у справі № 2а-3118/11/0970 (129301/12) - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько