Ухвала суду № 41969787, 10.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2014 року м. Київ К/800/11654/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.,

за участю представників:

позивача - Рубан О.О.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013

у справі № 2а-1870/7312/12

за позовом приватного підприємства Рембудсервіс "Комфорт-П" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.08.2012 № 0000432230/0/37966 в частині нарахування Підприємству грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 379 123 грн., а також податкового повідомлення-рішення від 22.08.2012 № 0000442230/0/37964 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ на 322 662 грн. за основним платежем та на 80665,50 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013, позов задоволено. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що позивачем було дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту по операціям з придбання будівельних матеріалів у рамках господарських правовідносин з суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 (далі - СПД ОСОБА_2.); також, за висновком судів, завищення позивачем адміністративних витрат у 2 кварталі 2011 року внаслідок допущеної арифметичної помилки не вплинуло на стан розрахунків позивача з бюджетом.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові Підприємства. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про безтоварний характер операцій між позивачем та СПД ОСОБА_2, що виключає добросовісність податкової вигоди платника, отриманої за цими операціями.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані суми грошових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток були визначені позивачеві за наслідками проведення ДПІ планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.03.2012, оформленої актом від 12.08.2012 № 2196/2230/31499335/36.

Податковий орган за результатами цієї перевірки не визнав право позивача на податковий кредит та на валові витрати по операціям з придбання будівельних матеріалів у СПД ОСОБА_2 з посиланням на відсутність у останнього найманих працівників, основних фондів, транспортних засобів для провадження господарської діяльності, а також на належність цього постачальника до категорії «транзитерів» - утворювачів схемного податкового кредиту.

Втім суди попередніх інстанцій, оцінивши у взаємозв'язку подані учасниками спору докази та обставини даної справи, дійшли об'єктивного висновку, що ДПІ не доведено наявність у діях Товариства ознак недобросовісності, спрямованих на отримання необґрунтованої податкової вигоди, які могли б слугувати підставою для невизнання витрат та податкового кредиту по операціям з СПД ОСОБА_2

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті ПДВ) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст такої операції.

Досліджуючи відповідність сформованих позивачем даних податкового обліку по операціям з СПД ОСОБА_2 наведеним критеріям, суди встановили, що згідно з умовами договору купівлі-продажу від 10.01.2011 № 02-11 названий постачальник зобов'язався поставити позивачеві будівельні матеріали.

На підтвердження задекларованого податкового кредиту та витрат по операціям з цим постачальником Підприємством подано податкові накладні, видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, виписки з банківського рахунку позивача про оплату придбаного товару в безготівковому порядку, товарно-транспортні накладні, оформлені при перевезенні цього товару продавцем власним транспортом у процесі виконання розглядуваних поставок.

Будівельні матеріали, придбані у цього контрагента, були використані Підприємством у господарській діяльності при виконанні підрядних робіт на користь третіх осіб.

Вказані первинні документи оформлені з дотриманням вимог, установлених, зокрема, частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст господарських операцій та їх учасників.

Втім ДПІ належним чином не обґрунтувала, чому вказані документи не були нею враховані при аналізі спірних операцій.

Установлені податковою перевіркою факти відсутності у СПД ОСОБА_2 персоналу, основних фондів та транспортних засобів, необхідних для здійснення реальної діяльності у сфері торгівлі, не є свідченням неможливості виконання цим постачальником поставок в адресу позивача.

Так, відсутність у штаті контрагента достатньої кількості працівників не є доказом недобросовісності платника податків - покупця, позаяк чинне законодавство передбачає можливість залучення третіх осіб для виконання договірних зобов'язань. Крім того, для здійснення торговельно-закупівельної діяльності наявність штату персоналу та основних засобів не вимагається. Основні та транспортні засоби необов'язково повинні перебувати у власності суб'єкта господарювання, позаяк можуть бути орендовані або взяті у лізинг у третіх осіб.

У свою чергу, позивачем подані докази наявності у СПД ОСОБА_2 орендованого нежитлового приміщення, а також власних транспортних засобів, що спростовує висновки податкового органу про відсутність у постачальника матеріальних ресурсів.

Також не знайшли свого підтвердження і доводи податкового органу про наявність ознак «транзитера» у діяльності СПД ОСОБА_2 ДПІ не подано жодних доказів на підтвердження організованої схеми руху грошових коштів та товарів по замкнутому ланцюгу, в результаті чого сплачені на користь цього постачальника кошти повертались Підприємству.

Висновок ДПІ про незаконний характер діяльності СПД ОСОБА_2 та впливу цього факту на правовідносини між цим постачальником та позивачем у справі заснований на припущеннях та, відповідно, не може бути взятий до уваги судом як доказ недобросовісності позивача.

З урахуванням викладеного суди обох попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для невизнання права позивача на податковий кредит та валові витрати по операціям з названим постачальником, і правомірно задовольнили позов.

Касаційна інстанція погоджується і з висновками судів про епізоду, пов'язаному з завищенням позивачем адміністративних витрат у 2 кварталі 2011 року шляхом помилкового зазначення у додатку АВ до декларації з податку на прибуток за цей період суми відрахувань на соціальні заходи у розмірі 38944 грн. (замість 3894 грн.). Як встановили суди, вказану помилку було виправлено позивачем при формуванні даних податкової звітності з податку на прибуток наростаючим підсумком у 3 кварталі 2011 року, у зв'язку з чим недоїмки по цьому епізоду у Підприємства не виникло.

Доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, тотожні тим доводам, які були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій; їм надано належну правову оцінку, підстави для її неприйняття у касаційного суду відсутні. Крім того, зазначені доводи спрямовані на переоцінку встановлених судами фактичних обставин справи та прийнятих ними доказів, що є неприпустимим в силу вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України. Інших доводів касаційна скарга не містить.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013 у справі № 2а-1870/7312/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько