Рішення № 41959195, 10.12.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/ 790/7579/14 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 623/4366/13-ц Зелінський В.Г.

Категорія:сімейні поділ майна Доповідач -Гальянова І.Г.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого-судді : Гальянової І.Г.

суддів: Колтунової А.І.

Костенко Т.М.

при секретарі: Сватенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа : Публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль» про поділ спільного майна подружжя,-

ВСТАНОВИЛА :

19 листопада 2013 року позивач звернувся у суд з позовом, в якому, з урахуванням його уточнень від 10.06.2014 року , просив скасувати свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі та споруди № 1065 від 28.04.2007 року, розділити спільне майно подружжя , а саме : нежитлову будівлю «Критий ринок» літ. «А-2Н», загальною площею 642, 6 кв.м. та топочну літ. «Б »,загальною площею 17,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, що належить їм з відповідачем на праві спільної сумісної власності та визнати за кожним із них в порядку розподілу такого майна право власності по 1\2 частині вказаних нежитлових будівель .

Як на підставу позовних вимог позивач , з посиланням на ст. 60 , 61, 63,СК України, ч.3 ст. 368 ЦК України, зазначає, що вони з відповідачем перебували у шлюбі з 14 липня 1990 року та рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07 серпня 2013 року шлюб було розірвано .

Позивач зазначає, що під час шлюбу, відповідач отримала свідоцтво № 1065 на право власності на вказані нежитлові будівлі та споруди, видане на підставі рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 25.05.2007 року та починаючи з 13.05.2004 року відповідач була зареєстрована як фізична особа-підприємець і основним видом її діяльності був прокат весільних суконь . Позивач також зазначає, що відповідачем також було укладено кредитний договір з ПАТ «Райфанзенбанк Аваль » від 08 травня 2007 року на суму 7000 000, 00 грн. та в забезпечення виконання за вказаним договором нею був укладений іпотечний договір ,та за вказаним кредитним договором він є поручителем. ( а.с.2-7,105-107).

Як на підставу скасування вказаного свідоцтва про право власності та визнання за ним права власності на 1\2 частину спірних нежитлових будівель позивач зазначає, що вказане майна було придбано ними в період шлюбу.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 вересня 2014 року позовні вимоги позивача задоволені. Суд визнав за позивачем та визнав недійсним свідоцтво про право власності № 1065 від 28.04. 2007 року, видане на ім»я відповідача в 1\2 його частині.

В апеляційній скарзі представник ПАТ « Райффанзен банк Аваль» просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовує тим, що вказаним рішення суд порушив права банку як іпотекодержателя вказаних нежитлових приміщень та будівель на підставі укладеного між відповідачем та Банком іпотечного договору.

Представник апелянта зазначає, що після визнання за позивачем права власності на 1\2 частину спірного майна в Державному реєстрі речових прав , а саме: в реєстрі іпотек та обтяжень не будуть відповідати данні про фактичного власника вказаних нежитлових приміщень , у зв»язку з чим позивач зможе розпорядись 1\2 частиною іпотечного майна. Апелянт також зазначає, що позивач може не звернутись за реєстрацією права власності 1\2 частини вказаного іпотечного майна, у зв»язку з чим Банк взагалі не зможе задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна.

В запереченнях на апеляційну скаргу, представник позивача, посилаючись на законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції та безпідставність доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу-без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з»явились, перевіривши матеріали справи доводи апеляційної скарги та заперечень на апеляційну скаргу ,судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на 1\2 частину вказаних нежитлових приміщень, суд , з посиланням на вимоги ст .60 СК України виходив з доведеності позивачем вказаних позовних вимог.

При цьому як свідчать матеріали справи з 14 липня 1990 року сторони перебували у шлюбі , який розірвано рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07 серпня 2013 року( а.с.8, 13, 43).

Судом першої інстанції також встановлено , що відповідно до свідоцтва № 1065 від 27 квітня 2007 року , виданого на підставі рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради , відповідачу на праві приватної власності належать зазначені вище нежитлові будівлі ( а.с.9).

Як свідчать матеріали справи, вказане свідоцтво було видано на підставі рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 02 червня 2006 року, яким за ОСОБА_6 було визнано право власності на спірні нежитлові приміщення на підставі ст..ст. 331, 376 ЦК України як новостворене самовільно побудоване нерухоме майно ( а.с.193-196) та ухвали цього ж суду від 16 квітня 2007 року, щодо роз»яснення вказаного рішення ( а.с.197-198).

Зазначене рішення суду також свідчить про те, що спірне нерухоме майно було побудоване в 2004 році, тобто в період шлюбу сторін.

Відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, за змістом вказана норма СК України передбачає презумпцію виникнення права спільної сумісної власності і це означає,що ні чоловік ,ні дружина не зобов»язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно,набуте у шлюбі та воно вважається таким, що належить подружжю.

Згідно до вимог ч.1 ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності.

В ч.1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна,що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Матеріали справи також свідчать про те, що 08 травня 2007 року між відповідачем ОСОБА_5 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на забезпечення виконання нею кредитного договору було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого, остання передала і в іпотеку спірні нежитлові приміщення ( а.с.55-57).

Положення договору іпотеки про те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися квартирою без згоди іпотекодаржателя до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку не можна поділити спільне майно подружжя шляхом визнання права власності на нього, оскільки право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням ним.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя та її розподіл між колишнім подружжям не порушує прав іпотекодержателя.

Доводи, викладені представником ПАТ «Райффайзен банк Аваль» в апеляційній скарзі вказаних висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування чи зміни рішення суду в цій частині.

Між тим, судова колегія не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо визнання в 1\2 частині недійсним свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю «Критий ринок» під літерою «А-2Н», загальною площею 642, 6 кв.м. та топочну під літ. «Б» загальною площею 17,0 кв.м. № 1065 від 28.04.2007 року , видане Управлінням житлово-комунального господарства Ізюмського міськвиконкому на ім»я ОСОБА_5, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом(нікчемний правочин) У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Підстави для визнання недійсними правочинів визначені параграфом 2 глави 16 ЦК України.

Згідно до вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Між тим будь-яких підстав для визнання вказаного правочину недійсним ні позивач при звернення у суд з зазначеним позовом, ні суд, при ухваленні рішення, не навели, а розподіл вказаного спільного майна подружжя само по собі не є підставою для визнання недійсним зазначеного свідоцтва про право власності в 1\2 його частині.

За таких обставин , рішення суду в цій частині підлягає скасуванню як таке, що ухвалено судом першої інстанції з порушенням вказаних норм матеріального та процесуального права ( п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України), з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог в цій частині,з зазначених вище підстав.

В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню його без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316,317, 319, 218 ЦПК України, судова колегія,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» задовольнити частково.

Змінити рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 вересня 2014 року , скасувавши його в частині визнання в 1\2 частині недійсним свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю «Критий ринок» під літерою «А-2Н», загальною площею 642, 6 кв.м. та топочну під літ. «Б» загальною площею 17,0 кв.м. № 1065 від 28.04.2007 року , видане Управлінням житлово-комунального господарства Ізюмського міськвиконкому на ім»я ОСОБА_5.

Відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позовних в цій частині.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий, суддя :

Судді :