Рішення № 41953136, 10.12.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/10658/13-ц Головуючий у І інстанції Маценко Н.П.Провадження № 22-ц/780/1395/14 Доповідач у 2 інстанції ГолубКатегорія 1 10.12.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

10 грудня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Таргоній Д.О., Приходька К.П.,

за участі секретаря Черепинець А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2013 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності , -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що йому та відповідачу на праві спільної часткової власності належить по ? частині будинку АДРЕСА_1

Належна йому 1/2 частка складається із приміщень: 1-1 тамбур корисною площею 3,3 кв. м; 1-2 кухня корисною площею 7,2 кв. м; 1-3 підсобне приміщення корисною площею 8,4 кв. м; 1-4 кімната житловою площею 18,2 кв. м; 1-5 кімната житловою площею 15,6 кв.м, а також надвірні будівлі сарай «В», вбиральня «Д», колодязь «К», 1/2 частка огорожі «N», придбані ним згідно із договором купівлі-продажу від 22.08.2005 року.

Належна відповідачу 1/2 частка складається із приміщень 2-1 веранда площею 7,6 кв. м; 2-2 коридор площею 4,0 кв.м; 2-3 кімната площею 14,1 кв. м, 2-4 кімната площею 19,4 кв. м, 2-5 кухня площею 4,7 кв.м, а також надвірні будівлі сарай «Б», вбиральня «В», колодязь «К», та 1/2 частка огорожі «N».

Вважає, що він як співвласник житлового будинку має право самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності та має право на виділ її в натурі.

Просив суд постановити рішення яким виділити йому у натурі 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 а саме приміщення згідно із планом технічного паспорту на житловий будинок: 1-1 тамбур площею 3,3 кв. м; 1-2 кухня площею 7,2 кв. м; 1-3 підсобне приміщення площею 8,4 кв. м; 1-4 кімната площею 18,2 кв. м; 1-5 кімната площею 15,6 кв.м, а також надвірні будівлі сарай «В», вбиральня «Д», колодязь «К», 1/2 частка огорожі «N»; виділити ОСОБА_2 в натурі частку вказаного будинку, а саме приміщення 2-1 веранда площею 7,6 кв. м; 2-2 коридор площею 4,0 кв.м; 2-3 кімната площею 14,1 кв. м, 2-4 кімната площею 19,4 кв. м, 2-5 кухня площею 4,7 кв.м, а також надвірні будівлі сарай «Б», вбиральня «В», колодязь «К», та 1/2 частку огорожі «N».

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд не врахував положення ч.1,3 статті 364 ЦК України, відповідно до яких співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2005 року ОСОБА_1 придбав 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 Згідно із умовами вказаного договору у конкретне користування позивача перейшли приміщення житлового будинку: 1-1 тамбур корисною площею 3,3 кв. м; 1-2 кухня корисною площею 7,2 кв. м; 1-3 підсобне приміщення корисною площею 8,4 кв. м; 1-4 кімната житловою площею 18,2 кв. м; 1-5 кімната житловою площею 15,6 кв.м,а також надвірні будівлі сарай «В», вбиральня «Д», колодязь «К», 1/2 частка огорожі «N».

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку будинку зареєстровано на праві спільної часткової власності.

Згідно із договором купівлі-продажу від 01 жовтня 2003 року, ОСОБА_2 є власником 1/2 частки будинку АДРЕСА_1

Право спільної часткової власності на вказаний будинок зареєстровано за ОСОБА_2, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

18 листопада 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір конкретного користування жилим будинком, яким встановлено наступний порядок: ОСОБА_2 переходять у користування приміщення 2-1 веранда площею 7,6 кв. м; 2-2 коридор площею 4,0 кв.м; 2-3 кімната площею 14,1 кв. м, 2-4 кімната площею 19,4 кв. м, 2-5 кухня площею 4,7 кв.м, а також надвірні будівлі сарай «Б», вбиральня «В», колодязь «К1», та 1/2 частку огорожі «N» ; у конкретне користування ОСОБА_3 переходять приміщення 1-1 тамбур корисною площею 3,3 кв. м; 1-2 кухня корисною площею 7,2 кв. м; 1-3 підсобне приміщення корисною площею 8,4 кв. м; 1-4 кімната житловою площею 18,2 кв. м; 1-5 кімната житловою площею 15,6 кв.м, а також надвірні будівлі сарай «В», вбиральня «Д», колодязь «К», 1/2 частка огорожі «N».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторони мають у конкретному користуванні по ? частині будинку на підставі договору про встановлення порядку користування будинком, а тому відсутні підстави для виділення в натурі позивачу приміщень, які перебувають у його користуванні.

Проте погодитись із такими висновками суду не можна, оскільки вони зроблені при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст. 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема, при встановленні порядку користування будинком кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок. Разом із тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Таким чином, установлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень у натурі не припиняє право спільної часткової власності, тому що такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.

Відтак домовленість співвласників про порядок володіння і користування майном, що є їхньої спільною частковою власністю, оформлена нотаріально посвідченим договором, є обов'язковою для майбутніх співвласників при здійсненні ними правомочностей володіння й користування спільним майном.

Що стосується існуючої в співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені в ст. ст. 364, 367 ЦК України як способи реалізації цієї правомочності, при здійсненні якої передбачена ч. 4 ст. 358 ЦК України умова не є обов'язковою.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Таким чином, у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається.

На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності у разі поділу (ст. 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.

У ч. 2 ст. 364 ЦК України передбачено, що виділ в натурі частини неподільної речі є юридично неможливим.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України).

Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (ч. 1 ст. 183).

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

Відповідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Враховуючи те, що суд першої інстанції помилково визначився із тим, що позов не підлягає до задоволення з підстав встановлення між сторонами порядку користування будинком, суд не ставив на обговорення питання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Судова колегія, роз»яснивши сторонам положення ст.10 ЦПК України задовольнила клопотання ОСОБА_1 і призначила судову будівельно-технічну експертизу.

Відповідно до висновку експерта від 07.11.2014 року запропоновано один варіант поділу будинку в натурі між співвласниками відповідно до того порядку користування, який склався між ними.

При цьому експерт встановив, що частка, яка виділяється у власність першому співвласнику, а саме приміщення тамбур (1-1) пл.. 3.30 кв.м., кухня (1-2) площею 7,2 кв.м.. підсобне приміщення (1-3) площею 8,4 кв.м., житлова (1-4) площею 18,2 кв.м., житлова (1-5) площею 15,6 кв.м.. сарай В, вбиральня Д, колодязь К, ?? огорожі N становить 51/100 домоволодіння , що перевищує ідеальну на 1% і більше за вартістю на 6749,5 грн. Вказані приміщення знаходяться у користуванні позивача ОСОБА_1

Інша частина домоволодіння яка складається із веранди (2-1) площею 7,6 кв.м., коридору (2-2), площею 4-4 кв.м., житлової (2-3) площею 14,1 кв.м., житлової (2-4) площею 19,4 кв.м., кухні ( 2-5) площею 4,7 кв.м., сараю Б, вбиральні Г, колодязя К1, ? огорожі N становить 49/100. Вказаними приміщеннями і надвірними будівлями користується відповідач ОСОБА_2

Судова колегія вважає, що будинок підлягає поділу саме за запропонованим експертом варіантом з виплатою ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6749,5 грн. за відхилення від ідеальної частки у домоволодінні.

Враховуючи наведене, судова колегія задовольняє апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасовує і ухвалює нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст.. 79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов»язаних з розглядом справи.

До витрат пов»язаних з розглядом справи, належать витрати, пов»язані з проведенням судових експертиз.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально понесені судові витрати.

Як вбачається із квитанції наданої представником позивача в додаток до клопотання про покладення судових витрат на відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_1 було внесено на рахунок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз плату за проведення експертизи у розмірі 4920 грн., а тому кошти у зазначеному розмірі підлягають до стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, оскільки позов ОСОБА_1 судовою колегією задовольняється.

Керуючись ст..ст. 303, 307,309 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області у даній справі скасувати і ухвалити нове рішення .

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Домоволодіння АДРЕСА_1 поділити в натурі між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним чином.

Виділити ОСОБА_1 51/100 частину домоволодіння АДРЕСА_1 яка складається із тамбура (1-1) площею 3,30 кв.м., кухні (1-2) площею 7,2 кв.м.. підсобного приміщення (1-3) площею 8,4 кв.м., житлової кімнати (1-4) площею 18,2 кв.м., житлової кімнати (1-5) площею 15,6 кв.м.. сараю В, вбиральні Д, колодязя К, ? огорожі N, загальною вартістю 402 297 грн., що перевищує вартість ідеальної частки на 6749,5 грн. і визнати за ним право власності на вказані приміщенні і надвірні будівлі.

Виділити ОСОБА_2 49/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 яка складається із веранди (2-1) площею 7,6 кв.м., коридору (2-2), площею 4-4 кв.м., житлової (2-3) площею 14,1 кв.м., житлової (2-4) площею 19,4 кв.м., кухні ( 2-5) площею 4,7 кв.м., сараю Б, вбиральні Г, колодязя К1, ? огорожі N, загальною вартістю 388798 грн., що менше вартості ідеальної частки на 6749,5 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6749,5 грн. за перевищення вартості виділеної частки будинку від вартості ідеальної частки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 4920 гривень.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: