Рішення № 41950933, 08.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/21570/14 08.12.14

За позовомКомунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"до Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києвіпростягнення 9 879,70 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Левків С.М. - представник за дов.;

від відповідача: Ничипоренко Г.І. - представник за дов.;

Рішення прийняте 08.12.2014, у зв»язку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 01.12.2014 по 08.12.2014, на підставі ст.77 ГПК України.

У судовому засіданні 08.12.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Святошинського РУГУ МВС України в м. Києві про стягнення 9 879,70 грн. заборгованості на підставі Договору №05/4-9 від 05.05.2008 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2014 порушено провадження у справі №910/21570/14, розгляд призначений на 10.11.2014.

Ухвалою від 10.11.2014 відкладено розгляд справи на 01.12.2014.

В судовому засіданні 01.12.2014, в порядку ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 08.12.2014.

У відзиві на позов, відповідач зазначив, що управління є органом державної влади, бюджетною неприбутковою організацією та утримується за кошти Державного бюджету, дана заборгованість виникла внаслідок недостатнього бюджетного фінансування з боку держави, тому вина відповідача відсутня.

Відповідач погодився із заявленою сумою основного боргу у розмірі 3 563,83 грн., та заперечив проти нарахування пені у розмірі 1 896,05 грн., інфляційних - 4 040,19 грн., 3 % річних - 379,63 грн., судового збору у розмірі 1 827,00 грн., про що в укладеному договорі не зазначається та відповідач є бюджетною установою і кошти на погашення витрат пов'язаних з інфляційною складовою, 3 % річних та витрат пов'язаних з судовим з бором, кошторисом грошові виплати не передбачені, що унеможливлює їх погашення, а у випадку їх стягнення це призведе до перевитрат з Державного бюджету та порушення бюджетного законодавства в цілому.

На підставі вищевикладеного, відповідач в порядку ст. 83 ГПК України просив суд зменшити розмір нарахованої пені та розстрочити виконання рішення на 1 рік.

В судовому засіданні 08.12.2014, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Київської міської ради від 01.03.2001 №217/1194 шляхом реорганізації Дирекції по утриманню та експлуатації житлових будинків маневреного фонду КП "Київжитлоспецексплуатація" було створено комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд".

На підставі розпорядження №2060 від 12.11.2002 "Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва будинків на вул. Чистяківській, 28, вул. Червонозаводській, 4, вул. Червонозаводській, 5, вул.. Кулібіна, 9/2" будинок по вул. Червонозаводська, 4 закріплено за позивачем на праві повного господарського відання.

05.05.2008 між позивачем (балансоутримувач за договором) та відповідачем (споживач за договором) укладений договір №05/4-9 (далі - договір), про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг споживачу, за умовами якого балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонозаводська, 4 загальною площею 922,2 кв.м., а також утримання прибудинкової території послуги по технічному обслуговуванню бойлерної, внутрішньо будинкових та зовнішніх мереж, надає комунальні (гаряче та холодне водопостачання, водовідведення, опалення, електро та газопостачання) та інші послуги споживачу, а споживач бере участь у витратах балансоутримувач на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі.

Орендоване приміщення використовується під дільничний пункт міліції.

Відповідно до умов договору, балансоутримувач зобов'язаний надавати споживачу комунальні послуги за діючими розцінками і тарифами, а споживач - не пізніше 20 числа наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі за постачання комунальних послуг, послуг по технічному обслуговуванню бойлерної внутрішньо будинкових та зовнішніх мереж згідно рахунками-фактурами балансоутримувача.

Відповідно до п. 5.6 Договору, рахунки-фактури на сплату комунальних послуг, обслуговування і ремонт будівлі, прибудинкової території та послуг по технічному обслуговуванню бойлерної внутрішньобудинкових та зовнішніх мереж споживач отримує кожний місяць (до 20 числа поточного місяця) у коменданта будівлі. У разі не заявлення протягом 10 днів після сплину вищевказаного терміну претензії балансоутримувачу про не отримання зазначених рахунків-фактур, дані рахунки вважаються отриманими споживачем.

Відповідно до п. 6.1 Договору, він діє з 01.01.2008 по 31.12.2008.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Доказів припинення Договору сторони суду не надали, тому в порядку п. 6.5 Договору він вважається продовженим на той самий термін та на тих самих умовах.

Відповідно до умов Договору та додатку №1 до нього, відповідач бере участь у витратах позивача пропорційно до займаної ним загальної площі - 34,3 кв.м., яке використовується під дільничний пункт міліції.

Надання комунальних послуг відповідачу за період з 01.04.2013 по 01.09.2014 позивач підтвердив табуляграмами, розрахунками, які долучені до матеріалів справи.

Також, позивач повідомив суду, що постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону; гарячого водопостачання, за адресою вул. Червонозаводська, 4 відбувається згідно договору №710278 від 01.11.2001, який також долучений до матеріалів справи.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено відповідачем, за період з 01.04.2013 по 01.09.2014 по вказаному договору виникла заборгованість у розмірі 3 563,83 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості.

Внаслідок укладення Договору № 05/4-9 від 05.05.2008 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг споживачу між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження сплати заборгованості за Договором № 05/4-9 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг споживачу.

13.08.2014 позивач звернувся з вимогою №056/24-7946 про сплату заборгованості у розмірі 3 563,83 грн., яка отримана відповідачем 15.08.2014. Вимога залишена без відповіді та задоволення.

Таким чином, відповідачем були порушені зобов'язання щодо вжиття заходів для забезпечення надходження коштів за надані послуги, що призвело до виникнення заборгованості перед КП з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд".

За таких обставин, позовні вимоги КП з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 3 563,83 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення пеня - 1 896,05 грн. за період з 01.04.2013 по 01.09.2014, 3 % річних - 379,63 грн. та інфляційні втрати - 4 040,19 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, суд зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 379,63 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За перерахунком суду, розмір інфляційних втрат є обґрунтованими в розмірі 558,55 грн. та підлягають задоволенню в цій частині.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. Установлене статтею 3 названого Закону обмеження розміру пені не стосується неустойки, встановленої іншими законодавчими актами (пункт 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Відповідно до п. 2.2.5 цього Договору, при несвоєчасному внесенні плати на відшкодування витрат, визначений у п. 1.1 цього Договору, споживач зобов'язаний сплачувати пеню із розрахунку 1 % від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення.

Розрахунок пені позивачем здійснений з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ.

Суд здійснив перерахунок пені, за яким пеня є обґрунтованою у розмірі 1 845,67 грн.

Пунктом 3.17.4 Постанови Вищого Господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Однак враховуючи клопотання відповідача щодо зменшення пені, враховуючи, що позивач не заперечив проти нього та керуючись п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені до 50 % від суми пені, що є обґрунтованою до стягнення, тобто суд задовольняє до стягнення пеню у розмір 922,84 грн.

При цьому, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки. (п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011).

Дослідивши клопотання відповідача щодо розстрочення виконання рішення та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов наступного висновку.

Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатися господарським судом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2 постанови пленуму ВГСУ № 9 від 17.12.2012).

Суд відзначає, що особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів - фактичних даних.

Докази, у відповідності зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, повинні відповідати, зокрема, вимогам належності та допустимості.

В обгрунтування клопотання про розстрочення виконання рішення, відповідач посилається на те, що Святошинське РУГУ МВС України в м. Києві є бюджетною установою, а погашення витрат повязаних з пенею, інфляцією, 3 % річних та сумою судового збору, кошторисними витратами не передбачено, що унеможливлює їх погашення, а у випадку їх стягнення це призведе до перевиплат з Державного бюджету та порушення бюджетного законодавства в цілому.

Між тим, всупереч положенням статті 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, заявник під час вирішення питання про можливість розстрочки виконання рішення суду не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують тяжкий фінансовий стан заявника.

Також суд приймає до уваги, що згідно приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Cудом встановлено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, «державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. (див. § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України» від 29.06.2004р.).

З огляду на наведені приписи вбачається, що розстрочка виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, при наявності доказів обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про необгрунтованість та не доведеність обставин викладених у клопотанні про розстрочення виконання рішення суду, а тому заявлене клопотання відповвдача не підлягає задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги КП з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" підлягають задоволенню частково в частині стягнення основного боргу у розмірі 3 563,83 грн., 3 % річних - 379,63 грн., інфляційних - 558,55 грн., пені - 922,84 грн. В іншій частині позовних вимог слід відмовити з підстав викладених вище.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 83, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Святошинського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві (03115, м. Київ, проспект Перемоги, 109, код 08672957) на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (04071, м. Київ, вул. Оболонська, 34, код 31454734) суму основного боргу у розмірі 3 563,83 грн. (три тисячі п'ятсот шістдесят три гривні 83 коп.), 3 % річних - 379,63 грн. (триста сімдесят дев'ять гривень 63 коп.), інфляційні втрати - 558,55 грн. (п'ятсот п'ятдесят вісім гривень 55 коп.), пеню - 922,84 грн. (дев'ятсот двадцять дві гривні 84 коп.) та 1 003,19 грн. (одна тисяча три гривні 19 коп.) судового збору.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 12.12.2014.

Суддя М.Є. Літвінова