Ухвала суду № 41950612, 10.12.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2270/8315/11

Головуючий у 1-й інстанції: Майстер П.М.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

10 грудня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Білої Л.М. Граб Л.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного підприємства "Енергосистема" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2011 року у справі за адміністративним позовом Дунаєвецької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області до приватного підприємства "Енергосистема" про стягнення заборгованості ,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2011 року Віньковецька міжрайонна державна податкова інспекція звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до приватного підприємства «Енергосистема» (ПП «Енергосистема») про стягнення в дохід Державного бюджету України кошти в сумі 4194400,32 грн. по договору визнаним нікчемним.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2011 року даний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, ПП «Енергосистема» подала апеляційну скаргу і постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Віньковецька МДПІ подала касаційну скаргу за результатами розгляду якої Вищий адміністративний суд України 16 вересня 2014 року виніс ухвалу про скасування постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року та направлення адміністративної справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Сторони в судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце судового засідання повідомлені завчасно і належним чином, а відтак судом апеляційної інстанції у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України розглянуто справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, під час проведення позивачем позапланової виїзної перевірки ПП "Енергосистема" з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року, результати якої оформлені актом №0052/2340/32679989 від 07.06.2011 року, податковим органом зроблено висновок про вчинення між ПП "Енергосистема" та ТОВ "Золотий колос" правочину з метою, яка не спрямована на реальне настання наслідків.

Так, між ПП «Енергосистема» та ТОВ «Золотий колос» 01 лютого 2011 року укладено договір №1/02-11 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції (молока), відповідно до умов якого ТОВ "Золотий колос" (продавець) взяло на себе зобов'язання поставляти товар із розрахунку дві тисячі тон в місяць по ціні згідно видаткової накладної, а ПП "Енергосистема" (покупець) зобов'язується здійснити передплату на розрахунковий рахунок продавця, згідно виставленого рахунку або в готівковій формі за погодженням сторін.

Проте, згідно акту Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 13 травня 2011 року №589/233/32058774 ТОВ "Золотий колос" за адресою вказаною в реєстраційних документах не знаходиться, стан платника внесено до ЄДР - відсутній за місцем знаходження, відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності. Також, встановлено проведення транзитних потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що господарська операція між ПП "Енергосистема" та ТОВ "Золотий колос" була по своїй суті безтоварною, а тому договір купівлі-продажу сільськогосподарської сировини (молока) №1/02-11 від 01.02.2011 року вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та є нікчемним, а тому підлягають застосуванню наслідки ст. 208 ГК України і слід стягнути з відповідача в дохід держави 4194400,32 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України (ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Так, Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини -це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.

Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані (ч.1 ст.207 ГКУ) всі ті зобов'язання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма пов'язує недійсність господарського зобов'язання з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Згідно зі ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом ч. 1 ст. 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Так, наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання учинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Так, в матеріалах справи наявний вирок у кримінальній справі №2218/6269/2012 від 02 серпня 2013 року, постановлений Хмельницьким міськрайонним судом відносно директора ПП «Енергосистема» ОСОБА_2 за ст. 212, 366 КК України, який набув чинності 15 жовтня 2013 року.

У даному вироку встановлено факт підроблення ОСОБА_2 документів, укладення завідомо неправдивих договорів, які є недійсними, зокрема із ТОВ «Золотий колос», та безпідставного формування податкового кредиту за рахунок безтоварних операцій.

Відповідно до ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне господарське зобов'язання вчинено відповідачем і ТОВ "Золотий колос" саме з метою заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, а тому необхідно стягнути з відповідача в дохід держави кошти в сумі 4194400,32 грн.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу приватного підприємства "Енергосистема" залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Біла Л.М.

Граб Л.С.