Ухвала суду № 41950374, 16.12.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 821/4850/13-а

Категорія: 10.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Ковбій О.В. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Потапчука В.О.

- Семенюка Г.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2014 року по справі за адміністративним позовом Херсонського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про повернення допомоги по безробіттю, -

В С Т А Н О В И Л А:

Херсонський міський центр зайнятості (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач, або ОСОБА_2), у якому просив стягнути з відповідача кошти у розмірі 26219,72 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2014 року вказаний адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Херсонського міського центру зайнятості суму боргу у розмірі 26219,72 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

В судове засідання представник позивача не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення повістки про виклик до суду (а.с.114).

Відповідач у судове засідання, також, не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення повістки про виклик до суду (а.с.113).

Згідно вимог ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Крім того, відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, з огляду на зазначене, а також враховуючи те, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи, - дійшла висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, у зв'язку з наступним.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.09.2012 року за сприянням у працевлаштуванні до Херсонського міського центру зайнятості звернувся гр. ОСОБА_2, якого 25.09.2012 року, на підставі його заяви від 25.09.2012 року, визнано безробітним з одночасним призначенням виплати допомоги по безробіттю, як застрахованій особі з урахуванням страхового стажу.

Виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_2 розпочато з 25.09.2012 року.

З правами та обов'язками безробітного ОСОБА_2 ознайомлено 18.09.2012 року на інформаційному семінарі, що підтверджує його підпис у Додатку № 1 до персональної картки № 212012090300013.

У заявах від 25.09.2012 року, власноруч підписаних відповідачем, ОСОБА_2 підтвердив, що не являється суб'єктом підприємницької діяльності, не займається трудовою діяльністю, не отримує пенсію, не має заробітку та інших передбачених законодавством доходів та зобов'язується своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати забезпечення та надання соціальних послуг, у тому числі, про державну реєстрацію як фізичної особи - підприємця, у яких, також, особистим підписом засвідчив інформацію про ознайомлення його з пам'яткою «Ваші права - Ваші обов'язки».

Крім того, 25.06.2013 року ОСОБА_2 було надане пояснення про те, що у 2002- 2003 роках він займався підприємницькою діяльністю як приватний-підприємець, яка, на його думку скасована, де зазначив, що у разі виявлення факту не скасування його підприємницької діяльності він зобов'язується повернути отримане матеріальне забезпечення.

Відповідно до Висновку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення № 618/ДР від 02.08.2013 року встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців серії АВ № 235072 від 26.07.2013 року, ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований як фізична особа-підприємець з 17.05.2002 року.

Відповідно до наказу № НТ131015 від 15.10.2013 року прийнято рішення про повернення відповідачем допомоги по безробіттю за період з 25.09.2012 року по 21.06.2013 року на загальну суму 26219,72 грн.

Листом від 16.10.2013 року за № 09-24/4229 відповідачу було запропоновано добровільно повернути суму боргу в п'ятнадцятиденний термін з дня отримання вказаного листа, але на день розгляду справи відповідач суму боргу у добровільному порядку не сплатив.

Вирішуючи спірне питання та задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів у сумі 26219,72 грн., суд першої інстанції виходив з того, що приховування відповідачем належності до категорії зайнятих є істотною умовою, яка могла вплинути на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг безробітній особі, яка відрізняється від поданих нею відомостей, а тому відомості про доходи є недостовірними з вини особи, з огляду на що суми здійснених виплат повертаються особою з дня їх призначення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно з приписами статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі (ч. 1 п. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Колегія суддів зазначає, що зайнятість це, по-перше, будь яка діяльність, в тому числі, і підприємницька, і по-друге, така, що як, правило, приносить дохід, а у випадку зайняття особою підприємницькою діяльністю, це діяльність на власний ризик з метою отримання доходу, який особа не завжди отримує.

У відповідності до пункту 3 підпункту «б» статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент набуття статусу безробітного, який надано 25.09.2012 року на підставі заяви відповідача, він був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.

Так, згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців серії АВ № 235072 від 26.07.2013 року, ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований як фізична особа-підприємець з 17.05.2002 року.

Саме факт державної реєстрації відповідача як приватного підприємця на момент набуття статусу безробітного, відповідно до підпункту «б» пункту 3 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» є підставою віднесення його до зайнятого населення, що позбавляє його права на отримання статусу безробітного та отримання допомоги.

Колегія суддів зазначає, що не проведення відповідачем підприємницької діяльності, неотримання доходів у грошовій або іншій формі не є підставою віднесення даної особи до категорії незайнятого населення, оскільки, згідно ст. 42 Господарського кодексу України, підприємці, самостійно забезпечують себе роботою шляхом проведення самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У відповідності до пункту 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку, як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Сума виплаченого забезпечення застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення (п. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем порушено вищезазначені норми закону, оскільки на момент реєстрації та надання статусу безробітної в центрі зайнятості ним не було зазначено про факт його реєстрації в якості фізичної особи - підприємця. В заяві про надання статусу безробітного відповідач зазначив, що він не зареєстрований, як суб'єкт підприємницької діяльності.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у спорах цієї категорії, зокрема, у постановах від 08 липня 2014 року № 21-79а14 та від 07 жовтня 2014 № 21-408а14.

Посилання апелянта на те, що ним припинено підприємницьку діяльність ще в 2007 році колегія суддів вважає безпідставними з огляду на викладене.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб підприємців» фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця.

Згідно з приписами ч. 9 ст. 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб підприємців» для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу певний перелік документів, на підставі яких державним реєстратором проводиться реєстрацію припинення фізичної особи.

Тобто, чинне законодавство чітко визначає, що з моменту внесення державним реєстратором до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційних дій про припинення підприємницької діяльності і настає факт припинення підприємницької діяльності.

Відповідачем не надано доказів відносно того, що на час набуття статусу безробітного, ним було надано державному реєстратору певний перелік документів, передбачений приписами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб підприємців», для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Натомість, згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців серії АВ № 235072 від 26.07.2013 року, ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований як фізична особа-підприємець з 17.05.2002 року.

Тобто, з наведеного вбачається, що відповідач при отриманні статусу безробітного та отриманні відповідних виплат був зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача та стягнення з ОСОБА_2 допомоги виплаченої останньому в період його реєстрації, як фізичної особи - підприємця.

За таких обставин, оскільки висновки суду першої інстанції обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, колегія суддів, на підставі ст. 200 КАС України, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2014 року по справі за адміністративним позовом Херсонського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про повернення допомоги по безробіттю - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /В.О. Потапчук/

Суддя: /Г.В. Семенюк/