Ухвала суду № 41950292, 11.12.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2014 рокусправа № 804/1374/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року у справі №804/1374/14 за позовом дочірнього підприємства «Завод «Динамо-Сілейр» до Державної податкової інспекції в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Дочірне підприємство «Завод «Динамо-Сілейр» 16 січня 2014 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно якого, просить скасувати повністю прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення Форми «Р» від 11.11.2013 року №0001972305 про донарахування позивачу сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 506191,25 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України, наслідком якого стало заниження податку на додану вартість, яке підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 404 953 грн., викладені у акті від 14.10.2013 року № 761/221/37538264 (далі - акт перевірки) на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача форми «Р» від 11.11.2013 року № 0001972305 про донарахування сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 506191,25 грн., в тому числі за основним платежем - 404953 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі - 101238,25 грн..

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки щодо завищення позивачем податкового кредиту на суму ПДВ по придбанню позивачем товарів за економічно недоцільними угодами, який реалізовано на експорт у червні і листопаді 2012 року на суму ПДВ 404954,00 грн.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просив у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представників позивача, які заперечували, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час здійснення експортних операцій за період - червень та листопад 2012 року.

За результатами перевірки складений акт №761/221/37538264 від 14.10.2013 року (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п. 193.1 ст. 193, п. 198.1 і п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 203, частин 1 і 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у жовтні 2012 року у сумі 237 995 грн., у листопаді 2012 року у сумі 166 958 грн. Підставою для наведених висновків слугували судження перевіряючих осіб про те, що позивачем завищено податковий кредит на суму ПДВ по придбанню товарів за економічно недоцільними угодами, які реалізовано на експорт у червні і листопаді 2012 року на суму ПДВ 404 954 грн. (а.с.12-20).

Заперечення позивача від 01.11.2013 року за вих. № 115 до вказаного акта залишені відповідачем без задоволення (а.с. 21,22-24).

З посиланням на загаданий акт перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.11.2013 р. № 0001972305 про донарахування сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 506191,25 грн., в т.ч. за основним платежем - 404953,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 101238,25 грн. (а.с.25).

На підставі зазначеного акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001972305 від 11.11.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 404 953 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 101 238,25 грн. (а.с. 25).

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто єдиною підставою для виключення сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту є випадок, визначений п. 198.6 ст. 198 ПК України - не підтвердження сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, відповідними документами.

При цьому будь-яких обмежень щодо віднесення до складу податкового кредиту вартості послуг по операціям, які не призвели до отримання прибутку, стаття 198 ПК України не містить.

Відповідач, стверджуючи про відсутність зв`язку спірної господарської операції з господарською діяльністю позивача, вважає, що необхідною умовою ведення господарської діяльності є отримання прибутку.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з пп.14.1.136 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті.

Вірно встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, що спірна сума в розмірі 404 953 грн., на яку позивачем на думку податкового органу занижено податок на додану вартість та яка підлягає сплаті до бюджету, сформована позивачем у зв'язку із придбанням у ТОВ «Калібр Профі» і ТОВ «Переченський лісохімічний комбінат» товарів (човни надувні, насоси повітряні ножні, деревне вугілля) на загальну суму 2429726,30 грн., в тому числі ПДВ - 404954,00 грн. та їх подальшої реалізації згідно контракту на поставку від 01.06.2012 р. № 01/06-Р на адресу PTNU Tokarex (22-175, DORONUSK, ul. Kolejowa,2 Польща) за ціною 475301,99 грн. та згідно з контрактом від 21.05.2012 року № 21/05-К на адресу ТОО «Алтин» (Республіка Казахстан, м. Кустанай, вул.. Бородіна, 235) за ціною 801991,42 грн ( а. 4-11 акта перевірки).

Крім того, товариством з обмеженою відповідальністю «Переченський лісохімічний комбінат» відповідно до акта приймання-передачі виконаних робіт від 30.11.2012 р. № 2430 у листопаді 2012 р. надано позивачу послуги щодо відповідального зберігання продукції на суму 774 грн. в т.ч. ПДВ 129 грн., а ТОВ «НО-ТИС» відповідно до договору комісії № 2 від 30.11.2012 p., укладеному з ДП «Завод «Динамо-Сілейр», було сплачено у листопаді 2012р. 12858,35 грн. без ПДВ.

Згідно з розрахунком сума придбання ДП «Завод «Динамо - Сілейр» за період червень, листопад 2012 року у ТОВ «Колібр Профі» та у ТОВ «Перечинський лісохімічний комбінат» продукції склала 2455791,29 грн., а сума реалізації позивачем на експорт склала 2147262,46 грн. за нульовою ставкою ПДВ (ПДВ складає 309298,54 грн.) (2147262,46 грн. + 309298,54 грн. = 2456561,00 грн.)

Таким чином, виходячи з розрахунку 2456561,00 грн. - 2455791,29 грн. = 769,71 грн. реалізація товару на експорт не була збитковою для позивача, а мала прибуток у сумі 769,71 грн.

При цьому, суд першої інстанції вірно встановив, що в акті перевірки від 14.10.2013 року №761/221/37538264 відповідачем допущені арифметичні помилки, які призвели до неправильних висновків щодо збитковості експортних операцій позивача, а саме, замість суми придбання товарів - 2455791,29 грн., зазначена сума - 2429726,30 грн., замість суми реалізації товару на експорт - 2147262,46 грн., зазначена сума - 2123960,32 грн. (а.4 акта перевірки).

Крім того суд апеляційної інстанції зауважує на наступному.

Згідно з пунктом 1.2. ст.1 Податкового кодексу України правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, окрім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

Статтею 82 Митного кодексу України передбачено, що експорт (остаточне вивезення) - це митний режим, відповідно до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межами митної території України без зобов'язань щодо їх зворотного ввезення.

Згідно зі статтею 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податків з вивезення товарів у митному режимі експорту.

Відповідно до пп. 195.1.1 «а» п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту.

Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Виходячи із змісту цієї норми та норми частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належно оформлена вантажна митна декларація є допустимим доказом вивезення (експортування) товару за межі митної території України, а відтак і єдиною підставою для застосування платником податку на додану вартість нульової ставки при визначенні податкових зобов'язань з цього податку за експортними поставками.

Згідно з статтею 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Таким чином суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими твердження податкового органу щодо включення суми податку на додану вартість до складу витрат по операціях з придбання товарів у ТОВ «Колібр Профі» та у ТОВ «Перечинський лісохімічний комбінат», та в зв'язку з цим висновки про збитковість подальших операцій з експорту вказаного товару, з цих підстав, суперечать нормам податкового законодавства.

Відповідно до п.п. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

Таким чином, відповідачем безпідставно враховано у складі собівартості товару суми податку на додану вартість, сплаченого постачальнику, що у сукупності з арифметичними помилками при визначенні сум придбання та реалізації позивачем товару, призвело до безпідставного висновку про збитковість операції з продажу такого товару на експорт.

Не може вважатись обґрунтованим і посилання відповідача на те, що позивач намагався отримати прибуток не за рахунок своєї господарської діяльності, а розраховував отримати державні кошти шляхом повернення ПДВ з державного бюджету.

Такий висновок податкового органу не ґрунтується ні на положеннях чинного законодавства (яким прямою нормою визначено базу оподаткування щодо операцій з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту за нульовою ставкою), ні на встановлених обставинах у справі щодо наявності факту декларування позивачем до бюджетного відшкодування податку на додану вартість, підтверджених належними та допустимими доказами.

Згідно п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість, зокрема, є операції платників податку з вивезення товарів за межі митної території України.

Операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України (пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 ПК України).

За змістом п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пп. 14.1.71. п. 14.1 ст. 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. Під час проведення перевірки платника податку орган державної і додаткової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Отже колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірна сума податкового кредиту сформована позивачем у зв'язку із придбанням товарів, виходячи з договірної вартості товарів, з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та підтверджена податковими накладними, оформленими з дотриманням вимог ст.201 ПКУ, зауваження до яких у відповідача також відсутні, правові підстави для твердження про завищення позивачем в жовтні, листопаді 2012 р. податкового кредиту в розмірі 404953,00 грн., відсутні.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року у справі №804/1374/14 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 12 грудня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко