Ухвала суду № 41943796, 04.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2014 року м. Київ К/800/22837/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Заїка М.М., Штульман І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу громадянина Ірану ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014р. у справі за позовом громадянина Ірану ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року громадянин Ірану ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 18.07.2013р. №415-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києві від 07.11.2013р. позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 18.07.2013р. №415-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визнано протиправними дії уповноваженої особи Державної міграційної служби України в частині не викладення у повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 23.07.2013р. №135 причин відмови, зобов'язано Державну міграційну службу України розглянути повторно питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014р. скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати ухвалене судом апеляційної інстанції рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 1 цього Закону особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Абзацом 4 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Судами встановлено, що позивач є громадянином Ірану, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Тебріз Ірану, за національністю - турок, за віросповіданням - християнин-протестант. До України пробув нелегально 09.06.2002р. за фальшивим паспортом.

22.02.2012р. позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві з заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

14.03.2012р. наказом №71 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 30.01.2013р. №39, за результатом повторного розгляду заяви позивача від 22.02.2012р., прийнято рішення про оформлення документів позивача для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду особової справи позивача 29.04.2013р. Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві складено висновок про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 18.07.2013р. №415-13 зазначений висновок підтримано та позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту», відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що міграційним органом при розгляді заяви позивача про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, належним чином не були досліджені ті обставини, які б могли підтвердити/спростувати наявність суб'єктивної сторони в доводах позивача стосовно побоювань щодо переслідування за його релігійною належністю, а тому рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особи, яка потребує додаткового захисту має передчасний характер.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з інформації, наданої позивачем, не вбачається підстав вважати, що він переслідувався в Ірані за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, тобто відсутні підстави та обставини, визначені статтею 1 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту» для надання позивачу статусу біженця.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується і вважає їх такими, що відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки суду не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що факти переслідувань та фактичної небезпеки для позивача відсутні, побоювання позивача стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є необгрунтованими, а тому суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про правомірність рішення Державної міграційної служби України.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення апеляційний суд не допустив порушень норм матеріального і процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу громадянина Ірану ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014р. у даній справі - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.П. Стародуб

Судді: М.М. Заїка

І.В. Штульман