Ухвала суду № 41943545, 19.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2014 року м. Київ К/9991/57613/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.12.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012

у справі № 2а-16682/11/2670

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва,

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп»,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.12.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012, відмовлено у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_4.) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (надалі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва), за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001051740 від 14.07.2011, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 34 573,72 грн., та № 0001061740 від 14.07.2011, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 51 864 грн. - за основним платежем та 12 973,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що господарські операції за участю позивача не мали реального характеру та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним договором.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.12.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012 і задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач та третя особа не надали письмових заперечень або пояснень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач зареєстрований Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 14.10.2003 № 03979; на податковий облік взятий з 16.10.2003; є платником ПДВ, знаходиться на загальній системі оподаткування та найману працю не використовує.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва проведено документальну позапланову перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за період з 01.01.2009 по 31.03.2010 з питань взаємовідносин з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», за результатами якої складено акт перевірки № 10/2302/32856719 від 30.06.2011.

Згідно висновків акта перевірки при формуванні витрат позивачем порушено вимоги ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», а саме: завищено суму витрат у 2009 році на 257 558,34 грн., внаслідок чого сума чистого доходу, що підлягає оподаткуванню, складає 269 357,59 грн. Згідно з додатком № 3 до акта перевірки відповідачем донараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 34 573,72 грн.

Окрім того, перевіркою взаємовідносин з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» встановлено порушення вимог пп. 7.4.5 п 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), а саме: завищено суму податкового кредиту на 51 894,00 грн. (січень 2009 р. - 8 934 грн., лютий 2009 р. - 13 352 грн., березень 2009 р. - 13 253 грн., квітень 2009 р. - 10 533 грн., травень 2009 р. - 4 901 грн., червень 2009 р. - 921 грн.).

Зазначені висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що операції з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» фактично не виконувались з огляду на відсутність у цього підприємства адміністративно-господарських можливостей, трудових ресурсів, непідтвердження операцій транспортними та іншими документами, тобто у зв'язку з відсутністю документів, які зазвичай супроводжують та підтверджують такого роду операції.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, які за результатами адміністративного оскарження залишено без змін.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.2.6 п.7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Водночас, наявність податкових накладних для визначення правильності формування податкового кредиту вважається достатньою підставою лише у випадку реальності господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Чинним законодавством не передбачено формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів без фактичного здійснення господарських операцій.

Відповідно, не є безумовною підставою для збільшення податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат наявність у покупця належно оформлених документів, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

При цьому, факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт або надання послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутністю необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень тощо.

Спірні суми витрат та податкового кредиту з ПДВ сформовано на підставі договору № 01/09-06 від 01.09.2008, укладеного між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» на поставку автомобільних запчастин та комплектуючих.

Позивачем для проведення перевірки надано документи по взаєморозрахунках з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»: платіжні доручення, звіт про дебетові та кредитові операції по рахунку, податкові накладні на придбання автозапчастин, видаткові накладні на загальну суму 311 368,17 грн., у т.ч. ПДВ - 51 894,69, та перераховано кошти в оплату товарів на суму 309 070,00 грн., у т.ч. ПДВ - 51 511,66 грн.

Водночас, позивачем не надано належних доказів перевезення отриманого товару, зазначеного у видаткових накладних та податкових накладних, як і не надано доказів зберігання, обліку на складі, руху та використання цього товару у власній господарській діяльності у взаємозв'язку з фактом придбання.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що надані позивачем письмові докази містять відомості, які не узгоджуються із встановленими судами фактами, що не дають право на формування сум податкового кредиту та витрат, оскільки відповідна угода позивача із вказаним контрагентом має характер безтоварної, яка не спрямована на фактичні зміни в структурі активів та зобов'язань і власному капіталі сторін правочину у відповідності до його змісту.

Водночас, колегія суддів вважає, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватись незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від видів стягнень за порушення інших галузевих інститутів законодавства.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано постановили, що висновки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, зроблені у ході перевірки, відповідають фактичним обставинам справи, відтак, відсутні підстави для визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.12.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012 у справі № 2а-16682/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна