Ухвала суду № 41943421, 29.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/74729/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012

у справі № 2а-1237/12/1070

за позовом Дочірнього підприємства «Ейвон Косметікс Юкрейн»

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012, частково задоволено позовні вимоги Дочірнього підприємства «Ейвон Косметікс Юкрейн» (надалі - позивач, ДП «Ейвон Косметікс Юкрейн») до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, Бориспільська ОДПІ Київської області ДПС): визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.12.2011 № 0033792320. В частині позовних вимог про визнання протиправними дій Бориспільської ОДПІ Київської області ДПС, вчинених у зв'язку із складанням акта документальної невиїзної позапланової перевірки від 12.12.2011 № 834/23-2/24924140, провадження у справі закрито.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 і відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність винесення оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у грудні 2011 року посадовими особами Бориспільської ОДПІ Київської області ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності визначення показників податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Лоу Консалт» за січень 2011 року (акт перевірки від 12.12.2011 № 834/23-2/24924140).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- частини 5 ст. 203, частини 1 та 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм у момент вчинення правочину, який не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 4 329,10 грн.

На думку посадових осіб податкового органу, які здійснювали перевірку, послуги ТОВ «Лоу Консалт» позивачеві фактично не надавались, оскільки контрагент не мав адміністративно-господарських можливостей для виконання зобов'язань за договором.

За результатами перевірки Бориспільською ОДПІ Київської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.12.2011 № 0033792320, згідно якого позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 330,10 грн., з яких: 4 329,10 грн. - за основним платежем; 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, який вступив в дію з 01.01.2011, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Відповідно до даної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в грудні 2010 року між позивачем (замовник) і ТОВ «Лоу Консалт» (виконавець) укладено договір від 15.12.2010 № 16/12/10, згідно якого виконавець зобов'язувався за плату надати звукове та світлове обладнання та забезпечити його роботу 16.12.2010 за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 14, «Будда бар» з 18:00 до 23:30 під час проведення ділової зустрічі з журналістами, а замовник зобов'язувався оплатити ці послуги не пізніше 31 січня 2011 року. Вартість послуг за вказаним договором становила 25 974,60 грн., у тому числі ПДВ - 4 329,10 грн.

Факт надання послуг підтверджується актом прийому-передачі послуг від 31.01.2011 № 3112/04, а також іншими доказами: переліком учасників; фотографічними зображеннями фрагментів заходу з журналістами та елементами звукового та світлового обладнання, яке надавалось контрагентом за договором від 15.12.2010 № 16/12/10; звітом про проведений захід.

В оплату за надані послуги позивач 27.01.2011 на підставі рахунку-фактури від 23.12.2010 № 2312/1 перерахував на банківський рахунок ТОВ «Лоу Консалт» кошти в сумі 25 974,60 грн., у тому числі ПДВ - 4 329,10 грн., що підтверджується банківською випискою.

На підтвердження розрахунків та сплати в складі ціни послуг податку на додану вартість за вказаною господарською операцією позивач отримав від ТОВ «Лоу Консалт» податкову накладну від 27.01.2011 № 270106.

Суди попередніх інстанцій доречно звернули увагу на те, що правовідносини з приводу укладання та виконання договору надання послуг, який відповідач вважає нікчемним, виникли між двома юридичними особами, які на день вчинення правочину були правоздатними і належним чином зареєстрованими в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Отже, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ДП «Ейвон Косметікс Юкрейн» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість відповідного періоду за результатом проведення господарських операцій із вказаним контрагентом з дотриманням вимог Податкового кодексу України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність вказаного договору, оскільки укладений між ДП «Ейвон Косметікс Юкрейн» та ТОВ «Лоу Консалт» договір не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання його недійсним. Наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договору із зазначеним суб'єктом господарювання ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, а також про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, яке підлягає скасуванню в повному обсязі.

З приводу вимог щодо визнання протиправними дій відповідача, вчинених у зв'язку із складанням акта документальної невиїзної позапланової перевірки від 12.12.2011 № 834/23-2/24924140, суди дійшли правильного висновку про те, що в цій частині провадження у справі підлягає закриттю, з огляду на наступне.

Зі змісту ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України та визначення понять «позивач» та «адміністративний позов», наведених у ст. 3 даного Кодексу, випливає, що судовому захисту підлягають лише порушене право або інтерес особи, при чому такі порушення мають полягати у відповідних правових наслідках у вигляді зміни стану прав та обов'язків позивача або створення об'єктивних перешкод у реалізації законного інтересу відповідної особи, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Лише в такому разі позовні вимоги можуть бути задоволені.

Проте, належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправно породжують, змінюють чи припиняють права та обов'язки в сфері публічно-правових відносин.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дії відповідача, вчинені у зв'язку із складанням акта перевірки, як і сам акт перевірки, не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки. Акт є виключно формою фіксації податкової інформації про виявлені податковим органом факти та обставини і не містить в собі будь-яких владних приписів і вимог, а тому не підпадає під ознаки рішення (акта індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень у розумінні доктрини Кодексу адміністративного судочинства України.

В даному випадку, дії податкового органу по проведенню перевірки та складанню відповідного акта є лише способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції, що не порушує права платника.

Відтак, викладені в акті перевірки висновки податкового органу не створюють об'єктивних перешкод у реалізації позивачем його законних інтересів або прав, тому дії податкового органу зі складання зазначеного документа не підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 частини 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, що доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 у справі № 2а-1237/12/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна