Ухвала суду № 41943418, 11.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/40106/11 , К/9991/39567/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Кошіля В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційні скарги Приватного акціонерного товариства «Житомирський меблевий комбінат» та Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2011 року

у справі № 2а-8744/10/0670

за позовом Приватного акціонерного товариства «Житомирський меблевий комбінат»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі,

Головного управління Державного казначейства України у Житомирській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення заборгованості з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Житомирський меблевий комбінат» (далі - ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі - ДПІ у м. Житомирі; відповідач-1) та Головного управління Державного казначейства України у Житомирській області (далі - ГУДК України у Житомирській області; відповідач-2), в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001302304/0 від 03 листопада 2010 року, а також стягнути з Державного бюджету України на користь товариства заборгованість з податку на додану вартість за липень 2010 року в розмірі 212 647,00 грн. та за серпень 2010 року в розмірі 191 510,00 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2011 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001302304/0 від 03 листопада 2010 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач та відповідач оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняття нового рішення про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

ДПІ у м. Житомирі в поданій касаційній скарзі, вказуючи на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині визнання недійсним оскаржуваного акту індивідуальної дії та прийняти нове - про повну відмову в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивача відповідач-2 просить відмовити в її задоволенні.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем-1 проведено позапланову виїзну перевірку ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень та серпень 2010 року, що виникли за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у періодах: червень та липень 2010 року, за результатами якої складено акт № 7957/23-2/32744172 від 18 жовтня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001302304/0 від 03 листопада 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 404 157,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту в червні 2010 року сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу постачальниками у попередніх звітних періодах, а саме - червні, липні, листопаді, грудні 2009 року, березні, квітні 2010 року, а також протиправним віднесенням до складу податкового кредиту в липні 2010 року сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Приватним підприємством «Альваїр Буд», Приватним підприємством «Укрпромтехбуд», Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРТІСГРУП» Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Тріумф», Приватним підприємством «ФБМ-Україна», Товариством з обмеженою відповідальністю «Обербетон Україна», з огляду на неперебування названих суб'єктів господарювання за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, невідповідність задекларованих ними сум податкових зобов'язань сумам сформованого позивачем податкового кредиту.

Визнаючи протиправним та скасовуючи названий акт індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з підтвердження сформованого позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість податковими накладними та платіжними документами.

Проте, на думку колегії суддів, такий висновок судових інстанцій є передчасним, виходячи з таких підстав.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, та не звернувся до контролюючого органу із скаргою, то він не має права включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною.

У випадку ж, коли право платника податку на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в межах строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Також, суди цілком обґрунтовано вказали про те, що податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, який в подальшому приймає участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Водночас слід враховувати, що правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство пов'язує виникнення у платника права на формування даних податкового обліку, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг). За відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми податку на додану вартість не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.

А відтак, суду для правильного вирішення спору необхідно з'ясувати характер та зміст операцій, які стали підставою для виникнення у позивача права на оспорювані суми податкового кредиту з податку на додану вартість, дослідити усі первинні документи, встановити наявність у контрагентів основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення обумовлених поставок, та на підставі встановлених обставин зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками операцій.

Крім того, не можна визнати обґрунтованими доводи судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки податковим органом не приймалось рішення про направлення висновку про відшкодування позивачу суми податку на додану вартість, то ГУДК України у Житомирській області не порушено жодних прав чи інтересів ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат», що, в свою чергу, виключає можливість задоволення позовної вимоги про стягнення з Державного бюджету України на користь товариства суми податку в розмірі 404 157,00 грн.

Так, згідно з підпунктом 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Відповідно до підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Підпунктом 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Отже, у разі встановлення достовірності заявленої позивачем до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість, а також підтвердження дотримання ним процедури декларування та заявлення до повернення відповідної суми, у держави виникає обов'язок здійснити бюджетне відшкодування. Відповідно, якщо відшкодування заявленої суми податку на додану вартість своєчасно не здійснено, платник має можливість скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення суми коштів з Державного бюджету України.

Згідно з частинами 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Приватного акціонерного товариства «Житомирський меблевий комбінат» та Державної податкової інспекції у м. Житомирі задовольнити частково.

Скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2011 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Кошіль В.В.