Ухвала суду № 41943414, 29.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/76838/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012

у справі № 2а-719/12/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Баришівказернопродукт»

до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012, частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Баришівказернопродукт» (надалі - позивач, ТОВ «Баришівказернопродукт») до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач, Баришівська ОДПІ Київської області): визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.10.2012 № 0000492332 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 59 293,35 грн. (за основним платежем - 47 434,68 грн. та штрафними санкціями - 11 858,67 грн.). В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 і прийняти нове рішення про відмову у позові.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 05.08.2011 по 01.09.2011 посадовими особами Баришівської ОДПІ Київської області проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2011.

У ході перевірки встановлено, зокрема, порушення позивачем положень п. 7.2, пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), внаслідок чого завищено суму податкового кредиту на 47 434,68 грн. Крім того, під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що до податкового кредиту за серпень 2010 року позивачем віднесено суму ПДВ у розмірі 7 700,00 грн. згідно податкової накладної від 09.08.2010 № 22, яка оформлена неналежним чином, а саме: у даній податковій накладній не зазначено прізвище та не проставлено підпис особи, яка склала податкову накладну, отриману від СФГ «Фермер», на суму 46 200,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 7 700,00 грн.). Водночас, до податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року позивачем віднесено суму ПДВ у розмірі 39 734,68 грн. згідно вантажної митної декларації (далі - ВМД) від 10.12.2010 № 125110002/2010/402120 за відсутності контракту на поставку товару в режимі імпорту.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 08.09.2011 № 751/23-2/32445705.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.10.2012 № 0000492332, яким позивачу донараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 61 439,08 грн. (за основним платежем - 49 579,41 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 11 859,67 грн.).

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням у частині донарахування грошового зобов'язання у розмірі 59 294,35 грн. (за основним платежем -47 434,68 грн., за штрафними санкціями - 11 859,67 грн.), позивач оскаржив його у судовому порядку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 02.12.2010 між Білорусько-Литовським спільним підприємством - Товариством «Сільськогосподарські послуги» (Республіка Білорусь) та TOB «Баришівказернопродукт» укладено зовнішньоекономічний контракт № СК - 02.12.10/1-АБ.

За умовами зазначеного вище контракту продавець (TOB «Баришівказернопродукт») зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити на умовах DAF (доставлено до кордону Україна - Республіка Білорусь) боби соєві урожаю 2010 року українського походження для подальшої переробки в кількості 560,00 тон. Термін поставки товару - по 20.12.2010 включно. Ціна товару складає 440,00 доларів США за 1 тону. Загальна вартість контракту складає 246400,0 доларів США.

Відповідно до ВМД від 10.12.2010 № 125110001/2010/43301, TOB «Баришівка-зернопродукт» відвантажило визначений товар покупцю у кількості 560,00 тон на загальну суму 1 959 224,96 грн. Оплата за товар здійснена 22.12.2010 (документ № 1252057 у сумі 1 962 206,40 грн.).

Державною інспекцією по карантину рослин, при догляді проведеного з відбором і аналізом зразка згідно ГОСТа №12340-66 було виявлено амброзію, в результаті чого прийнято рішення про повернення даного товару відправнику, про що складено акт огляду від 14.12.2010 № 01/22-10/1090. Вказане також підтверджено Свідоцтвом про проведення карантинної експертизи від 15.12.2010 № 2702-и Державного закладу «Брестська обласна держана інспекція по сіменоводству, карантину і захисту рослин», відповідно до якого відвантажена продукція (боби соєві) вагою 56,7 тон підлягає поверненню відправнику.

З огляду на зазначене, між TOB «Баришівказернопродукт» та СП «Сільсько-господарські послуги» 15.12.2010 укладено додаткову угоду № 1 до контракту від 02.12.2010 № СК-02.12.10/1-АБ, згідно якої продавець визнає факт неналежного виконання обов'язків по контракту, що виявилось у відправці на адресу покупця неякісного товару по залізничній накладній від 10.12.2010 № 32989187.

Так, за умовами додаткової угоди № 1, відвантажений на адресу покупця неякісний товар у кількості 56,70 тон. підлягає поверненню продавцю. У подальшому, з метою належного виконання умов зовнішньоекономічного контракту, позивач зобов'язується у рахунок поверненого неякісного товару поставити, а покупець прийняти боби соєві урожаю 2010 року по ціні 440,00 доларів за 1 тону, на загальну суму 24 948,0 доларів США.

При оформленні повернення вантажу (вагон № 95794087) представником TOB «Баришівказернопродукт» (декларантом) було подано до митних органів ВМД № 125110002/2010/402103 від 23.12.2010 в режимі «Реімпорт» (IM 41). Однак, Київська обласна митниця відмовила в прийнятті вказаної митної декларації з підстав, визначених главою 30 Митного кодексу України, про що винесено картку відмови № 125110002/0/00124 від 23.12.2010.

При цьому, позивачем оформлено ВМД від 23.12.2010 № 125110002/2010/402120, за якою СП «Сільськогосподарські послуги» (Республіка Білорусь) відвантажило TOB «Баришівказернопродукт» боби соєві у кількості 56,70 тон на суму 198 673,40 грн., в т.ч. ПДВ - 39 734,68 грн. Повернення товару відбулося в результаті оформлення ВМД при застосуванні митного режиму (імпорт, IM - 40) по процедурі 4010. «Баришівка-зернопродукт» 20.12.2010 було сплачено ПДВ у сумі 40 000,00 грн.

У подальшому, позивачем з метою повного виконання умов підписаного контракту № CK-02.12.10/1-АБД від 02.12.2010 та додаткової угоди № 1 від 15.12.2010 було допоставлено боби соєві в кількості 56,70 тон, що підтверджується ВМД від 24.12.2010 № 125110002/2010/416596. Розрахунок за вказаний товар проведено шляхом взаємозаліку рахунків 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками» та 362 «Розрахунки з іноземними покупцями» в сумі 198 673,40 грн.

Скаржник, спираючись на дані та висновки акта перевірки, стверджує, що дана операція вважається поверненням товару, що не є придбанням чи виготовленням, оскільки контракт на поставку товару в режимі імпорту між TOB «Баришівказернопродукт» та СП «Сільськогосподарські послуги» не заключався, розрахунки між сторонами не проводились, а тому позивач не мав права на віднесення до податкового кредиту у грудні 2010 року суми ПДВ у розмірі 39 734,68 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 3.1.2 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту) згідно з положеннями глав 29 - 30 Митного кодексу України.

Поняття режимів імпорту та реімпорту визначено Митним кодексом України.

Відповідно до статті 188 Митного кодексу України, імпортом вважається митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень.

Реімпорт - це митний режим, відповідно до якого товари, що походять з України та вивезені за межі митної території України згідно з митним режимом експорту, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк ввозяться на митну територію України для вільного обігу на цій території. Товари можуть переміщуватися через митний кордон України у митному режимі реімпорту, якщо вони: 1) походять з митної території України; 2) ввозяться на митну територію України не пізніше ніж через один рік після їх вивезення (експорту) за межі митної території України; 3) не використовувалися за межами України з метою одержання прибутку; 4) ввозяться у тому ж стані, в якому вони перебували на момент вивезення (експорту), крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання, а також інших випадків, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, з метою оподаткування податком на додану вартість операції з реімпорту положення Митного кодексу України ототожнюють з операціями імпорту.

Згідно розділу опису графи 37 пункту 2 глави 2 розділу II Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби № 307 від 09.07.1997, у графі 37 «Процедура» проставляється код процедури переміщення товарів відповідно до заявленого митного режиму. У першому підрозділі графи проставляється чотиризначний код, перші дві цифри якого - код митного режиму відповідно до Класифікатора митних режимів, що затверджується Держмитслужбою, наступні дві - код попереднього митного режиму згідно з Класифікатором митних режимів. Якщо попередній митний режим відсутній, то третьою і четвертою цифрами коду проставляється "00".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ВМД № 125110002/2010/402120 від 23.12.2010 оформлена з використанням процедури оформлення 4010, тобто оформлення « 40» імпорту після попереднього митного режиму « 10» експорту.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із позицією судів попередніх інстанцій про помилковість твердження відповідача щодо обов'язкової наявності зовнішньоекономічного контракту під час оформлення процедури повернення попередньо експортованого позивачем товару, з тих підстав, що така операція відбулася саме в рамках умов контракту № CK -02.12.10/1-АБ від 02.12.2010 та додаткової угоди № 1 від 15.12.2010.

Крім того, статтею 45 Митного кодексу України встановлено, що особи, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України чи провадять діяльність, контроль за якою цим Кодексом покладено на митні органи, зобов'язані подавати митним органам документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю.

Відповідно до ст. 81 Митного кодексу України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Умови та порядок застосування форм декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 86 Митного кодексу України, митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи. Митний орган не має права відмовити в прийнятті митної декларації, якщо декларантом виконано всі умови, встановлені цим Кодексом. Відмова митного органу в прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанту.

Таким чином, посилання відповідача на порушення позивачем митного оформлення товару у режимі імпорту, а не реімпорту, доречно не прийнято судами попередніх інстанцій до уваги, оскільки жодних належних доказів порушення позивачем митного законодавства відповідачем не надано. Натомість, судами встановлено, що розмитнення поверненого товару на підставі вантажної митної декларації № 125110002/2010/402120 від 23.12.2010 проведено митним органом без будь-яких зауважень щодо правильності заповнення ВМД, а документи, які були подані позивачем, у митного органу сумнівів не викликали.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що платник податку на додану вартість при імпорті товарів зобов'язаний сплачувати податок на додану вартість, виходячи з його митної вартості, та має право віднести до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з імпортом на територію України товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності. При цьому, підпункт 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не ставить в залежність право на отримання податкового кредиту від переходу права власності на товар та факту здійснення розрахунків між імпортером та експортером товару.

Визначальним при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні імпортних операцій, зокрема, у випадку повернення раніше експортованого товару, є сплата під час митного оформлення товару податку на додану вартість та використання імпортованого товару у межах власної господарської діяльності платника податку.

В свою чергу, сума податку на додану вартість, яка підлягає включенню до складу податкового кредиту у зв'язку з імпортом товарів на митну територію України, відповідає сумі податку, фактично сплаченого платником податку митному органу до або на день подання ВМД.

Відповідно до пп. 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства , яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

За правилами пп. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Підпункт 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлює, що датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті.

Таким чином, право на податковий кредит у платника податку при здійсненні імпорту товарів виникає з дати сплати податку на додану вартість згідно митної декларації (ВМД).

Судами встановлено, що позивач під час митного оформлення товарів сплатив податок на додану вартість згідно ВМД в повному обсязі; в свою чергу, ВМД, на підставі яких здійснювалося митне оформлення товару та копії яких знаходяться в матеріалах справи, є такими, що оформлені відповідно до вимог законодавства.

Враховуючи вищевикладене, операції із ввезення попередньо експортованого товару в митному режимі імпорту є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, а документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Таким чином, позивачем правомірно сформовано податковий кредит у розмірі 39 734,68 грн. за результатом вказаної операції.

Щодо включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 7 700,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем до податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року віднесено суму 7 700,00 грн. за податковою накладною від 09.08.2010 № 22, отриманою від СФГ «Фермер».

За висновками акта перевірки, податкова накладна від 09.08.2010 № 22 оформлена неналежним чином, а саме: у даній податковій накладній не зазначено прізвище та не проставлено підпис особи, яка склала податкову накладну.

Згідно пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

При цьому, відповідачем в ході розгляду справи не було доведено, що податкова накладна, по якій ним зроблено донарахування, видана не платником податку на додану вартість. Не надано також доказів, що контрагент позивача не включив відповідні суми податку на додану вартість до складу його податкових зобов'язань.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 «Про податок на додану вартість» встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, не зважаючи на те, що такі накладні могли мати незначні недоліки в заповненні, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість та відомості про продавця товару, за якими можливо в разі необхідності провести його перевірку щодо підтвердження зазначених у накладній відомостей, відомості про проданий товар, його вартість, суму податку на додану вартість.

Наявна в матеріалах справи копія податкової накладної від 09.08.2010 № 22, на підставі якої позивач формував податковий кредит, відповідає вимогам, встановленим пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та містить усі необхідні реквізити.

З огляду на зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що у податкового органу були відсутні правові підстави для виключення зі складу податкового кредиту позивача за серпень 2010 року суми у розмірі 7 700,00 грн.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, а також про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, яке підлягає скасуванню у вказаній частині.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 у справі № 2а-719/12/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна