Ухвала суду № 41943408, 12.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2014 р. м. Київ К/800/32486/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю: секретаря Волошина В.М.,

представника позивача Іоффе В.Л.,

представника відповідача Аландаренко Е.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Дніпрокор» на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 по справі №808/8432/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Дніпрокор» до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.12.2013 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Дніпрокор» до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.07.2013 №0000482201, від 12.07.2013 №0000492201, від 12.07.2013 №0000502201.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02.12.2013 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Дніпрокор» 19.06.2014 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 08.07.2014 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.108 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, абзацу «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою адміністрацією Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Дніпрокор» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Метро Кеш енд Кері Україна», Товариством з обмеженою відповідальністю «Зроби сам Україна», Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К», Товариством з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» за період з 01.10.2010 по 31.03.2012.

Перевіркою встановлено порушення Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Дніпрокор» пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 14.1.27 та 14.1.108 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, абзацу «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 643715,00грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 508268,00грн.; завищено р. 18.2, 19 «Від'ємне значення» за період з 01.10.2010 по 31.03.2012, в т.ч. по періодам: податкові періоди квітень 2011 року - 3928,00грн., липень 2011 року - 12752,00грн., січень 2012 року - 17167,00грн; завищено р. 26, 24 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» за період з 01.10.2010 по 31.03.2012, в т. ч. по періодам: травень 2011 року - 22609,00грн., червень 2011 року - 22609,00грн., липень 2011 року - 22609,00грн., лютий 2012 року - 27848,00грн., березень 2012 року - 30169,00грн.

За результатами перевірки Державною податковою адміністрацією Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя складено акт від 25.06.2013 №16/08-29-22-01/13612779 та прийнято податкові повідомлення - рішення форми від 12.07.2013: №0000482201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 697638,25грн., в тому числі 643715,00грн. за основним платежем та 53923,25грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000492201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 737390,25грн., в тому числі 508268,00грн. за основним платежем та 229122,25грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000502201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 33847,00грн. за звітні податкові періоди квітень 2011 року - 3928,00грн., липень 2011 року - 12752,00грн., січень 2012 року - 17167,00грн.

Судами встановлено, що фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень - рішень, став висновок податкового органу про те, що маркетингові послуги, придбані позивачем у контрагентів - постачальників Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро Кеш енд Кері Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Зроби сам Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К», Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна», не пов'язані з господарською діяльністю, оскільки товарна продукція, щодо якої надавалися вказані послуги, не перебували у власності позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено реальність здійснення спірних господарських операцій та їх пов'язаність з господарською діяльністю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні господарські операції не пов'язані з господарською діяльністю Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Дніпрокор», оскільки контрагенти позивача придбавали у нього товар щодо якого надавали маркетингові послуги.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, включаються витрати на збут, зокрема витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

У розумінні підпункту 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на формування податкового кредиту, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг), у тому числі маркетингових послуг, та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач придбавав у Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро Кеш енд Кері Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Зроби сам Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К», Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна», маркетингові послуги Основний напрямок вказаних послуг направлено на просування товару в місцях роздрібного продажу.

Факт виконання договірних зобов'язань, підтверджується договорами, актами виконаних робіт (наданих послуг), податковими накладними, звітами та відповідними розрахунковими документами, копії яких залучено до матеріалів справи.

З матеріалів вбачається справи, що маркетингові послуги, які отримано Товариством з обмеженою відповідальністю Фірмою «Дніпрокор» від контрагентів, пов'язані з його господарською діяльністю та отриманням доходу, оскільки основними видами діяльності позивача є оптова та роздрібна торгівлю автомобільними деталями та приладдям та оптова торгівля іншим промисловим обладнанням. Окрім того, як встановлено судом першої інстанції, за період, який перевірявся, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Дніпрокор» мало позитивне значення об'єкта оподаткування, тобто діяльність позивача є прибутковою та має на меті отримання доходу.

Посилання ж суду апеляційної інстанції на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Дніпрокор» отримувало від контрагентів маркетингові послуги щодо товару, який цими ж товариствами і придбавався є необґрунтованими, оскільки жодним чином не спростовує пов'язаність відповідних послуг з господарською діяльністю позивача.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем підтверджено реальне здійснення господарських операцій з контрагентами та полвязаність таких операцій з його господарською діяльністю.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.07.2013 №0000482201, від 12.07.2013 №0000492201, від 12.07.2013 №0000502201 є правильним.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухваленої у справі постанови апеляційного суду та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 210, 221, 223, 226, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Дніпрокор» задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 по справі №808/8432/13-а скасувати, залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02.12.2013.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєва