Ухвала суду № 41933799, 10.12.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/7102/14 Головуючий 1-інстанції - Нев*ядомський Д.В.

Справа № 640/6181/14-ц Доповідач - Зазулинська Т.П.

Категорія - договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.

суддів колегії - КРУГОВОЇ С.С.

- МІНЕНКОВОЇ Н.О.

за участю секретаря - Пруднікової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 18 серпня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів позики,-

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Київського районного суду міста Харкова з указаним позовом, в якому просив визнати недійсними укладені між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 договір позики від 10.01.2006 року на суму 40 000,00 дол.США оформлений розпискою ОСОБА_6 і договір позики між вказаними особами від 05 березня 2007 року на суму 140 000,00 дол.США.

В обгрунтування заявлених вимог посилався на те, що рішенням апеляційного суду Харківської області від 12.02.2014 року на його користь стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_6 і ОСОБА_8 заборгованість за договорами позики в сумі 1 574 109,75 грн., а з ОСОБА_6 - 2 749 799.65 грн. - за договором позики від 23.11.2007 року і 11 розписками позичальника.

06 березня 2014 року позивач через свого представника випадково дізнався, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 08 травня 2013 року з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 стягнуто 1 438 740,00 грн. за договорами позики від 10.01.2006 року і 03.05.2007 року. Вважав вказані договори позики підробленими і фіктивними, такмии, що порушують його права і охоронювані законом інтереси, оскільки укладені без наміру сторін на реальне настання обумовлених цими договорами наслідків і переслідували лише одну злочинну мету - отримати безпідставне судове рішення і протиправно ухилитися від виконання судового рішення про стягнення на його користь боргу за рахунок звернення стягнення на майно ОСОБА_6, арештоване Київським районним судом міста Харкова

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 18 серпня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати вказане рішення як незаконне, постановлене з порушеннями норм матеріального і процесуального права і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

В обґрунтування скарги посилається на те, що відмовляючи у визнанні недійсними укладених відповідачами договорів, суд першої інстанції виходив з того, що згідно судових рішень, які набрали законної сили, з ОСОБА_6 на користь позивача стягнуто кошти в сумі 249 485 грн. 72 коп., які нібито були перераховані позивачу з виручених від примусової реалізації майна ОСОБА_6 коштів. На цій підставі суд першої інстанції прийшов до висновку, що нібито при укладенні оспорюваних договорів відповідачі прав позивача не порушували. Крім того суд вважав, що позивач не вказав передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними.

Вказує, що під час розгляду справи сторона відповідача умисно не повідомила, а суд першої інстанції не врахував, що 11 липня 2014 року ОСОБА_6 через представника звернувся до Київського районного суду міста Харкова із заявою про поворот виконання рішення, в якій вимагав стягнути на його користь з ОСОБА_3 абсолютно всі кошти, які ОСОБА_3 отримав в ході виконавчого провадження з реалізації майна ОСОБА_6. Ця заява Київським районним судом міста Харкова була задоволена. Таким чином, на момент подання даної апеляційної скарги рішення Київського районного суду міста Харкова від 16.10. 2013 року про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 249 485 грн. 72 коп. залишається невиконаним ОСОБА_6 Київський районний суд міста Харкова за відповідною іншою заявою ОСОБА_6 визнав такими, що не підлягають виконанню, всі виконавчі листи, які були видані ОСОБА_3 за рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 лютого 2014 року.

Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позов про стягнення боргу за оспорюваними договорами позики відповідачі пред'явили ще до відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 суми заборгованості відповідно до рішення апеляційного суду Харківської області від 12 лютого 2014 року.

Наголошує, що висновок суду першої інстанції про нібито відсутність у позивача права вимагати визнання недійсними укладених відповідачами договорів позики суперечить позиції апеляційного суду Харківської області, який відкрив апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_3 і вказав, що судове рішення про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 заборгованості за оспорюванними наразі договорами позики прямо зачіпає права ОСОБА_3 Крім того, саме у зв'язку з цим апеляційний суд зупинив апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_3 на судове рішення про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 заборгованості за оспорюваними наразі договорами позики до моменту вирішення справи за позовом ОСОБА_3 про визнання вказаних договорів недійсними.

Стверджує, що необгрунтованим є висновок суду про те, що позивач не навів визначених законом підстав для визнання оспорюваних ним договорів недійсними, оскільки в позовній заяві позивач посилався і зазначив, що оспорювані договір позики та розписку позичальника відповідачі підробили і підписували їх не у 2006 - 2007 р. р., а безпосередньо перед поданням ОСОБА_5 позовної заяви до суду у 2013 році. Ці факти є як самостійною підставою для визнання цих договорів недійсними на підставі ст. 203 ЦПК України, так і свідченням про фіктивність правочинів згідно положень ст. 234 ЦК України.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно та необгрунтовано не задовільнив заяву про призначення та проведення судово-технічної експертизи документів і взагалі не розглянув цю заяву, обмежившись твердженням в оскаржуваному рішення про відмову у призначенні такої експертизи.

На апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_9 подала заперечення, в яких просить про її відхилення і залишення рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на безпідставність доводів скарги.

Заслухавши доповідь судді; пояснення представника позивача, перевіривши доводи скарги і заперечень на неї, судова колегія доходить висновку, що скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, що встановлені

частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є стороною оспорюваних правочинів, не вказав у позові передбачених ст.ст.203,215 ЦК України підстав для визнання їх недійсними та дійшов висновку, що укладеними між відповідачами договорами, не порушені його права.

Судова колегія погоджується з вказаними висновками, оскільки вони грунтуються на законі і відповідають обставинами справи.

Відповідно до роз"яснень, які містяться в п.п.5,7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 " Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиененням правочину.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже у відповідності до ст.179 ЦПК України позивач, який не є стороною оспорюваних договорів позики, мав довести, що вчиненням цих правочинів порушені його права та законні інтереси.

Проте всупеч виначеному сч.3 ст.10 і ст.60 ЦПК України процесуальному обов"язку не надав до суду належних та допустимих доказів порушення його прав та законних інтересів оспорюваними правочинами.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Київського районного суду міста Харкова від 16.10. 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_6 і ОСОБА_8 про стягнення боргу за договорами позики були задоволені частково Стягнуто на його користь з ОСОБА_6 суму боргу в розмірі 249 585,72 грн. і 1700,00 грн. судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. З метою забезпечення заявленого ОСОБА_3 позову ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 20.08.2009 року , залишеною без змін ухвалами апеляційного суду Харківської області від 01.02.2010 року 19.04.2010 року, був накладений арешт на житлові будинки АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2, які на праві власності належать ОСОБА_6

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 12.02.2014 року рішення Київського районного суду міста Харкова від 16 .10.2013 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 249 585,72 грн. і в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_6 і ОСОБА_8 сум основного боргу, процентів за користування позикою, трьох відсотків річних та неустойки і ухвалене нове рішення.

Стягнуто на користь ОСОБА_3 у солідарному порядку з ОСОБА_6 і ОСОБА_8 основний борг, проценти за користування позикою, 3% річних та неустойку в сумі 2 242 603, 58 грн. за договором позики від 20.04.2007 року.

Стягнуто на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_6 основний борг, проценти за користування позикою, 3% річних та неустойку:

1 175 689,90 грн. за договором позики від 23.11.2007 року; 216 658,25 грн. - за договором позики від 22.02.2008 року; 1 357 451,00 грн. за договорами позики від 25.04.,21.08., 27.08.,03.09., 09.09., 24.09.,01.10.,10.10,16.10, 22.10. 2008 року.

В рамках зведеного виконавчого провадження в порядку перерозподілу коштів, виручених від реалізації арештованого майна ОСОБА_6 представнику ОСОБА_3.- ОСОБА_10 платіжними дорученнями №№ 1503 і 1504 від 30.04.2014 року були перераховані відповідно 1 010 645,46 грн. і 31 727,28 грн. (а.с.50,51).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.06.2014 року рішення апеляційного суду Харківської області від 12.02.2014 року скасовано, рішення Київського районного суду міста Харкова від 16.10.2013 року залишено в силі.

Доказів того, що оспорювані договори позики укладались відповідачами без бажання реального настання обумовлених ними правових наслідків, а з метою отримати безпідставне рішення і у зв"язку з цим ухилитися від виконання судового рішення, ухваленого на його користь за разхунок майна ОСОБА_6 позивачем до суду не надано, а наведені обставини спростовують це твердження.

Рішення про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 боргу в сумі 1 438740,00 грн. ухвалено Орджонікідзевським районним судом міста Харкова 08 травня 2013 року і будь-яких перешкод для виконання рішення, ухваленого апеляційним судом Харківської області 12.02.2014 року не створило. Виконавчий лист, виданий Орджонікідзевським районним судом міста Харкова на підставі вказаного рішення постановою державного виконавця Київського ВДВС ХМУЮ від 24.03.2014 року повернуто до органу, який його видав у зв"язку з поновленням строку на апеляційне оскарження вказаного рішення. Чинність арешту майна боржника припинена, інші заходи примусового виконання рішення скасовані.

Доводи скарги про те, що за заявою боржника здійснено поворот виконання рішення апеляційного суду та визнано такими, що не підлягають виконанню усі виконавчи листи, видані на підставі цього рішення, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки позивач не позбавлений можливості звернутися до Київського районного суду міста Харкова з заявою про видачу виконавчого листа на виконання рішення цього суду від 16.10.2013 року про стягнення на його користь з ОСОБА_6 249 585,72 грн. боргу і 1700,00 грн. судових витрат і доказів неможливості виконання цього рішення у зв»язку з наявністю рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 08.05.2013 року позивачем та його представником не надано.

Інші доводи скарги також не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і нє є підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, тому у відповідності до ст.308 ЦПК України апеляційна с карга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308,313,314,315,317,319,324 ЦПК України судова колегія ,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 18 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набарання нею законної сили.

Головуючий суддя -

Судді колегії -

'