Рішення № 41932986, 08.12.2014, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "08" грудня 2014 р. Справа № 906/1339/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність №1645 від 08.12.2014,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м.Житомир)

про стягнення 27598,31 грн.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 27598,31грн., з яких 23983,96грн. основного боргу, 3093,93грн. інфляційних, 520,42грн. 3% річних.

08.12.2014 від позивача через канцелярію суду надійшли письмові пояснення по справі (а.с. 65-66).

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином.

Відповідач проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 37-39).

Враховуючи наявні у справі документи, суд вважає, що відсутність представника позивача не перешкоджає вирішенню спору, згідно ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані до справи документи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначено позивачем у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, 22.04.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (перевізник/позивач) та Дочірнім підприємством "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (замовник/відповідач) укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом (надалі - Договір (а.с. 9-11)), відповідно до п. 1.1. якого перевізник за умовами цього договору зобов'язується приймати і доставляти до пунктів призначення за маршрутом, визначеним замовником, вантажі (щебень, відсів), які останній надає перевізнику до перевезення, а замовник зобов'язується сплачувати перевізнику провізну плату у розмірі та порядку, визначеному цим договором.

Позивач вказує, що на виконання умов зазначеного Договору надав транспортні послуги по перевезенню асфальтобетону на загальну суму 23983,96грн., доказом чого вважає акт здачі-прийняття робіт від 28.04.2013 (а.с.13).

Наголошує, що 25.12.2013 направив відповідачу лист з вимогою провести розрахунки на вказану суму.

У зв'язку з невиконанням відповідачем договірних зобов'язань, на підставі ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3093,93грн. інфляційних за період з січня 2014 по серпень 2014 та 520,42грн. 3 % річних за період з 08.01.2014 по 29.09.2014.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує, що позивач не надав до суду товаросупровідний документ - накладну, яка повинна підтверджувати факт перевезення та доставки товару, подорожні листи, квитанції.

Також, на підставі ч. 3 ст. 267 ЦК України, відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності (а.с. 37-39). Обґрунтовуючи подане клопотання відповідач вказує, що оскільки ч.5 ст. 315 ГК України встановлено шестимісячний строк для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, то позивач звернувся за захистом свого права поза межами строку позовної давності.

У письмових поясненнях (а.с. 52-53, 65-66) позивач наголошує, що саме акт здачі-прийняття робіт, яким обґрунтовано позовні вимоги, є єдиним та достатнім первинним документом для встановлення наявності обов'язку відповідача здійснити розрахунки. Також вважає, що позов подано в межах строку позовної давності. Зокрема, вказує, що законодавство окремо визначає та розрізняє вимоги, що випливають з договору перевезення та перевезення як процесу переміщення. Будь-яких зауважень щодо перевезення сторонами не надано, про що свідчить підписаний сторонами акт від 28.04.2013. В свою чергу позовні вимоги виникли у зв'язку з порушенням відповідачем власних зобов'язань за договором перевезення, а тому положення ч. 5 ст. 315 ГК України не можуть застосовуватись.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши приписи законодавства, яке регулює відносини між сторонами, враховуючи доводи представників сторін, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Нормами ст.ст. 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ґрунтуються на укладеному сторонами 22.04.2013 Договорі перевезення вантажів автомобільним транспортом (а.с. 9-11).

Нормами ч. 1 ст. 909 ЦК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 ст. 916 ЦК України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Так, згідно п. 2.1. Договору, вартість послуг, які надає виконавець замовнику (провізна плата), а також маршрути руху автомобілів обумовлюються в специфікаціях до цього договору, які є невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 1 специфікації №1 від 22.04.2013 (а.с. 12) сторони визначили маршрут та відстань маршруту, по якому здійснюється перевезення вантажів за ціною 0,75 грн. тонно - кілометр.

Умовами п. 2.3. Договору сторони обумовили, що загальна вартість послуг (провізної плати) за кожною заявкою зазначається в акті виконаних робіт (наданих послуг), який підписується повноважними представниками сторін в день виконання перевізником зобов'язання з перевезення вантажу. В разі систематичних перевезень загальна вартість послуг (провізної плати) за кожен місяць зазначається в акті виконаних робіт (наданих послуг), який підписується повноважними представниками сторін в останній день відповідного місяця.

Відповідно до п. 2.4 Договору, загальна вартість послуг (провізної плати) за цим договором визначається сумою всіх актів виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно п. 2.5. Договору, розрахунки за договором здійснюються на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг) або рахунків фактур з моменту узгодження сторонами всіх умов акту та підписання їх обома сторонами. Також підставою для проведення розрахунків між сторонами є товарно-транспортні накладні та подорожні листи, оформленні належним чином.

Умовами п. 2.6. Договору сторони погодили, що замовник сплачує вартість послуг (провізну плату) визначену відповідно до акту виконаних робіт (наданих послуг) або рахунку-фактури в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок перевізника з урахуванням вимог визначених пунктом 2.5. договору.

Так, факт надання позивачем транспортних послуг на загальну суму 23983,96грн. підтверджується підписаним обома сторонами без зауважень актом здачі-прийняття робіт від 28.04.2013 (а.с. 13).

Також матеріали справи містять докази направлення відповідачу претензії про оплату вартості послуг за Договором в розмірі 23983,96грн. (а.с. 14), яка отримана останнім 27.12.2013 (а.с. 15).

Положеннями ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що умовами укладеного між сторонами Договору не визначено строк проведення розрахунків, відповідно до приписів ст. 530 ЦК України, у відповідача виник обов'язок оплатити надані послуги з урахування Розпорядження Кабінету Міністрів України №920-р від 21.11.2013 "Про перенесення робочих днів у 2014 році" - 09.01.2014.

При цьому доводи відповідача про ненадання накладних, подорожніх листів та квитанцій, не спростовують факт існування у останнього заборгованості перед позивачем, оскільки пунктом 2.5. укладеного між сторонами Договору, як зазначалося вище, самостійними підставами для проведення розрахунків визначено як акт виконаних робіт (наданих послуг), так і товарно-транспортні накладні та подорожні листи. Необхідності надання вказаних документів в сукупності для проведення розрахунків Договором не обумовлено.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Оскільки відповідач зобов'язання по оплаті наданих послуг, ні у встановлений строк, ні станом на час розгляду справи, не виконав, вимога позивача про стягнення 23983,96грн. боргу є обґрунтованою.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок нарахованих позивачем інфляційних в сумі 3093,93грн. та розрахунок 3 % в сумі 520,42грн, суд встановив, що останні є вірними.

При цьому, враховуючи клопотання відповідача про застосування строку позовної давності (а.с. 37-39), слід зазначити наступне.

Положеннями ч.ч. 2 та 3 ст.267 ЦК України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За приписами ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність.

Так, відповідачем вірно зазначено, що згідно п.6 ч.2 цієї статті, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього кодексу).

Відповідно до ч. 3 ст. 925 ЦК України, до вимог, що в и п л и в а ю т ь із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Також ч. 5 ст. 307 ГК України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Нормами ч. 5 ст. 315 ГК України визначено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що в и п л и в а ю т ь з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відповідно п. 28 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008 р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" між нормами частини третьої статті 925 ЦК України та частини п'ятої статті 315 ГК України не має суперечності, бо вони співвідносяться як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Так, статтею 168 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 №491 передбачено, що позови автотранспортних підприємств і організацій вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, що в и п л и в а ю т ь з цього Статуту, можуть бути пред'явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або суд протягом 6 місяців. Вказаний шестимісячний строк обчислюється: а) по стягненню штрафу за непред'явлення вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням, - з дня закінчення строку, встановленого Правилами для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і разового замовлення; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для пред'явлення позову.

Розділ ІХ Статуту автомобільного транспорту УРСР (ст.ст.127-170) встановлює відповідальність автотранспортних підприємств і організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, а також громадян, які користуються автомобілями на умовах прокату, та порядок складання актів в разі виявлення порушень правил перевезення, пред'явлення претензій і позовів.

Згідно ст.158 вказаного розділу Статуту автомобільного транспорту УРСР, обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми.

Частинами 3,4 ст. 165 Статуту встановлено, що претензії автотранспортних підприємств або організацій, що випливають з цього Статуту, пред'являються вантажовідправникам або вантажоодержувачам протягом двох місяців. Вказаний строк обчислюється: а) з дня закінчення встановленого Правилами строку для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і прийнятого до виконання разового замовлення - по претензіях про стягнення штрафу за непред'явлення вантажу, невикористання контейнерів або автотранспорту, робота якого оплачується за почасовим тарифом, відповідно до місячного плану або разового замовлення; б) з дня настання події, яка стала підставою для пред'явлення претензії, - в усіх інших випадках.

Отже, із змісту п.6 ч.2 ст. 258 ЦК України, ч. 3 ст. 925 ЦК України, ч. 5 ст. 315 ГК України, ч. 5 ст.307 ГК України та вищенаведених приписів Статуту автомобільного транспорту УРСР вбачається, що шестимісячний строк позовної давності застосовуються лише до позовів, які випливають з перевезення у разі в і д п о в і д а л ь н о с т і за неналежне виконання зобов'язань по перевезенню. Такими позовами можуть бути, зокрема, позови щодо втрати, недостачі, псування або пошкодження вантажу, прострочки в доставці вантажу, непред'явлення вантажу. Підставою пред'явлення таких позовів є порушення, зафіксовані в товарно-транспортних документах та актах встановленої форми.

Слід зазначити, що наведене є логічним, оскільки, крім зобов'язань сторін, обумовлених договором перевезення, в силу специфіки вказаних правовідношень, з останніх може випливати ряд спорів, які потребують додаткового врегулювання. Зокрема, Договором, на якому ґрунтуються позовні вимоги, передбачено (п.3.1 Договору), що перевізних зобов'язується своєчасно, згідно погоджених сторонами заявок, подавати замовнику під завантаження автомобільний транспорт у справному стані, своєчасно доставляти вантажі.... Пунктом 5.1 Договору сторони обумовили, що за невиконання чи неналежне виконання обов'язків за цим договором сторони несуть в і д п о в і д а л ь н і с т ь згідно з чинним законодавством України. Саме у Статуті автомобільного транспорту УРСР встановлено порядок та строки вирішення таких спорів.

У даному ж випадку має місце позов про стягнення вартості наданих послуг з транспортування (перевезення) вантажу, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань по оплаті, та про стягнення нарахувань згідно ст. 625 ЦК України за порушення цього грошового зобов'язання, а не про відповідальність за вчинене при перевезенні порушення.

Оскільки строків пред'явлення позовів щодо проведення розрахунків за надані послуги по перевезенню вантажів та щодо стягнення нарахувань згідно ст. 625 ЦК України за порушення цього грошового зобов'язання в Статуті автомобільного транспорту УРСР не обумовлено, а норми Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів не підлягають застосуванню до вказаних правовідносин, тому для вирішення питання обчислення строків позовної давності слід керуватися ст. 257 ЦК України, згідно якої загальний строк позовної давності встановлюється в три роки. Його перебіг починається з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ст. 102 Статуту автомобільного транспорту УРСР розрахунки з автотранспортними підприємствами за виконані ними роботи по перевезенню вантажів провадяться відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997р. № 363.

Пунктом 14.1 Правил передбачено, що форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов'язаних з цим, визначаються перевізником з вантажовідправником або вантажоодержувачем - замовником при укладенні ними договору на перевезення вантажів.

Відповідно до пункту 14.4 Правил остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться замовником на підставі рахунку перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних. Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених товарно-транспортних накладних.

Відповідно п. 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання. Виняток з цього правила становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред'явлення вимоги кредитором.

Оскільки судом встановлено, що відповідно до приписів ст. 530 ЦК України у відповідача виник обов'язок оплатити надані послуги 09.01.2014, то позовну заяву направлено позивачем до суду в межах строків позовної давності.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними та допустимими у справі доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 27598,31грн., з яких 23983,96грн. основного боргу, 3093,93грн. інфляційних, 520,42грн. 3% річних.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 49, 69, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (10003, Житомирська обл., м.Житомир, Богунський р-н., вул. Перемоги, 75, ід. код 32008278)

на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ід. НОМЕР_1)

- 23983,96 грн. основного боргу,

- 3093,93 грн. інфляційних,

- 520,42 грн. 3% річних

- 1827,00 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 15.12.14

Суддя Вельмакіна Т.М.

Друк:

1 - до справи;

2 - позивачу (рек. з пов.)

3 - відповідачу (рек. з пов.)