Постанова № 41925982, 11.12.2014, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2014 року справа № 823/3500/14

м. Черкаси

17 год. 04 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Каліновської А.В.,

при секретарях - Шалько І.П., Педані О.В,

за участю:

представників позивача: Євтушенко В.В.

представника відповідача: Шаповал О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом державного підприємства "Златодар" до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області про визнання незаконною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в Черкаський окружний адміністративний суд з вищезазначеним позовом, в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області від 04.11.2014р. по зведеному виконавчому провадженню №36808585 про арешт коштів державного підприємства "Златодар".

Позов обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова порушує права працівників, зокрема щодо виплати заробітної плати, позбавляє бюджет отримувати податки та збори, а також обов'язкових платежів, які в подальшому спрямовуються державою для виплат пенсій, соціальних пільг та гарантій громадянам України, перешкоджає нормальній роботі підприємства та перешкоджає підприємству у відновлені платоспроможності. Свої доводи позивач обґрунтовує тим, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 23.04.2014р. порушено провадження у справі про банкрутство ДП "Златодар" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Крім цього наголосив, що з розрахункового рахунку, який знаходиться в АТ «Сбербанк Росії» підприємством здійснюється виплата заробітної плати та оплата вимог поточних кредиторів.

Представник позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримав в повному обсязі з вищезазначених підстав та просив його задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, зазначив, що під час винесення оскаржуваної постанови у зведеному виконавчому провадженні, державним виконавцем додержані вимоги Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки зведене виконавче провадження зупинено, окрім виконавчих проваджень про стягнення заробітної плати.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області знаходиться зведене виконавче провадження № 36808585, до складу якого входить 350 виконавчих проваджень про стягнення з ДП "Златодар" боргу на користь фізичних, юридичних осіб та держави на загальну суму 24147099, 91 грн., що підтверджується обліковою карткою на зведене виконавче провадження, копія якої наявна у матеріалах справи ( а.с. 46-60).

04.11.2014р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Черкаській області прийнято постанову про арешт коштів ДП "Златодар", у зведеному виконавчому провадженні № 36808585.

На підставі зазначеної постанови накладено арешт на кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках, в тому числі 26003013033330, 26004001033330, 26058013033330, МФО 320627 в АТ «Сбербанк Росії» у межах суми 1238468, 31 грн.

Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. №606-XIV із змінами та доповненнями (далі - Закон №606) визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів щодо стягнення коштів, що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку. Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу і здійснюється державними виконавцями, що діють на підставі Закону України "Про державну виконавчу службу". Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Згідно ст. 1 Закону №606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами ст. 17 Закону №606 примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

З метою забезпечення гарантій прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні ст. 6 Закону №606 зобов'язано державного виконавця використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону №606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Одночасно державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (ч. 2 ст. 11 Закону №606).

Статтею 32 Закону №606 визначено, що заходами примусового виконання рішень є: - звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження (ст. 52 Закону №606).

Вимогами частин 1, 2 ст. 57 Закону №606 передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Отже, державний виконавець наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника, зокрема на кошти, які знаходяться на рахунках банків.

В ході розгляду адміністративної справи судом встановлено, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 23.04.2014р. №925/470/14 порушено провадження у справі про банкрутство ДП "Златодар" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с. 9 -12).

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.199р. №2343-ХХІ (далі - Закон №2343) визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 19 Закону №2343, мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення. Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов'язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), що прямо передбачено ч. 5 ст. 19 Закону №2343.

З аналізу норм чинного законодавства та обставин справи суд дійшов висновку, що дія мораторію не поширюється зокрема на виплату заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону №606, виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та виконання рішень у немайнових спорах.

Отже з аналізу вищезазначених норм вбачається, що виконавче провадження не підлягає зупиненню у разі якщо на вимогу стягувача не поширюється дія мораторію.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Черкаській області від 25.04.2014 року зупинено зведене виконавче провадження №36808585 в частині стягнення з ДП «Златодар» на користь юридичних осіб та держави заборгованості.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова про на арешт коштів божника в межах суми заборгованості по виплаті заробітної плати винесена державним виконавцем правомірно.

Крім того, суд звертає увагу, що позивач має банківські рахунки в ПАТ «КБ Надра» з яких знято арешт відповідно до постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Черкаській області від 20.11.2014р. (а.с. 162), що надає позивачу можливість здійснювати виплату заробітної плати працівникам у добровільному порядку та оплату вимог поточних кредиторів.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Представник управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області в суді обґрунтував правомірність оскаржуваної постанови.

Натомість представник позивача вмотивованих доводів на підтвердження позову не навів.

Керуючись ст.ст. 14, 86, 94, 159-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.В. Каліновська

Повний текст постанови виготовлено 16 грудня 2014 року.