Ухвала суду № 41925641, 17.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15196/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

17 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Епель О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.11.2014 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Київмлин» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ПрАТ «Київмлин» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 18.06.2014 року № 0004612203 і № 0004622203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.11.2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «Київмлин» з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ПП «Агропромтехком» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт № 2123/26-56-22-03-09/30523267 від 23.05.2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

1) п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст.14, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток, на загальну суму 2 128 393 грн.,

2) п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 988 672 грн..

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень (форми «Р») від 18 червня 2014 року:

№ 0004612203, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 983 008,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1 988 672,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 994336,0 грн.;

№ 0004622203, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 2 819 532,00 грн., в тому числі за основним платежем - 2 128 393,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 691 139,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів спірні рішення залишені без змін.

Свої доводи щодо законності зазначених вище спірних рішень апелянт обґрунтовує нереальністю господарських відносин позивача з його контрагентом. Проте, апеляційна інстанція підтримує позицію суду першої інстанції, що вказані твердження апелянта не ґрунтуються на приписах чинного законодавства та є помилковими, з огляду на слідуюче.

Так, у перевіряємому періоді між позивачем, в особі в.о.голови правління Ляшенка К.П., що діє на підставі статуту, (покупець) та ПП «Агропромтехком», в особі директора Хавтури В.В., що діє на підставі статуту, (продавець) укладались наступні договори:

- договір купівлі-продажу № 151/п від 15.08.2011 року, згідно з яким продавець зобов'язувався поставити, а покупець прийняти і оплатити товар - зерно пшениці 2,3 класу, жита продовольчого. Термін поставки: до 31.12.2011 року у відповідності з додатковими угодами.

- договір купівлі-продажу № 10/п від 12.01.2012 року, згідно з яким продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити зерно пшениці 2, 3 класу, жита продовольчого. Термін поставки: до 31.12.2012 року у відповідності з додатковими угодами.

- договір купівлі-продажу № 4/ж від 03.01.2013 року, згідно з яким продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити зерно пшениці 2, 3 класу, жита продовольчого. Термін поставки: до 31.12.2013 року у відповідності з додатковими угодами.

- договір купівлі-продажу № 87/п від 05.03.2013 року, згідно з яким продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити зерно пшениці 2, 3 класу, жита продовольчого. Термін поставки: до 31.12.2013 року у відповідності з Додатковими угодами.

Відповідно до умов, викладених у договорах найменування, асортимент, кількість та вартість товару визначається сторонами у додаткових угодах (протоколах погодження цін), які є невід'ємними додатками до договору. Термін та порядок оплати - протягом 5 банківських днів по факту поставки зерна на ПрАТ «Київмлин».

Сторонами були складені та підписані 9 додаткових угод до зазначених договорів.

В підтвердження виконання умов договорів та додаткових угод до договорів матеріали справи містять копії рахунків-фактур, складені контрагентом.

Факт передачі позивачу товару підтверджується видатковими накладними, складеними уповноваженими представниками постачальника та позивача.

Транспортування товару здійснювалось за рахунок ПП «Агропромтехком» відповідно до товарно-транспортних накладних та оприбутковано на елеваторі ПрАТ «Київмлин».

Розрахунки між підприємствами здійснювались у безготівковій формі згідно платіжних доручень, копії яких наявні в матеріалах справи.

Кошти, сплачені ПП «Агропромтехком», позивач відніс до складу валових витрат, та відобразив у податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств.

На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни виконаних робіт за вказаними господарськими операціями позивач отримав від ПП «Агропромтехком» податкові накладні. Вказані суми податку на додану вартість позивач включив до складу податкового кредиту, відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість та реєстрі отриманих податкових накладних за відповідні податкові (звітні) періоди.

Крім того, в обґрунтування фактичного використання придбаного у ПП «Агропромтехком» зерна у господарській діяльності позивача матеріали справи також містять первинні документи, які підтверджують фактичні поставки зерна на елеватор підприємства, про що самим апелянтом зазначено в акті перевірки.

Крім видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, виписаних контрагентом, факт придбання товару підтверджується фіксуванням в «Журналі реєстрації заїзду автомобілів з зерном» всіх автомобілів в'їзді на територію ПрАТ «Київмлин».

В подальшому, зерно перевіряється на якість лабораторією, що також підтверджується записами в Журналі реєстрації показників якості зерна, що надходить а/м транспортом на елеватор (форма № 59), та виписуються сторонами відповідні накладні, в яких зазначено, хто відпустив, хто прийняв, дані про довіреність, кількість та вартість товару, а також відбиток печатки контрагента та печатка лабораторії з контролю виробництва ПрАТ «Київмлин».

Крім того, якщо якість зерна відповідає вимогам нормативних документів, автомобілі подаються на вагову, де комісією у складі не менше трьох чоловік проводиться зважування, про що також робиться запис у Журналі приймання комерційного зерна з автомобільного транспорту, після цього автомобіль розвантажується і зерно потрапляє до елеватора. Належним чином завірена копія такого журналу була надана позивачем.

Відповідно до статуту підприємства та Довідки АБ № 629251 з ЄДРПОУ, основним видом діяльністі позивача за КВЕД-2010 є виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості.

Таким чином, придбання ПрАТ «Київмлин» у ПП «Агропромтехком» товару, а саме: пшениці, жита відповідно до договорів, з метою виробництва борошна повністю відповідає господарській меті підприємства, що спрямована на отримання доходу.

Крім того, на елеваторі регулярно, згідно з вимогами нормативних документів, зокрема Інструкцією про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженою наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.2008 року № 661 проводиться інвентаризація, результати якої перевіряються і затверджуються Державною інспекцією сільського господарства в м. Києві.

Переробка зерна, вихід готової продукції також контролюється Державною інспекцією сільського господарства в м. Києві на предмет відповідності виробництва борошна до розрахункових норм виробітку, про що складається форма 117. Борошно, вироблене із зерна, відвантажується відповідно до договорів поставки на дочірні підприємства ПАТ «Київхліб» - хлібозаводи. На кожне відвантаження виписується товарно-транспортна накладна, в якій вказуються всі необхідні реквізити, в тому числі номер автомобіля та перевізник.

Слід зауважити, що висновок апелянта про наявність ознак фіктивності та про безтоварність господарських операцій з контрагентом, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагента, зокрема, акту ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.02.2014 року № 104/22-03/36628346 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Агропромтехком» за період діяльності січень 2011 року - грудень 2013 року».

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 року визнано протиправними дії ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві по проведенню зустрічної перевірки ПП «Агропромтехком», результати якої оформлені актом № 104/22-03/36628346 від 13.02.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки за період діяльності січень 2011 року - грудень 2013 року» та зобов'язано відновити дані обліку ПП «Агропромтехком» у комп'ютерній автоматизованій інформаційній системі «Інтегрована автоматизована інформаційна система ГУ Міндоходів України «Податковий Блок», у тому числі в базу даних «Система співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України», які були змінені внаслідок складання акту №104/22-03/36628346 від 13.02.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки за період діяльності січень 2011 року - грудень 2013 року».

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В межах даної справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що податковим органом під час складення вказаного акту не здійснювалося співставлення бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що є порушенням вимог чинного законодавства, оскільки зустрічна звірка можлива лише за результатами такого співставлення.

Слід також зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Окрім того, апелянт посилається, крім іншого, на взаємовідносини між позивачем та ПП «Агропромтехком» щодо поставки побічних продуктів переробки, відповідно до ПрАТ «Київмлин» (постачальник) постачав на користь ПП «Агропромтехком» (покупця) кормову добавку та відходи. Від здійснення таких операцій ПрАТ «Киїмлин» отримував доходи та відповідно мав податкові зобов'язання з ПДВ.

Відповідач зазначив, що до перевірки позивачем не надано протоколи ціни, що визначені у п. 2.1 Договорів.

Проте, зазначені твердження апеляційна інстанція не може взяти до уваги, оскільки, під час проведення перевірки повноти визначення податкових зобов'язань позивача з ПП «Агропромтехком» за період з 01.08.2011 року по 31.05.2013 року порушень податкового законодавства не виявлено, завищення або заниження податкових зобов'язань не встановлено, про зазначено в акті перевірки, а отже, вказані доводи є безпідставними та не ґрунтуються на відповідних доказах.

Враховуючи викладене, ПрАТ «Київмлин» правомірно відображено у складі витрат собівартість придбання у ПП «Агрокомтехком» зерна та сформовано податковий кредит за рахунок сум податку на додану вартість на підставі зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних, а висновки апелянта про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, заниження податку на додану вартість та податку на прибуток є помилковими.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та їх скасування, адже апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину. Позиція апелянта ґрунтується виключно на актах податкових органів.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абз. 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.11.2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 17.12.2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Епель О.В.

Кобаль М.І.