Рішення № 41925114, 16.12.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2014 р.Справа № 916/4442/14

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Князєвої К.Р.

За участю представників сторін:

Від позивача: Васильєва Н.М. за довіреністю від 23.09.2014р.;Орєшкова Н.В. за довіреністю №2076 від 23.09.2014р.;

Від відповідача: Колодяжний Д.П. за довіреністю від 29.07.2014р.

Від третьої особи: не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом державного підприємства „Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України" до дочірнього підприємства „ГПК Україна" компанії „ГПК Гамбург Порт Консалтинг ГмбХ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, про встановлення сервітуту, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України" (далі по тексту - ДП „Адміністрація морських портів України") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до дочірнього підприємства „ГПК Україна" компанії „ГПК Гамбург Порт Консалтинг ГмбХ" (далі по тексту - ДП „ГПК Україна") про встановлення відповідачу сервітуту щодо наступних гідротехнічних споруд на таких умовах:

№ Назва гідротехнічної спорудиДовжина гідротехнічної споруди, пог.м.Місце знаходження гідротехнічної спорудиНомер згідно з базою даних гідротехнічної спорудиІнвентарний номерДата введення в експлуатацію1.Причал № 1к350м. Одеса, Митна площа, 1/1ГТС-326020001312.08.20142.Причал № 2к300м. Одеса, Митна площа, 1/1ГТС-326120001412.08.2014

- Мета надання сервітуту: забезпечення ДП „ГПК Україна" можливості виконання комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (виконання навантажно-розвантажувальних робіт) під час обробки суден.

- Плата за сервітут: 739 203,83 грн. (сімсот тридцять дев'ять тисяч двісті три гривні 83 копійки) в місяць (без урахування ПДВ). ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства України. Плата за сервітут за звітний період, який становить менше місяця, визначається як місячна плата за сервітут, поділена на повну кількість днів у даному звітному місяці та помножена на кількість фактичних днів неповного місяця, в рамках дії цього договору.

- Порядок розрахунків за сервітут: оплата здійснюється у строк не пізніше 10-го числа кожного місяця, наступного за звітним. Плата за сервітут здійснюється шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок адміністрації Одеського морського порту.

- Сервітут встановлюється до 31.12.2015р.

- Обов'язки ДП „ГПК Україна" за цим сервітутом: самостійно відповідати за забруднення моря і довкілля, що сталися з його виник; організовувати процес виробництва комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів на причалах № 1к та 2к, відповідно до вимог і норм санітарної, екологічної, протипожежної і радіаційної безпеки та їх технічних характеристик; дотримуватися правил охорони праці і пожежної безпеки та їх технічних характеристик; дотримуватися правил охорони праці і пожежної безпеки під час виробництва навантажно-розвантажувальних робіт на причалах № 1к та № 2к; надавати адміністрації Одеського морського порту інформацію про вантажі, що переробляються з метою складання звітності для Міністерства інфраструктури України та Держкомстандарту;

- Відповідальність ДП „ГПК Україна" за цим сервітутом: у разі порушення безпечного режиму експлуатації та експлуатаційних параметрів причалів № 1к та 2к, що призвело чи призведе до пошкодження їх конструкцій, елементів та/або обладнання, Сервітуарій повинен виконати ремонтні роботи (відновлення) за власний рахунок. У разі, якщо Сервітуарій протягом двох тижнів з дати такого пошкодження не повідомить про початок ремонтних (відновлювальних) робіт, адміністрація Одеського морського порту проводить такі роботи самостійно або з залученням третіх осіб, а Сервітуарій зобов'язаний за власний рахунок відшкодувати повну суму таких витрат впродовж 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з дня отримання вимог про таке. Факт порушення Сервітуарієм безпечного режиму експлуатації та експлуатаційних параметрів об'єкта сервітуту, в також факт пошкодження його конструкцій, елементів та/або обладнання (в тому числі ступінь зазначеного пошкодження та його вартісне вираження (вартість ремонту/відновлення) повинен бути підтверджений документально, а саме - зафіксований у двосторонньому акті, підписаному Сторонами. У разі, якщо сторони не можуть дійти згоди щодо фіксації вищезазначених фактів, вказані факти повинні бути підтверджені звітом компетентної експертної (сюрвейєрської) організації, погодженої та призначеної обома Сторонами.

- Даний сервітут не підлягає відчуженню.

- Сервітут не позбавляє власника майна права володіння, користування та розпорядження майном.

- Збитки, завдані ДП „ГПК Україна", власникові (володільцеві) майна, відшкодовуються на загальних підставах.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом використання відповідачем причалів № 1к та № 2к, щодо яких позивач просить встановити сервітут, для виконання навантажно-розвантажувальних робіт, а також твердженнями, що єдиним можливим способом використання цих споруд у спірних правовідносинах є встановлення оплатного сервітуту.

Ухвалою від 26.11.2014р. господарським судом на підставі ст. 27 ГПК України за клопотанням відповідача було залучено регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Відповідач повністю заперечує проти позову, наголошуючи на його безпідставності та необґрунтованості.

Третьою особою була підтримана правова позиція по справи, висловлена відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

16.02.2006 р. між державним підприємством „Одеський морський торговельний порт" (Порт) та ДП „ГПК Україна" (Інвестор) було укладено генеральну інвестиційну угоду (нова редакція) № КД-8268, предметом якої було врегулювання взаємовідносин сторін щодо реалізації спільних інвестиційних намірів, а саме: Інвестор взяв на себе обов'язок залучити інвестиції на суму не менш ніж 7,5 млн. доларів США в кожні наступні п'ять років, з умовним обсягом 2-1,5 млн. доларів на рік та використати них для наступних цілей (але не обмежуючись та з правом заміни об'єкту інвестиції: придбання нової перевантажувальної техніки; модернізації і реконструкції існуючих виробничих потужностей; упровадження сучасних технологій по перевалці контейнерів. Порт, в свою чергу, зобов'язався зробити всі необхідні умови для інвестування, а також продовжити термін дії низки укладених між сторонами договорів.

Як свідчать матеріали справи, між Портом та Інвестором було укладено низку додаткових угод до генеральної інвестиційної угоди № КД-8268 від 16.02.2006р., а саме додаткові угоди № 3 від 04.06.2010р.,б/н від 15.11.2010р. та меморандум про взаєморозуміння від 15.11.2010р.

За умовами названих додаткових угод, Порт та Інвестор домовились про врегулювання власних взаємовідносин, пов'язаних із інвестуванням грошових коштів у створення об'єкту інвестування - нового контейнерного терміналу на Карантинному молу Одеського морського порту загальною площею 19,3 гектарів, із запланованим обсягом вантажопереробки 600 000 TEU на рік та довжиною причальної стінки 650 метрів. До складу робіт зі створення Об'єкта інвестування входять роботи з будівництва причальних споруд, які у відповідності до змісту зазначених додаткових угод входять до складу частини робіт ДП „Одеський морський торговельний порт".

Відповідно до Додаткової угоди від 13.06.2013 р. була здійснена заміна сторони Генеральної інвестиційної угоди № КД-8268 від 16.02.2006 р., а саме всі права та обов'язки ДП „Одеський морський торговельний порт" (Порту) перейшли до ДП „Адміністрація морських портів України" (Адміністрація) як правонаступника.

В свою чергу, відповідно до Акта готовності об'єкта до експлуатації від 01.08.2014 р. було закінчено будівництво наступних об'єктів:

1) Будівництво 1-ї черги (гідротехнічні споруди) контейнерного терміналу на Карантинному молу ДП „Одеський морський торговельний порт" за рахунок штучно створеної території, а саме: Першого пускового комплексу у складі - причали 1к та 2к., акваторія контейнерного терміналу - 14,792м в БСВ (днопоглиблювання акваторії до мінус 14,792 в БСВ); будівництво здійснене за рахунок коштів Замовника - Одеської філії ДП „Адміністрація морських портів України";

2) Будівництво другого пускового комплексу у складі: утворення території в повному обсязі - 19,3 га; будівництво північного і південного берегоукріплень - 430 м.; будівництво під'їзної автодороги з існуючого терміналу та причали № 1к та № 2к уздовж південного берегоукріплення загальною площею 4 306 кв.м.; будівництво покриття території вздовж причалів 1к і 2к на відстані 65м від лінії кордону загальною площею 40059 кв.м.; встановлення трьох контейнерних перевантажувачів Liebherr P178L(GS) - Super в/п 656т кожний на причалах 1к і 2к для обробки суден-контейнеровозів; мережі та споруди електропостачання, зовнішнього освітлення, водопроводу та зливової каналізації, зв'язку і сигналізації з будівництвом трансформаторної підстанції 6/0,4кВ, що забезпечують функціонування першого та другого пускових комплексів; будівництво здійснене за рахунок коштів Інвестора - ДП „ГПК Україна".

12.08.2014р. Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат серії IV № 164142240393 про відповідність закінченого об'єкта „Будівництво 1-ї черги (гідротехнічні споруди) контейнерного терміналу на Карантинному молу ДП „Одеський морський торговельний порт" за рахунок штучно створеної території (1-й та 2-й пускові комплекси)" проектній документації, що підтверджує готовність причалів 1к та 2к до експлуатації.

Наказом Адміністрації Одеського морського порту № 429 від 12.08.2014 р. причали 1к та 2к були прийняті до експлуатації та прийняті на баланс Одеської філії ДП „Адміністрація морських портів України", у зв'язку із чим їм присвоєні інвентарні номери 200013 та 200014 відповідно.

15.08.2014р. причали 1к та 2к були внесені до Бази даних гідротехнічних споруд Регістру судноплавства України, про що свідчать відповідні довідки № СР-105-4-095-14 та № СР-105-4-096-14, видані Регіональним представництвом Регістру судноплавства України в м. Одесі. Згідно зі свідоцтвами № СП-105-4-096-14 від 15.08.2014р. та СП-105-4-097-14 від 15.08.2014р. Регістром судноплавства України було підтверджено придатність вказаних причалів до експлуатації.

Як стверджує позивач, ДП „ГПК Україна" здійснює фактичне користування вищезазначеними причалами № 1к та № 2к шляхом знаходження на них контейнерних перевантажувачів та шляхом здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт щодо суден, які встають на стоянку біля вказаних гідротехнічних спору. При цьому, ДП „Адміністрація морських портів України" стверджує, що використання даних об'єктів здійснюється з боку ДП „ГПК України" на безоплатній основі. Посилаючись на необхідність належного оформлення правовідносин сторін, що пов'язані із експлуатацію вказаних причалів, а також наголошуючи на тому, що єдиною законодавчо можливою формою врегулювання такого роду відносин є встановлення оплатного сервітуту, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для встановлення сервітуту щодо причалів № 1к та № 2к, розташованих за адресою: м. Одеса, Митна площа 1, та, відповідно, про обґрунтованість заявлених вимог, суд виходить із наступного.

У відповідності до статті 1 Закону України „Про морські порти України" адміністрація морських портів України - це державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту). Гідротехнічними спорудами морських портів (гідротехнічні споруди) є інженерно-технічні споруди (портова акваторія, причали, пірси, інші види причальних споруд, моли, дамби, хвилеломи, інші берегозахисні споруди, підводні споруди штучного та природного походження, у тому числі канали, операційні акваторії причалів, якірні стоянки), розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, маневрування та стоянки суден. Об'єкти портової інфраструктури - це рухомі та нерухомі об'єкти, що забезпечують функціонування морського порту, у тому числі акваторія, гідротехнічні споруди, доки, буксири, криголами та інші судна портового флоту, засоби навігаційного обладнання та інші об'єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, перевантажувальне обладнання, залізничні та автомобільні під'їзні шляхи, лінії зв'язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інші засоби, обладнання, інженерні комунікації, розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, надання послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) в морському порту. Стратегічними об'єктами портової інфраструктури є об'єкти права державної власності - гідротехнічні споруди, об'єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об'єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден.

При цьому, ст. 181 ЦК України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Таким чином, причали морських портів є гідротехнічними спорудами - об'єктами нерухомого майна та належать до стратегічних об'єктів портової інфраструктури, які за загальним правилом (крім випадків, встановлених ч. 5 ст. 23 Закону України „Про морські порти України") належать до об'єктів права державної власності.

Згідно з ч. 2 ст. 144 ГК України право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом. Положеннями ч. 1 ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Положеннями ч. 1 ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежено" передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

В силу положень ст. 395 ЦК України право користування (сервітут) належить до чужих прав на майно.

При цьому, ч. 2 ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" передбачено, що речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно, крім випадків, передбачених статтею 4-1 цього Закону.

Таким чином, приймаючи до уваги, що спірні причали, на встановленні сервітуту щодо яких наполягає позивач, є об'єктами нерухомості, прийнятими в експлуатацію після набрання чинності Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", а також враховуючи, що сервітут щодо вказаних об'єктів нерухомості є речовим правом, яке підлягає реєстрації відповідно до закону, господарський суд доходить висновку, що позивач вправі вимагати встановлення сервітуту щодо спірних причалів виключно після державної реєстрації права власності на них.

Проте, як свідчать матеріали справи, право власності на спірні причали в установленому Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" зареєстровано не було, що було підтверджено позивачем під час розгляду справи. Таким чином, ДП „Адміністрація морських портів України" не вправі вимагати встановлення сервітуту щодо об'єкту нерухомості, право власності на яке не виникло в установленому порядку.

Крім того, як слідує зі змісту позовної заяви, ДП „Адміністрація морських портів України" вимагає встановити сервітут щодо причалів 1к та 2к з метою забезпечення можливості ДП „ГПК Україна" щодо виконання комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів на цих причалах.

Стаття 401 ЦК України передбачає, що сервітут є формою користування чужим майном - земельною ділянкою, іншими природними ресурсами або іншим нерухомим майном - для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до частини 1 статті 98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Статтею 403 ЦК України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Згідно з частиною 1 статті 404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном на умовах сервітуту полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Таким чином, сервітут передбачає обмежене право на користування чужим майном (що, зокрема, проявляється у наданні можливості проходу, проїзду та інших подібних можливостей) і закріплюється, як правило, за власниками або користувачами суміжних (сусідніх) земельних ділянок або об'єктів нерухомого майна. При цьому, істотною обставиною, яка відрізняє сервітут від інших речових прав на об'єкт нерухомості, є неможливість використання цього майна в інший передбачений законом спосіб, про що прямо зазначено в ст. 401 ЦК України.

Слід зазначити, що виконання вантажно-розвантажувальних робіт на спірних причалах є способом здійснення особою господарської діяльності. У відповідності до статей 283, 285 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно (в тому числі, нерухоме (будівлі, споруди, приміщення) для здійснення господарської діяльності, зокрема, для використання об'єкта оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду.

Згідно зі ст.ст. 1, 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цим Законом врегульовано: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Отже, правовідносини, в рамках яких передбачається надання права платного користування державним нерухомим майном для цілей здійснення повного циклу господарської діяльності суб'єкта, на користь якого таке право встановлюється, регулюються законодавчими нормами щодо оренди державного майна, а не нормами щодо сервітуту.

Відносини, пов'язані з передачею в оренду державного майна, в тому числі, майна державних підприємств, установ та організацій, регулюються спеціальним законодавством, зокрема, Законом України „Про оренду державного та комунального майна", що передбачає спеціальну процедуру укладення та виконання договорів оренди державного майна.

При цьому, відповідно до ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва є орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам. Крім того, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва не виступають орендодавцями у випадку, якщо об'єктом оренди є: цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів та нерухоме майно, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності; нерухоме майна та інше окремо індивідуально визначене майно державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, що передається дипломатичним представництвам та консульським установам іноземних держав, представництвам міжнародних міжурядових організацій в Україні; нерухоме майно підприємств, установ та організацій, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Таким чином, у випадку, якщо в оренду передається об'єкт нерухомості державного підприємства, загальна площа якого перевищує 200 кв.м. на одне державне підприємство, орендодавцем такого майна має виступати саме Фонд державного майна України (його регіональні відділення), а не державне підприємство.

З викладених обставин, суд доходить висновку, що встановлення сервітуту як способу використання спірних причалів є таким, що суперечить вимогам ст. 401 ЦК України, оскільки використання державного майна для здійснення господарської діяльності допускається в інший та основний для таких правовідносин спосіб - шляхом його передачі в оренду в порядку, передбаченому Законом.

В сукупності викладене свідчить про необгрунтованість заявлених позовних вимог як з підстав відсутності належної реєстрації права власності позивача на спірні причали, що є істотною передумовою для можливості вимагати встановлення сервітуту щодо об'єкту нерухомості, так і з підстав неправомірності використання спірних причалів для здійснення господарської діяльності на умовах сервітуту.

Підсумовуючи все вищевикладене, відповідно до ст. 1 Закону України „Про морські порти України", ст.ст. 181, 182, 395, 401, 403, 404 ЦК України, ст. 144, 283, 285 ГК України, ст.ст. 3, 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст.ст. 1, 2, 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" позов ДП „Адміністрація морських портів України" про встановлення щодо ДП „ГПК Україна" сервітуту на використання причалів задоволенню не підлягає.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. 1 Закону України „Про морські порти України", ст.ст. 181, 182, 395, 401, 403, 404 ЦК України, ст. 144, 283, 285 ГК України, ст.ст. 3, 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст.ст. 1, 2, 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 16.12.2014р.

Суддя С.П. Желєзна