Рішення № 41924915, 04.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20450/14 04.12.14

За позовом Приватного акціонерного товариства «АСК «Омега»

До Публічного акціонерного товариства Банк «Морський»

про розірвання договору та стягнення 104 158,90 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Пушкарь О.М. представник за довіреністю № 67/ЗОВ від 27.12.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «АСК «Омега» (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства Банк «Морський» (далі - відповідач) про розірвання Договору № 251209 від 25.12.09. банківського вкладу, укладеного між позивачем та відповідачем.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на ст. 652 ЦК України вказуючи на істотну зміну обставин, з огляду на що, вказаний договір підлягає розірванню, сума банківського вкладу і нарахованих процентів підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.14. порушено провадження у справі № 910/20450/14 та призначено справу до розгляду на 14.10.14.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 14.10.14. представника відповідача та з огляду на невиконання ним вимог ухвали суду від 29.09.14., на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 13.11.14., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

29.10.14. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.14. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 04.12.14.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.14. за заявою позивача на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 04.12.14. представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 04.12.14. не з'явився, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/20450/14.

В судовому засіданні 04.12.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.12.09. між позивачем (далі - Вкладник) та відповідачем (далі - Банк) було укладено Договір № 251209 банківського вкладу (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) (з врахуванням підписаних між сторонами додаткових угод до Договору: № 1 від 25.03.10., № 2 від 25.06.10., № 3 від 27.09.10., № 4 від 27.10.10., № 5 від 06.01.11., № 6 від 14.02.11., № 7 від 27.04.11., № 8 від 27.01.12., № 9 від 25.01.13., № 10 від 24.01.14.) Банк приймає від Вкладника грошові кошти на депозитний рахунок № 26510314106 строком до 23.01.15.

Додатковою угодою № 9 від 25.01.13. до Договору було змінено номер депозитного рахунку на № 26510314106/980.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 3.1 (з врахуванням підписаних між сторонами додаткових угод до Договору: № 1 від 25.03.10., № 2 від 25.06.10., № 3 від 27.09.10., № 4 від 27.10.10., № 5 від 06.01.11., № 6 від 14.02.11., № 7 від 27.04.11., № 8 від 27.01.12., № 9 від 25.01.13., № 10 від 24.01.14.) з моменту надходження коштів від Вкладника (28.12.09.) і діє до 23.01.15.

Відповідно до п. 1.2 Договору Вкладник перераховує зі свого рахунку в банку, а Банк приймає на відкритий Вкладнику депозитний рахунок грошові кошти в національній валюті (далі - Вклад) в розмірі 100 000,00 грн.

Згідно з п. 1.4 Договору, внесення грошових коштів підтверджується випискою по рахунку встановленого зразка, чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншим нормативно-правовим актом в сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.

Матеріали справи № 910/20450/14 містять платіжне доручення № 8030 від 28.12.09. на суму 100 000,00 грн., з якого вбачається, що одержувачем вказаних грошових коштів є відповідач з призначенням платежу «перерахування на депозитний рахунок згідно депоз. дог. № 251209 від 25.12.09р.».

Спір у справі виник в зв'язку з достроковим розірванням Договору та поверненням суми вкладу і нарахованих по ньому процентів.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

За своє правовою природою даний Договір є договором банківського вкладу.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час (ст. 1075 ЦК України).

Зміна та розірвання господарських договорів, відповідно до ст. 188 ГК України, в односторонньому порядку не допускаються, а сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі недосягнення згоди щодо зміни договору чи неодержання відповіді в установлений строк, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Частина 2 ст. 202 Господарського кодексу України передбачає припинення зобов'язання у разі його розірвання.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина третя статті 653 ЦК України, частина четверта статті 188 ГК України також зазначає, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї х сторін за рішенням суду.

Крім того, судом враховано, що в усьому, що не передбачено Договором, сторони керуються чинним законодавством (п. 7.2 Договору).

Листом № 1674 від 19.08.14. позивач звернувся до відповідача з пропозицією розірвати Договір та направив два примірники підписаної з боку Вкладника угоди про розірвання Договору (направлений відповідачу 20.08.14. у відповідності до наданої позивачем копії експрес накладної № 59000070569473).

Відповідач відповіді на вказаний лист не надав. Вказане Банком не спростовано.

Відповідно до ч. 4 ст. 188 ГК України, у разі якщо сторони не досягай згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно з ч. 2 ст. 20 ГК України права та законні інтереси суб'єкта господарювання можуть захищатися шляхом припинення господарських правовідносин.

Приписами ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України визначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що. якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно з ч. 2 ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягай згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і

позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин

несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю всіх умов у сукупності, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України (постанова Верховного суду України від 27.02.12. № 3-9гс12).

З урахуванням положень частини другої статті 652 ЦК України можливість розірвання договору оренди (найму) пов'язується не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті цієї статті ЦК України при істотній зміні обставин (п. 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна».

Таким чином, істотною зміною обставин, яка дає підстави для розірвання договору, може бути лише певна подія чи обставина, яка не залежить від волі заінтересованої сторони, а існування вказаних обставин одночасно є необхідним для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання або зміни договору вимагає з'ясування змісту кожної окремо взятої умови.

06.05.14. постановою правління Національного Банку України "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" № 260 (далі - Постанова № 260) відкликано та анульовано банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій ПАТ Банк "Морський" та припинено участь даного банку у системі електронних платежів Національного банку України.

Листом від 14.05.2014 року № 18-312/23111 Національним банком України було наголошено відповідачу на тому, що банк має розпочати процедуру ліквідації банку за ініціативою власників і відкрити накопичувальні рахунки в національній та іноземній валюті в Операційному управлінні НБУ, у тому числі і для зарахування коштів на ці рахунки.

Жодних доказів на підтвердження виконання відповідачем вимог Національного банку України, викладених в листі від 14.05.2014 року № 18-312/23111 відповідачем не надано.

При цьому, Публічне акціонерне товариство Банк «Морський» за повідомленням Центрального банку Російської Федерації здійснює свою діяльність відповідно до федерального Закону Російської Федерації "Про особливості функціонування фінансової системи Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя на перехідний період".

Далі, у відповідності до інформації, розміщеної на сайті відповідача, з 11.06.14. припинили діяти рахунки, відкриті в українському плані рахунків.

Крім того, судом враховано, що за приписами ст. 3 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

Таким чином, судом встановлено наявність першої, другої та третьої умови, передбаченої ч. 2 ст. 652 ЦК України, а саме того, що в момент укладення Договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 652 ЦК України).

Приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, при укладанні Договору, зокрема позивач, виходив з можливості утримувати свій банківський вклад в національній грошовій одиниці України, а не в іншій валюті, зокрема, російських рублях, та на території України, без завдання шкоди своїй фінансово-господарській діяльності.

З системного аналізу умов спірного Договору та звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (позивач), адже, Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час (ст. 1075 ЦК України).

З урахуванням викладеного, судом встановлено наявність четвертої умови, передбаченої приписами ч. 2 ст. 652 ЦК України про те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

При цьому, примусове утримання грошових коштів позивача на депозитному рахунку та примусова зміна грошової одиниці вкладу суперечить загальним задачам цивільного законодавства.

З огляду на все викладене вище в сукупності суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про розірвання Договору є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, судом враховано, що за приписами ч. 3 ст.653 ЦК України у разі розірвання договір в судовому порядку зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Частиною 5 статті 188 ГК України передбачено, що якщо судовим рішенням договір розірвано, договір вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Тобто вказаними нормами не передбачено можливості надання зворотної сили розірванню договору. Відтак, при вирішенні спору про розірвання договору у господарського суду немає підстав визнавати його припиненим з певного моменту до дня набрання чинності судовим рішенням у справі, оскільки це суперечить вимогам закону, які визначають наслідки розірвання договору.

Вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 16.11.11. у справі № 51/106-30/381.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно до п. 4.4, п. 2.15 Договору, по закінченню строку його дії Банк зобов'язується повернути суму Вкладу та проценти шляхом меморіального ордера на розрахунковий рахунок Вкладника в АТ «Банк «Фінанси та Кредит». По закінченню строку дії Договору Банк зобов'язався повернути позивачу суму Вкладу в суму невиплачених відсотків.

За використання грошових коштів, розміщених на депозитному рахунку Вкладника Банк щомісячно нараховує вкладнику проценти на суму Вкладу, у відповідності до п. 1.2 Договору з розрахунку 16,5% відсотків річних і виплачує Вкладнику проценти щомісячно (п. 1.3 Договору з врахуванням підписаних між сторонами додаткових угод до Договору: № 5 від 06.01.11., № 7 від 27.04.11., № 8 від 27.01.12.).

Положеннями п. 4.1 Договору сторонами погоджено, що нарахування Банком відсотків на суму вкладу здійснюється з розрахунку ставки, що вказана в п. 3.1 Договору. Проценти за Вкладом нараховуються методом «факт/факт», тобто за фактичний строк знаходження коштів на депозитному рахунку виходячи з фактичної кількості календарних днів в році. Проценти на Банківський вклад нараховуються з дня, наступного за днем надходження грошових коштів на Вклад в Банк, до дня, що передує його поверненню Вкладнику чи списання з рахунку Вкладника на інших підставах.

Проценти за Вкладом нараховуються щомісячно за період з першого до останнього дня місяця. Проценти нараховуються в останній робочий день місяця і по закінченню строку дії Договору (п. 4.2 Договору).

За користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу (ст. 1070 ЦК України).

Матеріали справи свідчать, що за відповідачем існує заборгованість по сплаті відсотків за Договором, яка становить за розрахунками позивача, що не оспорені відповідачем, 4 158,90 грн.

Крім того, в зв'язку з розірванням Договору, відповідач зобов'язаний повернути позивачу грошові кошти в розмірі 100 000,00 грн., що були перераховані позивачем на виконання умов на відкритий Банком Вкладнику депозитний рахунок за Договором.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 104 158,90 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Судом враховано, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати Договір № 251209 банківського вкладу від 25.12.09., укладений між Приватним акціонерним товариством «АСК «Омега» (04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, б. 17, літ. А; ідентифікаційний код 21626809) та Публічним акціонерним товариством Банк «Морський» (99001, м. Севастополь, вул. Брестська, б. 18, корпус А; ідентифікаційний код 20748213).

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Банк «Морський» (99001, м. Севастополь, вул. Брестська, б. 18, корпус А; ідентифікаційний код 20748213) на користь Приватного акціонерного товариства «АСК «Омега» (04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, б. 17, літ. А; ідентифікаційний код 21626809) 104 158 (сто чотири тисячі сто п'ятдесят вісім) грн. 90 коп. основного боргу та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 301 (три тисячі триста одну) грн. 18 коп.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.12.14.

Суддя Т.М. Ващенко