Рішення № 41923995, 09.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23067/13 09.12.14

За позовом Першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (надалі - позивач)

до 1. Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - відповідач-1)

2. Комунального підприємства «Київський метрополітен» (надалі - відповідач-2)

3. Фізичної особи-підприємця Суліми Тетяни Гергіївни (надалі - відповідач-3)

про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії

Головуючий суддя Ващенко Т.М.

Судді: Літвінова М.Є.

Трофименко Т.Ю.

Представники учасників судового процесу:

від прокуратури: Бєрова О.В. посвідчення № 002634 від 05.09.2012 р.

від позивача: Лисенко Л.В. представник за довіреністю № 225-КР-1035 від 22.09.2014 р.

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Акімова А.В. представник за довіреністю № 153-Н від 31.10.2014 р.

від відповідача-3: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - відповідач-1), Комунального підприємства «Київський метрополітен» (надалі - відповідач-2) та Фізичної особи-підприємця Суліми Тетяни Георгіївни (надалі - відповідач-3) про:

- визнання недійсним договору № 914 від 03.12.2012. про передачу в оренду майна територіальної громади м. Києва, що знаходиться за адресою: станція метро «Харківська» (вестибюль № 1) загальною площею 13,4 кв.м;

- зобов'язання Комунальному підприємству «Київський метрополітен» знести тимчасову конструкцію (кіоск), що знаходиться за адресою: станція метро «Харківська» (вестибюль № 1) загальною площею 13,4 кв.м.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2013 р. порушено провадження у справі № 910/23067/13; розгляд справи призначено на 17.12.2013 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2013 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 21.01.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 04.02.2014 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2014 р. на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у даній справі на п'ятнадцять днів.

03.02.2014 р. представник Прокуратури міста Києва через відділ діловодства Господарського суду м. Києва подав заяву на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України про зміну предмету позову.

Суд відклав розгляд даної заяви до з'ясування фактичних обставин справи.

Крім того, прокуратура 04.02.2014 р. подала додаткові письмові пояснення по справі.

Представник відповідача-3 в судовому засіданні 04.02.2014 р. подав письмові пояснення та додаткові документи по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2014 р. призначено колегіальний розгляд справи № 910/23067/13.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 04.02.2014 р. визначений склад колегії суддів у справі № 910/23067/13: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Трофименко Т.Ю., суддя Смирнова Ю.М.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.02.2014 р. вищевказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 27.02.2014 р.

24.02.2014 р. представник відповідача-3 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва подав заяву про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 21.03.2014.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 21.03.2014 р. в зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, склад колегії суддів у справі № 910/23067/13 змінено, та передано справу на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Домнічева І.О., суддя Трофименко Т.Ю., суддя Смирнова Ю.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2014 р. вищевказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 15.05.2014 р.

Розпорядженням В.о. Голови Господарського суду міста Києва від 07.04.2014 р. в зв'язку з виходом судді Ващенко Т.М. з відпустки, справу № 910/23067/13 для подальшого розгляду передано колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Трофименко Т.Ю., суддя Смирнова Ю.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2014 р. вищевказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 03.06.2014 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 10.06.2014 р.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 10.06.2014 р., справу № 910/23067/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Трофименко Т.Ю., суддя Отрош І.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2014 р. вищевказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 17.07.2014.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 17.07.2014 р., справу № 910/23067/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Смирнова Ю.М, суддя Літвінова М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.14. вищевказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження.

В судовому засіданні 17.07.2014 р. розглянуто та прийнято на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України заяву Заступника прокурора міста Києва про зміну предмету позову, та на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 16.09.2014 р.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 16.09.2014 р., справу № 910/23067/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Смирнова Ю.М., суддя Домнічева І.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2014 р. вищевказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 11.11.2014 р.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 11.11.2014 р., справу № 910/23067/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Смирнова Ю.М., суддя Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2014 р. вищевказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 09.12.2014 р.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 09.12.14., справу № 910/23067/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Літвінова М.Є., суддя Трофименко Т.Ю., які ухвалою від 09.12.2014 р. прийняли справу № 910/23067/13 до свого провадження.

Представники прокуратури та позивача в судовому засіданні 09.12.2014 р. підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 09.12.2014 р. проти позову заперечив.

Представники відповідачів-1 та -3 в судове засідання 09.12.2014 р. не з'явились, про поважні причини неявки суду не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача-1 та відповідача-3 про час та місце судового засідання, та про наслідки ненадання ними витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/13869/13.

У судовому засіданні 09.12.2014. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача-2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Чинне законодавство України гарантує власнику охорону його законних прав. Так, згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України гарантується непорушність права власності, ніхто не може бути протиправно обмежений у його здійсненні. Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 15 Цивільного кодексу України власнику гарантується право на захист свого цивільного права у разі його порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту свого особистого майнового права є припинення дій, які порушують право, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених і охоронюваних законом інтересів.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно зі ст. 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладання мирової угоди.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3рп/99, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й діяльності приватних підприємств, товариств.

Враховуючи те, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави потребують здійснення загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та ін.) дій, програм спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства захист усіх суб'єктів права власності та господарювання.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про транспорт», транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях.

Згідно зі ст. 21 цього Закону України «Про транспорт», метрополітен входить в єдину транспортну систему України та становить транспорт загального користування, який призначений для перевезення громадян.

Крім того, Комунальне підприємство «Київський метрополітен» належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України від 30.06.1998 р. № 464-р та Київської міської державної адміністрації від 28.10.1998 р. № 2155 «Про зарахування майна державного підприємства у комунальну власність територіальної громади м. Києва» і підпорядковане Головному управління транспорту та зв'язку виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Отже, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є саме Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація).

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції, цього та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста.

Пунктом 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що до виключної компетенції міських рад відноситься, зокрема прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

Таким чином, здійснення повноважень власника стосовно комунального майна у м. Києві належить до виключної компетенції Київської міської ради.

На підставі зазначених положень Перший заступник прокурора міста Києва звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київський метрополітен» та Фізичної особи-підприємця Суліми Тетяни Георгіївни про:

- визнання недійсним договору № 914 від 03.12.2012. про передачу в оренду майна територіальної громади м. Києва, що знаходиться за адресою: станція метро «Харківська» (вестибюль № 1) загальною площею 13,4 кв.м;

- зобов'язання Фізичної особи-підприємця Суліми Тетяни Георгіївни повернути майно територіальної громади м. Києва, що знаходиться за адресою: станція метро «Харківська» (вестибюль № 1) загальною площею 13,4 кв.м., Комунальному підприємству «Київський метрополітен».

Заступник прокурора обгрунтовуючи свої позовні вимоги про визнання недійсним договору № 913 від 03.12.2012 про передачу в оренду майна територіальної громади міста Києва, посилається на те, що договір укладений всупереч вимог чинного законодавства України, а саме норм Закону України «Про транспорт», Закону України «Про пожежну безпеку» та положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна», норм Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про міський електричний транспорт», Правил пожежної безпеки в метрополітенах, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 335 від 20.06.2012, ДБН В.2.3-7-2010 «Споруди транспорту. Метрополітени», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 533 від 22.12.2010.

Управлінням правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури міста Києва на підставі інформації відділу з організації пожежної охорони в метрополітені при ГУ Держтехногебезпеки у м. Києві та завдання Генеральної прокуратури України проведено перевірку дотримання вимог чинного законодавства у діяльності КП «Київський метрополітен» при розміщенні на території Київського метрополітену комерційних об'єктів у вигляді малих архітектурних форм (надалі - МАФ) та суб'єктів, які безпосередньо здійснюють підприємницьку діяльність на платформах та балконах станцій метрополітену і в переходах пересадочних вузлів, у підземних і надземних вестибюлях, на поверхні землі в межах евакуаційного проходу.

Проведеною прокуратурою міста Києва перевіркою встановлено, що 03.12.2012 р. між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Сулімою Тетяною Георгієвною (надалі - Орендар), а також Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (надалі - Підприємство) було укладено договір про передачу в оренду майна територіальної громади міста Києва № 914 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Орендодавець на підставі протоколів постійної комісії Київради з питань власності № 123 від 10.07.2012 та № 132 від 22.10.2012 передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначена відповідно до розпорядчої документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря; ділі - об'єкт оренди, що знаходиться за адресою: станція метро «Харківська» (вестибюль № 1), Б/Н, для торгівлі непродовольчими товарами.

Згідно з п. 2.1. Договору, об'єктом оренди є частина переходу, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими конструкціями (кіоскам) орендаря, загальною площею 13,4 кв. м. та зазначена в викопіюванні зі схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього Договору.

Вартість об'єкта оренди згідно із затвердженим Орендодавцем висновком про вартість майна станом на 31.05.2012 становить 326 730,00 грн. (п. 2.2. Договору)

Відповідно до п. 3.1. Договору, за користування об'єктом оренди Орендар сплачує Підприємству орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі методики розрахунки орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 р. № 34/6250 та на дату підписання Договору згідно з розрахунком, який є невід'ємною частиною цього Договору, становить без ПДВ 121,91 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає 1 633,70 грн.

Відповідно до 4.1. Договору, Орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати, а Орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди. Акт приймання-передачі об'єкта оренди підписується відповідним Орендодавцем, Орендарем та Підприємством.

Зазначений договір є укладеним з моменту підписанням його сторонами і діє до 01.12.2015 року (п. 9.1 Договору).

Згідно з актом приймання-передачі від 03.12.2012 р. Орендодавець передав, а Орендар прийняв в орендне користування згідно з договором оренди № 914 від 03.12.2012 частину приміщення переходу, що перебуває на балансі КП «Київський метрополітен», загальною площею 13,4 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, станція метро «Харківська» (вестибюлю № 1). Даний акт підписаний трьома сторонами.

Перший заступник прокурора м. Києва, обґрунтовуючи свої позовні вимоги про визнання недійсним договору № 914 від 03.12.2012 року про передачу в оренду майна територіальної громади м. Києва, стверджує, що вищезазначений договір укладений всупереч вимог чинного законодавства України, зокрема, норм Закону України «Про транспорт», Закону України «Про пожежну безпеку» та положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна», норм Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про міський електричний транспорт», Правил пожежної безпеки в метрополітенах, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України за № 335 від 20.06.2012 р., ДБН В.2.3-7-2010 «Споруди транспорту. Метрополітени», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22.12.2010 р. № 533.

Відповідно до п. 5.2 Статуту КП «Київський метрополітен», його майно є комунальною власністю територіальної громади м. Києва і закріплене за ним на праві господарського відання.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про транспорт» нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов'язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.

Відповідно до п. 1.1 Правил пожежної безпеки в метрополітенах (надалі - Правила), затверджених наказом Міністерства інфраструктури України за № 335 від 20.06.2012 р., ці Правила встановлюють основні вимоги пожежної безпеки для територій, наземних будинків, підземних споруд та рухомого складу метрополітенів і є обов'язковими для всіх працівників метрополітенів, підприємств, установ і організацій, які виконують роботи або розташовані на території, у будинках та спорудах метрополітенів, а також для громадян, які користуються метрополітеном.

Таким чином, зазначеними Правилами встановлені основні вимоги пожежної безпеки для територій, наземних і підземних будівель та споруд метрополітенів, що експлуатуються.

Пунктом 2.19 Правил пожежної безпеки в метрополітенах передбачено, що в метрополітенах забороняється захаращувати виходи, сходи, проходи, коридори, шляхи евакуації людей, підступи до пожежних щитів, пожежних кран-комплектів та вогнегасників; розміщувати об'єкти комерційного, торговельного та соціально-побутового призначення на платформах та балконах станцій і в переходах пересадочних вузлів, у підземних і надземних вестибюлях (за винятком автоматів із продажу газет, банкоматів, платіжних терміналів, таксофонів за умови, що вони розміщені поза межами шляхів евакуації), на поверхні землі в межах півкола радіусом 20 м від площини дверей у напрямку евакуації з центром у середині дверної групи, яка включає всі двері з написом «Вхід» та «Вихід» (на виходах із підземних переходів, які не мають дверей, відлік слід виконувати від центра площини краю останньої сходинки. Розміщення об'єктів комерційного, торговельного та соціально-побутового призначення у підвуличних підземних переходах, суміщених із входами (виходами) на станції метрополітену, дозволяється за умови їх розміщення за межами евакуаційного проходу).

Згідно з п. 8.19 ДБН В.2.3-7-2010, розміщення об'єктів комерційного, торговельного та соціально-побутового призначення у підвуличних підземних переходах, суміщених із входами (виходами) на станції метрополітену, дозволяється за умови їх розміщення за межами евакуаційного проходу (5 метрів згідно п. 2.23 цих норм).

Відповідно до п. 8.23 ДБН В.2.3-7-2010 «Споруди транспорту. Метрополітени», ширину підвуличного переходу, що служить входом (виходом) в підземний вестибюль станції слід приймати не менше ніж 6 метрів.

Таким чином, підвуличні підземні переходи, що суміщені із входами (виходами) на станції метрополітену шириною до 6 метрів є евакуаційними проходами. Розміщення об'єктів комерційного, торговельного та соціально-побутового призначення у цих переходах забороняється.

Проте, перевіркою встановлено, що Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) укладаються із суб'єктами господарювання договори оренди нерухомого майна з порушеннями норм вищевказаного законодавства.

Вказані порушення створюють пожежну небезпеку та загрозу життю та здоров'ю людей у випадку виникнення в метрополітені надзвичайної ситуації та необхідності їх евакуації.

За таких обставин, Перший заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київський метрополітен» та Фізичної особи-підприємця Суліми Тетяни Георгіївни про:

- визнання недійсним договору № 914 від 03.12.2012. про передачу в оренду майна територіальної громади м. Києва, що знаходиться за адресою: станція метро «Харківська» (вестибюль № 1) загальною площею 13,4 кв.м;

- зобов'язання Фізичної особи-підприємця Суліми Тетяни Георгіївни повернути майно територіальної громади м. Києва, що знаходиться за адресою: станція метро «Харківська» (вестибюль № 1) загальною площею 13,4 кв.м., Комунальному підприємству «Київський метрополітен».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Конституцією України визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у

власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ч. 1 ст. 142). Ця норма також знайшла своє відображення у ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Частина 4 ст. 13 Конституції України гарантує усім суб'єктам права власності рівність перед законом.

Статтею 327 Цивільного кодексу України закріплено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Отже, з комплексного аналізу вищевказаних норм вбачається, що територіальна громада міста Києва як рівноправний учасник цивільних та господарських правовідносин має законне право на власний розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй майном на рівні з іншими суб'єктами права власності, а також вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, що узгоджується з принципами здійснення права власності, встановленими ст. 319 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування, здавати їх в оренду тощо.

Надання Київською міською радою в оренду (користування, розпорядження, управління тощо) об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва викладається у формі рішення, що приймається на пленарному засіданні відповідної сесії Київради.

Відповідно до підпункту 14 пункту 7 Положення про Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затверджене рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 р. № 584/744, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, Головне управління виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів лише на виконання відповідного рішення Київської міської ради.

Згідно з підпунктом 5 пункту 6 Положення, одним із основних завдань Головного управління є здійснення повноважень орендодавця цілісних майнових комплексів підприємств комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Пункт 5.4 Положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затверджене розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.12.2012 р. № 2383 також закріплює, що Департамент у сфері оренди майна здійснює повноваження орендодавця майна комунальної власності територіальної громади міста Києва у порядку, встановленому Київською міською радою.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Господарський суд встановив, що Фізична особа-підприємець Суліма Тетяна Георгіївна, починаючи з 2002 року, орендує нерухоме майно, зокрема, частину переходу за адресою: станція метро «Харківська» (вестибюль № 1), на підставі протоколів сесій Київської міської ради № 123 від 10.07.2012 р. та № 132 від 22.10.2012 р. та договору № 914 від 03.12.2012. про передачу в оренду майна територіальної громади м. Києва, що знаходиться за адресою: станція метро «Харківська» (вестибюль № 1) загальною площею 13,4 кв.м

Прокурор у своєму позові посилається на порушення відповідачем норм ДБН В.2.3-7-2010 «Споруди транспорту. Метрополітени», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22.12.2010 р. № 533, згідно яких розміщення об'єктів комерційного, торгівельного та соціально-побутового призначення забороняється на платформах та балконах станцій та переходах пересадочних вузлів; у підземних і наземних вестибюлях (за винятком автоматів з продажу газет, банкоматів, платіжних терміналів, таксофонів за умови, що вони розміщені поза межами шляхів евакуації); на поверхні землі в межах півкола 20 м від площини дверей напрямку евакуації з центром у середині дверної групи, яка включає всі двері з написом «Вхід» та «Вихід». На виходах із підземних переходів, які не мають дверей, відлік слід виконувати від центра площини краю останньої сходинки.

Розміщення об'єктів комерційного, торгівельного та соціально-побутового призначення у під вуличних підземних переходах, суміщених із входами (виходами) на станції метрополітену, дозволяється за умови їх розміщення за межами евакуаційного проходу (6 м згідно з п. 8.23 та 18.14 цього нормативного документу).

Відповідно до п. 1.1. «Сфера застосування ДБН В.2.3-7-2010 Споруди транспорту. Метрополітени», - ці будівельні норми встановлюють вимоги до проектування та будівництва нових, реконструкції та технічного переоснащення існуючих ліній, окремих споруд та пристроїв метрополітену.

Комунальне підприємство «Київський метрополітен» зазначило, що станція метро «Харківська» була введена в експлуатацію в 1994 році, та станом на сьогоднішній день, роботи з реконструкції та технічного переоснащення існуючої лінії не проводилися та не передбачаються.

Відповідно до акту про введення в експлуатацію системи кіосків розташованої на станції метро «Харківська», нерухоме майно (частина переходу) визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротонельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками), загальною площею 13,4,1 кв. м. та зазначена в викопіюванні зі схем тимчасового розташування МАФ - комісією було введено в експлуатацію 22.04.2002 р., крім того в акті було зазначено, що кіоски збудовані згідно проектної документації, відповідають всім вимогам СЕС та протипожежної безпеки.

Державна інспекція техногенної безпеки України (надалі - Дежртехногенбезпеки України) листом від 12.02.2013 р. № 26/3/760 надала роз'яснення щодо функціонування діючих об'єктів комерційного, торгівельного та соціально-побутового призначення на станціях Київського метрополітену, які були запроектовані, збудовані та введені в експлуатацію до 01.01.2004 р., враховуючи вимоги чинних нормативно-правових актів (державних будівельних норм, правил тощо) та роз'яснення Держбуду України (лист № 5/3-892 від 24.05.2004 р.), Держтехногенбезпеки України вважає можливим функціонування об'єктів комерційного, торгівельного та соціально-побутового призначення на станціях Київського метрополітену, які були запроектовані і збудовані відповідно до проектної документації, що пройшла перевірку та введена в експлуатацію до 01.01.2004 р. з отриманням відповідних дозвільних документів до проведення реконструкції, технічного переоснащення існуючих ліній, окремих споруд та пристроїв метрополітену.

Листом Держбуду України від 24.05.2004 р. № 5/3-892 роз'яснено що розміщення об'єктів комерційного, торгівельного та соціально-побутового призначення на раніше збудованих станціях метрополітену здійснюється відповідно до 4.27 СНиП П-40-80 «Метрополитены». Раніше збудовані лінії, окремі споруди та пристрої метрополітену підпадають під вимоги СНиП П-40-80 «Метрополитены», що діяли до введення в дію ДБН В.2.3.-7-2003.

Матеріалами справи встановлено, що постійною комісією з питань власності (VI скликання) Київської міської ради 16.04.2013 р. № 08/283-483 повідомлено про ухвалення рішення, яким дозволено КП «Київський метрополітен» укладати (продовжувати) договори оренди на підставі яких розміщені на території КП «Київський метрополітен» об'єкти комерційного, торгівельного та соціально-побутового призначення, які були запроектовані і збудовані та введені в експлуатацію відповідно до проектної документації, що пройшла перевірку, з отриманням відповідних дозвільних документів з врахуванням вимог діючих, на момент введення в експлуатацію, правил пожежної безпеки в метрополітенах до проведення реконструкції, технічного переоснащення існуючих ліній, окремих споруд та пристроїв метрополітену.

З вищевикладеного вбачається, що спірний об'єкт оренди було введено в експлуатацію у відповідності до діючих на час введення в експлуатацію норм та правил, а також з оформленням відповідної дозвільної документації.

Так відповідно до п. 1.1. укладеного Договору, Орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київради з питань власності від 22.10.2012 р. № 132 передав, а відповідач-3 (Орендар) прийняв в оренду нерухоме майно (частину переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначене відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими конструкціями (кіоскам) орендаря.

Листом від 13.06.2012 р. № 11/517 Відділ з організації пожежної охорони в київському метрополітені при Головному управлінні Держтехногенбезпеки України в місті Києві не заперечив проти укладення договору оренди з КП «Київський метрополітен» відносно нерухомого майна ФОП Суліма Т.Г. загальною площею 13,4 кв.м, розташованого на станції метро «Харківська».

Структурним підрозділом «Служба воєнізованої охорони» проведено розрахунки пропускної спроможності вестибюлів станцій та прилеглих підземних переходів при евакуації пасажирів зі станцій метрополітену максимальний розмір 15-ти хвилинного пасажиропотоку в підземному переході станції метро «Харківська-1» становить 1121 чол., розрахункова ширина шляху евакуації становить 1,97 м за наявної 3,4 м, виходи зі станції через підземні переходи роззосереджені.

Проведені розрахунки були здійснені на підставі п. п. 6.3, 6.5 ДБН В.2.3.-7-2010 «Споруди транспорту. Метрополітени».

Отже, договір оренди від 03.12.2012 № 914 було укладено на підставі рішення Київської міської ради (протоколи постійної комісії Київради з питань власності від 10.07.2012 № 123, 22.10.2012 № 132) після надання відповідних позитивних висновків, що стосуються пожежної безпеки.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору заступник прокурора має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», частини другої статті 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про іпотеку», частини другої статті 29 Закону України «Про страхування», статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 71 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення ст. 207 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсним договору про передачу в оренду майна територіальної громади міста Києва № 914 від 03.12.2012 відсутні, оскільки, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним даного договору оренди, прокурор не надав жодного належного доказу стосовно того, які норми законодавства були порушені при укладанні спірного договору, не довів суперечність укладеного договору оренди інтересам держави і суспільства, в чому саме полягає порушення договірних зобов'язань.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши матеріали справи та оцінивши всі надані учасниками судового процесу докази та пояснення в сукупності, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київський метрополітен» та Фізичної особи-підприємця Суліми Тетяни Георгіївни про: визнання недійсним договору № 914 від 03.12.2012. про передачу в оренду майна територіальної громади м. Києва, що знаходиться за адресою: станція метро «Харківська» (вестибюль № 1) загальною площею 13,4 кв.м; зобов'язання Фізичної особи-підприємця Суліми Тетяни Георгіївни повернути майно територіальної громади м. Києва, що знаходиться за адресою: станція метро «Харківська» (вестибюль № 1) загальною площею 13,4 кв.м., Комунальному підприємству «Київський метрополітен», у зв'язку з чим відмовляє в їх задоволенні.

В силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Згідно з п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача, за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

З огляду на викладене, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на Київську міську раду і стягуються в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Київської міської ради (01144, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141) в доход Державного бюджету України 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом

Повне рішення складено 15.12.2014 р.

Головуючий суддя Т.М. Ващенко

Судді: М.Є. Літвінова

Т.Ю. Трофименко