Рішення № 41923952, 11.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20986/14 11.12.14

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»

до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова

компанія»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Пилипченко Віктор Іванович

про стягнення 3 933,46 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Пасічна Н.В. за довіреністю № 0113-353 від 27.12.2013 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (далі - відповідач) про стягнення 3 993,46 грн. Також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору в сумі 1 827,00 грн. покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 18.04.2013 р. між позивачем та Колотовкіним Євгеном Юрійовичем було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0102-13-00154 щодо автомобіля «Fiat Linea», реєстраційний номер АА0278РІ. В місті Києві 24.05.2013 р. по вулиці Бальзака 44, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Fiat Linea», реєстраційний номер АА0278РІ, під керуванням водія Колотовкіна Є.Ю., та транспортного засобу «ГАЗ 24», реєстраційний номер Я5432 КХ, під керуванням Пилипченка В.І. Водій застрахованого автомобіля «ГАЗ 24» Пилипченко В.І. постановою Деснянського районного суду м. Києва від 01.10.2013 р. у справі № 3/754/2911/13 (№ 754/10101/13-п) був визнаний винним в порушенні ПДР України, в зв'язку з чим, позивач виплатив 4 993,46 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення № 10315 від 17.06.2013 р. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу «ГАЗ 24», реєстраційний номер Я5432 КХ, була застрахована відповідачем за полісом АС № 2078221, позивач звертався до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування, яка останнім була залишена без задоволення, у зв'язку з чим він і вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/20986/14, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в справі № 910/20986/14 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Пилипченка Віктора Івановича, розгляд справи призначено на 21.10.2014 р.

Також, в порядку підготовки справи до розгляду судом здійснено запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо надання інформації та належним чином завіреної копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АС № 2078221.

14.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла Інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, відповідно до даних якої за полісом серії АС № 2078221 страховою компанією є АТ «УОСК», ліміт по життю та здоров'ю складає 100 000,00 грн., по майну - 50 000,00 грн., франшиза становить 1 000,00 грн., строк дії поліса з 12.04.2013 р. по 11.04.2014 р.

16.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, зокрема відзив на позовну заяву № 9233 від 16.10.2014 р., за змістом якого відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем не надано жодного документу, який підтверджує у встановленому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку розмір оціненої шкоди, зокрема висновок (звіт) експерта. Крім того відповідач посилається на те, що згідно з умовами укладеного між позивачем та Колотовкіним Є.Ю. Договору вигодонабувачем є ПАТ «Універсал Банк», проте страхове відшкодування виплачено позивачем на рахунок СТО без письмового погодження з вигодонабувачем.

21.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 11.11.2014 р.

10.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника, а також додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він підтримує позовні вимоги та звертає увагу на те, що розмір збитків було визначено в тому числі шляхом складання калькуляції за допомогою програми Audatex, а згода вигодонабувача у даному випадку для виплати страхового відшкодування непотрібна, оскільки його сума не перевищувала 5 000, 00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.11.2014 р. розгляд справи було відкладено на 25.11.2014 р.

У судовому засіданні 25.11.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.11.2014 р. на підставі клопотання представника позивача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 11.12.2014 р.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 11.12.2014 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 11.12.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.04.2013 р. між позивачем (страховик) та Колотовкіним Євгеном Юрійовичем (страхувальник) було укладено Договір № 28-0102-13-00154 добровільного страхування наземних транспортних засобів (далі - Договір) відносно автомобілю «Fiat Linea», 2012 року випуску, реєстраційний номер АА0278РІ.

Вигодонабувачем за вказаним Договором визначено ПАТ «Універсал Банк» (п. 3 частини 1 Договору).

Згідно з п. 6 частини 1 Договору страхова сума складає - з 18.04.2013 р. по 17.04.2014 р. - 136 900,00 грн., з 18.04.2014 р. по 17.04.2015 р. - 123 210,00 грн., з 18.04.2015 р. по 17.04.2016 р. - 109 520,00 грн.

Строк дії Договору з 18.04.2013 р. по 17.04.2016 р. (п. 7 частини 1 Договору).

Положеннями п. 2.2.2. частини 2 Договору сторони визначили, що страховим випадком, зокрема, є дорожньо-транспортна пригода.

Відповідно до п. 9.4. частини 2 Договору страховик зобов'язався виплатити у разі настання страхового випадку страхове відшкодування згідно з умовами договору.

Згідно з п. 12.1. частини 2 Договору розмір страхового відшкодування визначається виходячи з прямого розміру збитків, завданих страхувальнику в результаті страхового випадку, на підставі даних огляду пошкодженого ТЗ та/або ДО, документів, зазначених у розділі 11 частини 2 Договору.

Відповідно до п. 13.8. частини 2 Договору виплата страхового відшкодування (страхової виплати) може бути здійснена вигодонабувачу або страхувальнику, за письмовою згодою вигодонабувача, на підставі відповідної заяви та страхового акту, складеного страховиком.

Згідно з п. 13.9., п. 13.10. частини 2 Договору страхове відшкодування (страхова виплата) може бути сплачене одним із наступних шляхів:

- страхувальнику за умови надання згоди на це вигодонабувачем шляхом оплати рахунків ремонтних підприємств (СТО) за відновлювальний ремонт ТЗ та рахунків підприємств на купівлю деталей, вузлів, агрегатів, що підлягають заміні; готівкою з каси страховика або на поточний рахунок страхувальника (спадкоємців).

- вигодонабувачу - перерахуванням суми страхового відшкодування (відповідної частини) на його поточний рахунок або готівкою з каси страховика; якщо страхове відшкодування сплачується на поточний рахунок, його реквізити повинні бути зазначені в заяві на виплату страхового відшкодування (страхової виплати).

З матеріалів справи вбачається, що 24.05.2013 р. приблизно о 17:00 год. по вулиці Бальзака 44 в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «ГАЗ 24», реєстраційний номер Я5432КХ, під керуванням Пилипченко В.І., через те, що останній при виїзді з прилеглої території (дворів, будинків) рухаючись заднім ходом здійснив зіткнення з автомобілем «Fiat Linea», під керуванням Колотовкіна Є.Ю.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 01.10.2013 р. у справі № 3/754/2911/13 (№ 754/10101/13-п) Пилипченко Віктор Іванович визнаний винним в порушенні ПДР України та притягнутий до адміністративної відповідальності.

Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до Полісу № АС 2078221 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність Пилипченка Віктора Івановича (автомобіль «ГАЗ 24», реєстраційний номер Я5432КХ) була застрахована у АТ «УОСК» з встановленим розміром франшизи - 1 000,00 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000,00 грн. за шкоду заподіяну майну.

Відповідно до Відомостей № 9204100 про дорожньо-транспортну пригоду, сформованих АІПС ДТП станом на 13.06.2013 р., внаслідок зазначеної ДТП автомобіль ««Fiat Linea», реєстраційний номер АА0278РІ, отримав механічні пошкодження передньої центральної частини.

27.05.2013 р. Колотовкін Є.Ю. звернувся до позивача з заявою на виплату страхового відшкодування шляхом перерахування останнього на рахунок СТО.

Відповідно до рахунку № РАСС069941 від 01.06.2013 р., складеного ФОП Фандист Романом Миколайовичем, який мав здійснювати ремонт вказаного автомобіля, вартість його відновлювального ремонту мала скласти 6 362,46 грн.

06.06.2013 р. було складено калькуляцію за допомогою програмного комплексу Audatex, яким визначено, що вартість ремонту має складати 6 488, 26 грн. з ПДВ.

14.06.2013 р. позивач затвердив Страховий акт № ДККА-27622, відповідно до якого зазначається, що розмір страхового відшкодування складає 4 993,46 грн., з урахуванням зменшення виплати на суму франшизи.

Платіжним дорученням № 10315 від 17.06.2013 р. позивач перерахував ФОП Фандист Роману Миколайовичу 4 993,46 грн. з призначенням платежу: «страх.відшк. 28-0102-13-00154 від 18.04.2013 стр. акт ДККА-27622 в 14.06.13 Колотовкін Євген Юрійович ІПН 2079309531РахРАСС069941 від 01.06.13. Без ПДВ».

26.11.2013 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою - претензією № 605-02-1/18 від 26.11.2013 р. на суму 4 993,46 грн., яка отримана відповідачем 28.11.2013 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак, оскільки вона не була задоволена, вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи Пилипченко В.І. встановлена у судовому порядку, а відповідальність власника автомобіля, на якому ним було скоєно правопорушення, застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Згідно з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не керувався нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного між ним та Колотовкіним Є.Ю. Договору, у відповідності до умов якого позивачем і було здійснено визначення розміру збитку застрахованого автомобіля та страхового відшкодування. Разом з цим, позивач і не повинен був керуватися положеннями вказаного закону, оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини позивача і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Зазначена правова позиція також відображена в постанові Вищого господарського суду України від 07.08.2014 р. у справі № 910/14328/13, в якій наголошується на тому, що Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно з ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача відносно необґрунтованості заявлених вимог через те, що при визначенні розміру завданих збитків страхувальнику не було складено Звіт експерта.

Водночас, суд приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивачем відповідно до страхового акту було вирішено виплатити страхове відшкодування на користь страхувальника в сумі 4 993,46 грн. шляхом їх перерахування на користь СТО, без згоди на те вигодонабувача - ПАТ «Універсал Банк».

Так, згідно зі ст. 985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку. Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача).

Зазначене положення міститься і в ст. 3 Закону України «Про страхування», відповідно до ч. 4 якої встановлено, що страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

За змістом наведених норм, договір страхування надає право третій особі (вигодонабувачу) вимагати від страховика здійснити страхову виплату на свою користь, тобто наділяє вигодонабувача правами страхувальника, хоча і не покладає на нього обов'язків останнього.

Визначаючи у договорі страхування вигодонабувачем третю особу, страхувальник добровільно і свідомо зменшує обсяг своїх прав за вказаним договором, у тому числі і право вимоги виконання страховиком договору щодо виплати страхового відшкодування.

Таким чином, право вимоги страхувальник може мати лише на підставі уповноваження його належним чином вигодонабувачем.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 13.8. частини 2 Договору сторони погодили, що виплата страхового відшкодування (страхової виплати) може бути здійснена вигодонабувачу або страхувальнику, за письмовою згодою вигодонабувача, на підставі відповідної заяви та страхового акту, складеного страховиком.

Згідно з п. 13.9., п. 13.10. частини 2 Договору страхове відшкодування (страхова виплата) може бути сплачене одним із наступних шляхів:

- страхувальнику за умови надання згоди на це вигодонабувачем шляхом оплати рахунків ремонтних підприємств (СТО) за відновлювальний ремонт ТЗ та рахунків підприємств на купівлю деталей, вузлів, агрегатів, що підлягають заміні; готівкою з каси страховика або на поточний рахунок страхувальника (спадкоємців).

- вигодонабувачу - перерахуванням суми страхового відшкодування (відповідної частини) на його поточний рахунок або готівкою з каси страховика; якщо страхове відшкодування сплачується на поточний рахунок, його реквізити повинні бути зазначені в заяві на виплату страхового відшкодування (страхової виплати).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

В даному випадку, позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що він отримував згоду ПАТ «Універсал Банк» на виплату страхового відшкодування страхувальнику в порядку п. 13.9. Договору.

Не надано суду й доказів того, що ПАТ «Універсал Банк» погодився з такими діями позивача станом на час розгляду судом даного спору по суті.

Отже, враховуючи відсутність згоди вигодонабувача на перерахування страхового відшкодування на рахунок ФОП Фандист Р.М., суд приходить до висновку про неналежне виконанням позивачем умов договору страхування наземного транспортного засобу та відсутність підстав для звернення до відповідача з вимогою відшкодування виплаченого страхового відшкодування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено необґрунтованість та передчасність позовних вимог, вони не підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений повторно поставити питання про відшкодування відповідних витрат відповідачем після погодження здійсненої страхової виплати з вигодонабувачем.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.12.2014 р.

Суддя В.С. Ломака