Рішення № 41923000, 12.12.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2014 р. Справа № 911/4943/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрснаб-Агро»

про стягнення 211 198грн.

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача Волошин О.І. (дов. б/н від 24.05.2013р.);

від відповідача Діденко І.Г. (дов. б/н від 14.08.2014р.).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрснаб-Агро» (далі - відповідач) про стягнення 211 198грн. зайво сплачених коштів. Також позивачем подано заяву про забезпечення позову, згідно якої позивач, в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, просив з метою забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрснаб-Агро» і знаходяться на будь-яких його рахунках, в розмірі 211 198грн. Вказана заява прийнята судом.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з повернення коштів переплачених згідно договору купівлі-продажу № 28/02/14 від 28.02.2014р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.11.2014р. порушено провадження у справі № 911/4943/14, розгляд справи призначено на 05.12.2014р.

05.12.2014р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло заперечення проти заяви про забезпечення позову (вх. № 27312/14 від 05.12.2014р.), згідно якого останній заперечив проти задоволення заяви про забезпечення позову. Вказане заперечення прийнято судом.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.12.2014р. розгляд справи відкладено на 12.12.2014р.

12.12.2014р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 28015/14 від 12.12.2014р.), згідно якого останній визнав позовні вимоги у повному обсязі.

Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011р. передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

У судовому засіданні 12.12.2014р. суд, розглянувши заяву позивача про накладення арешту на грошові кошти відповідача в розмірі 211 198грн., вирішив відмовити у її задоволенні, оскільки заявником не доведено суду наявності підстав для застосування таких заходів до забезпечення позову.

У судовому засіданні 12.12.2014р. представник позивача повністю підтримав позов, представники відповідача визнали позов у повному обсязі.

Заяв чи клопотань про застосування позовної давності до вимог позивача відповідачем не заявлено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

28.02.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрснаб-Агро» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу № 28/02/14, згідно якого продавець зобов'язався передати у встановлені договором строки сою урожаю 2013р. у власність покупця, а покупець - прийняти даний товар та оплатити його вартість.

Оплата вартості товару здійснюється протягом 3 банківських днів від дати підписання сторонами видаткової (товарної) накладної на товар (п. 4.1. договору).

Згідно п. 9.1. договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014р.

07.11.2013р. між сторонами договору погоджено специфікацію до договору поставки № 07/11-2013КУАП від 07.11.2013р.

Суд встановив, що відповідач на виконання п. 1.1. договору купівлі-продажу № 28/02/14 від 28.02.2014р. поставив позивачу товар на загальну суму 1 379 045,87грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору.

Суд встановив, що 23.04.2014р., 24.04.2014р. та 25.04.2014р. позивач, на виконання п. 1.1. договору купівлі-продажу № 28/02/14 від 28.02.2014р., сплатив на рахунок відповідача 1 610 243,87грн., в якості оплати за товар, що підтверджується платіжними дорученнями № 331 від 23.04.2014р., № 332 від 23.04.2014р., № 333 від 23.04.2014р., № 340 від 24.04.2014р., № 341 від 24.04.2014р., № 345 від 25.04.2014р., № 352 від 25.04.2014р., наявними в матеріалах справи.

06.10.2014р. позивач з метою досудового врегулювання спору звернувся до відповідача з вимогою № 456/10 від 01.10.2014р. (а.с. 58-59), згідно якої просив останнього у семиденний строк повернути 231 198грн. зайво сплачених коштів, що підтверджується фіскальним чеком № 3252 від 06.10.2014р. та описом вкладення у цінний лист від 06.10.2014р. (а.с. 60). Вказана вимога залишена відповідачем без задоволення у повному обсязі.

Відповідач свій обов'язок з повернення позивачу 231 198грн. зайво сплачених коштів виконав частково, сплативши 04.11.2014р. 20 000грн., що підтверджується довідкою ПУАТ «ФІДОБАНК» № 19-3-3/6272-ЦРД від 12.11.2014р. (а.с. 61), внаслідок чого борг відповідача перед позивачем з повернення зайво сплачених згідно договору купівлі-продажу № 28/02/14 від 28.02.2014р. коштів станом на момент порушення провадження у справі (19.11.2014р.) склав 211 198грн.

Крім того, суд встановив, що після порушення провадження у справі (19.11.2014р.) відповідач 04.12.2014р. повернув позивачу 10 000грн., що підтверджується довідкою ПУАТ «ФІДОБАНК» № 19-3-3/6877-ЦРД від 11.12.2014р. (а.с. 71), внаслідок чого борг відповідача перед позивачем з повернення зайво сплачених згідно договору купівлі-продажу № 28/02/14 від 28.02.2014р. коштів станом на момент прийняття судового рішення склав 201 198грн. (211 198грн. - 10 000грн.), що підтверджується наявними матеріалами справи та визнається відповідачем, що підтверджується змістом відзиву на позовну заяву від 12.12.2014р. (а.с. 70).

Предметом позову є вимога про стягнення 211 198грн. зайво сплачених коштів.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини з повернення зайво сплачених коштів.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що відповідач на виконання п. 1.1. договору купівлі-продажу № 28/02/14 від 28.02.2014р. поставив позивачу товар на загальну суму 1 379 045,87грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, підписаними та скріпленим печатками обох сторін договору; 23.04.2014р., 24.04.2014р. та 25.04.2014р. позивач, на виконання договору купівлі-продажу № 28/02/14 від 28.02.2014р., сплатив на рахунок відповідача 1 610 243,87грн., в якості оплати за товар, що підтверджується платіжними дорученнями № 331 від 23.04.2014р., № 332 від 23.04.2014р., № 333 від 23.04.2014р., № 340 від 24.04.2014р., № 341 від 24.04.2014р., № 345 від 25.04.2014р., № 352 від 25.04.2014р., наявними в матеріалах справи; 06.10.2014р. позивач з метою досудового врегулювання спору звернувся до відповідача з вимогою № 456/10 від 01.10.2014р. (а.с. 58-59), згідно якої просив останнього у семиденний строк повернути 231 198грн. зайво сплачених коштів; відповідач свій обов'язок з повернення позивачу 231 198грн. зайво сплачених коштів виконав частково, сплативши 04.11.2014р. 20 000грн., що підтверджується довідкою ПУАТ «ФІДОБАНК» № 19-3-3/6272-ЦРД від 12.11.2014р. (а.с. 61), внаслідок чого борг відповідача перед позивачем з повернення зайво сплачених згідно договору купівлі-продажу № 28/02/14 від 28.02.2014р. коштів станом на момент порушення провадження у справі (19.11.2014р.) склав 211 198грн.; після порушення провадження у справі (19.11.2014р.) відповідач 04.12.2014р. повернув позивачу 10 000грн., що підтверджується довідкою ПУАТ «ФІДОБАНК» № 19-3-3/6877-ЦРД від 11.12.2014р. (а.с. 71), внаслідок чого борг відповідача перед позивачем з повернення зайво сплачених згідно договору купівлі-продажу № 28/02/14 від 28.02.2014р. коштів станом на момент прийняття судового рішення склав 201 198грн. (211 198грн. - 10 000грн.), що підтверджується наявними матеріалами справи та визнається відповідачем, що підтверджується змістом відзиву на позовну заяву від 12.12.2014р. (а.с. 70).

Враховуючи те, що 201 198грн. зайво сплачених коштів відповідачем позивачу на час прийняття судового рішення не повернуто, розмір вказаних коштів відповідає фактичним обставинам справи та підлягає поверненню, вимога позивача про стягнення з відповідача 201 198грн. зайво сплачених коштів є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому господарському суду слід мати на увазі, що оскільки відповідний орган не має права скасовувати та вносити зміни до раніше прийнятих ним індивідуальних правових рішень, тобто ненормативних правових актів, що є актами одноразового застосування і вичерпують свою дію фактом їхнього виконання (стосовно відповідних актів органів місцевого самоврядування про це зазначено також у Рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 N 7-рп/2009 ( v007p710-09) у справі N 1-9/2009), то такі дії не свідчать про припинення існування предмета спору. Водночас юридична оцінка актів державних та інших органів, прийнятих з питань скасування та внесення змін до згаданих індивідуальних правових рішень, має здійснюватися господарським судом з урахуванням частини другої статті 4 ГПК Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на те, що після порушення провадження у справі (19.11.2014р.) відповідач 04.12.2014р. повернув позивачу 10 000грн., що підтверджується довідкою ПУАТ «ФІДОБАНК» № 19-3-3/6877-ЦРД від 11.12.2014р. (а.с. 71), суд вважає, що провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення 10 000грн. зайво сплачених коштів підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Провадження у справі в частині вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрснаб-Агро» про стягнення 10 000 (десяти тисяч гривень) 00 коп. зайво сплачених коштів припинити.

2. Решту позову задовольнити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрснаб-Агро» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Черняховського, буд. 20 А, 3-й поверх, офіс 13; ідентифікаційний код 38564520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, буд. 11, офіс 600; ідентифікаційний код 30579869) 201 198 (двісті одну тисячу сто дев'яносто вісім гривень) 00 коп. зайво сплачених коштів та 4 223 (чотири тисячі двісті двадцять три гривні) 96 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 16.12.2014р.

Суддя П.В.Горбасенко