Ухвала суду № 41921787, 09.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2014 року м. Київ К/800/54715/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за касаційною скаргою Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго» (далі - ПАТ «Чернівціобленерго»), в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції та пеню за нестворені робочі місця для інвалідів.

В обґрунтування позову Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів зазначило, що відповідач в порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» у 2013 звітному році не забезпечив установленого законодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що працевлаштування інвалідів здійснюється підприємством, а не Державною службою зайнятості, яка лише сприяє у такому працевлаштуванні, а тому відповідач має нести відповідальність за не працевлаштування інвалідів.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно звіту про зайнятість на працевлаштування інвалідів за 2013 рік № 559 форми № 10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників у ПАТ «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго» становила 1625 осіб, у зв'язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» склав 65 робочих місць. Проте на підприємстві у 2013 році працювало 45 осіб, яким встановлено інвалідність.

У зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 20 осіб, позивачем до ПАТ «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго» застосовано адміністративно-господарські санкції у розмірі 956880 грн.

16 квітня 2014 року Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів направило ПАТ «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго» претензію у зв'язку із не виконанням нормативу працевлаштування інвалідів, відповідно до якої, відповідач зобов'язаний самостійно сплатити до 15 квітня 2014 року на рахунок позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 956880 грн. та пеню за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 20995,67 грн.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ПАТ «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго» було створено робочі місця для працевлаштування інвалідів та ужито усіх необхідних заходів для їх працевлаштування у 2013 році, а тому на відповідача не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Згідно частини першої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Відтак, колегія суддів вважає, що стаття 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим, частиною 3 статті 18 вказаного Закону чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Порядок подання звітності про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, а також форми цієї звітності затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики від 19 грудня 2005 року №420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814 (чинний до 12 липня 2013 року), відповідно до якого про наявність вакансій підприємство подає звіт за формою №3-ПН.

З 12 липня 2013 року звітність подається за формою, встановленою наказом Міністерства праці та соціальної політики від 31 травня 2013 року №316 «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520.

Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач на протязі 2013 року інформував міський центр зайнятості про наявність вакантних місць, призначених для працевлаштування інвалідів, про що надавав звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій до центру зайнятості.

Згідно положень частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині другій наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що оскільки відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.Л. Іваненко

Судді: М.І. Мойсюк

В.В. Тракало