Ухвала суду № 41921640, 29.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/80824/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року

у справі № 2а-2831/11/2070

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Держаної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Держаної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002581704/0 від 25 жовтня 2010 року (в редакції заяви про уточнення позовних вимог від 13 липня 2011 року).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002581704/0 від 25 жовтня 2010 року, винесене ДПІ у Московському районі м. Харкова. Стягнуто з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Московському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Московському районі м. Харкова провела невиїзну документальну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань взаємовідносин з ПП «Еліт-Агро-Транс» за період з 01 серпня 2008 року по 31 жовтня 2009 року, за результатами якої був складений акт № 9215/1704/2158127110 від 14 жовтня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість» на загальну суму 426180,00 грн., у тому числі по періодах: серпень 2008 року - 90952,60 грн., вересень 2008 року - 18302,37 грн., жовтень 2008 року - 53456,27 грн., листопад 2008 року - 38187,57 грн., грудень 2008 року - 16837,59 грн., лютий 2009 року - 13943,10 грн., березень 2009 року - 22377,64 грн., червень 2009 року - 23075,00 грн., липень 2009 року - 19250,00 грн., серпень 2009 року - 8983,33 грн., жовтень 2009 року - 120641,00 грн., листопад 2009 року - 9156,89 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість у загальній сумі 426180,00 грн. згідно податкових накладних, перелік та реквізити яких наведені на 3-4 аркушах акту перевірки, виписаних ПП «Еліт-Агро-Транс» на підставі договору купівлі-продажу від 03 серпня 2008 року, оскільки згідно акту ДПІ у Жовтеневому районі м. Харкова від 28 травня 2010 року № 987/23-03-05/35972541 згідно податкової звітності та наданих до перевірки документів у ПП «Еліт-Агро-Транс» відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, необхідних основних фондів та обладнання, а також встановлено наявність значних розбіжностей між сумами податку на додану вартість, задекларованими у податкових зобов'язаннях ПП «Еліт-Агро-Транс», та його контрагентів, встановлених за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, що свідчить про те, що угоди, укладені ПП «Еліт-Агро-Транс» з іншими суб'єктами господарювання, не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

25 жовтня 2010 року ДПІ у Московському районі м. Харкова на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002581704/0, яким згідно з підпунктом «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 639270,00 грн., у тому числі: 426180,00 грн. - за основним платежем, 213090,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - без змін.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначення податковим органом позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення є безпідставним, оскільки фізична особа - підприємець ОСОБА_1 правомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суми податку на додану вартість на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ПП «Еліт-Агро-Транс» згідно договору купівлі-продажу, з огляду фактичне здійснення господарських операцій, а також зважаючи на те, що факт виконання сторонами зобов'язань за вказаними договорами органом державної податкової служби не заперечувався. Також, суд виходив з того, що на момент укладення та виконання договорів ПП «Еліт-Агро-Транс» було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, з урахуванням того, що несплата податку продавцем в ланцюгу постачання (в тому числі в разі ухилення від сплати) несе негативні наслідки лише для цієї особи та при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1.6-1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що господарські операції з поставки товару (ячменю, пшениці та інших сільськогосподарських продуктів) на підставі укладенго між позивачем та ПП «Еліт-Агро-Транс» мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими накладними, податковими накладними, квитанціями до прибуткових касових ордерів, актами приймання-передачі робіт (т.1 арк. справи 49-103).

Також, судами попередніх інстанцій було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що придбана у ПП «Еліт-Агро-Транс» продукція доставлялась та зберігалась позивачем на зернових складах ДП ДАК «Хліб України» ТД «Золотий колос», ДП ДАК «Хліб України» «Торгівельно-заготівельне підприємство», що підтверджується копіями договорів складського зберігання зерна, укладених між позивачем та зазначеними підприємствами, копіями актів прийому-передачі виконаних робіт (приймання, відвантаження, зберігання, сушка, вентилювання), а також платіжними дорученнями щодо оплати вартості послуг за вказаними договорами (т.2 арк. справи 70-125).

Матеріалами справи підтверджується, що для транспортування придбаної у ПП «Еліт-Агро-Транс» продукції позивачем були укладені договори про надання автотранспортних послуг з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, в межах виконання яких складені акти виконаних робіт. Про оплату вартості транспортних посдуг за вказаним договорами свідчать копії платіжних доручень та квитанції до прибуткових касових ордерів. Крім того, до матеріалів справи долучені товарно-транспортні накладні, що свідчать про фактичне переміщення придбаного товару від постачальника ПП «Еліт-Агро-Транс» на склади ДП ДАК «Хліб України» ТД «Золотий колос», ДП ДАК «Хліб України» «Торгівельно-заготівельне підприємство» (т.2 арк. справи 16-69).

Судами також було встановлено, що придбана продукція (ячмінь, пшениця, кукурудза, соняшник та інші сільськогосподарські продукти) була реалізована позивачем іншим суб'єктам господарювання, зокрема: ПІІ «Серна», ТОВ «ТД Пересечанський МЕЗ», ПП «Агровік», ТОВ «Наша Олія», ПП «Агропродукт», ТОВ «ТПК «Слобода», що підтверджується договорами купівлі-продажу та копіями видаткових та податкових накладених (т.2 арк. справи 126-165).

Крім іншого, як вбачається з акту перевірки, факт виконання сторонами зобов'язань за договором купівлі-продажу та факт подальшого використання позивачем придбаної ПП «Еліт-Агро-Транс» продукції у власній господарській діяльності органом державної податкової служби не заперечувався.

Щодо тверджень податкового органу про те, що необхідною умовою для віднесення покупцем товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є сплата сум податку на додану вартість до бюджету усіма контрагентами позивача у ланюгу постачання правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент у ланцюгу постачання не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем або іншою особою у ланцюгу постачання (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Московському районі м. Харкова залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна