Ухвала суду № 41920960, 24.11.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

24 листопада 2014 року Справа № 909/266/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кочерової Н.О.,суддів:Грека Б.М., Губенко Н.М., Дунаєвської Н.Г., Черкащенка М.М.,

розглянувши заявуфізичної особи-підприємця ОСОБА_6про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 16.09.2014у справі№ 909/266/14за позовомпублічного акціонерного товариства "Дельта Банк"дофізичної особи-підприємця ОСОБА_6провизнання недійсним одностороннього правочину

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулось до господарського суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 від 15.02.2012 про зарахування зустрічних однорідних вимог за кредитним договором № 187/КВ-08 від 06.08.2008.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 13.05.2014 у справі № 909/266/14 позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 у справі № 909/266/14 рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення про відмову у позові.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.09.2014 у справі № 909/266/14 постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16.09.2014 у справі № 909/266/14, у якій просить вказану постанову та рішення місцевого господарського суду скасувати, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заяву, з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 14.01.2014 у справі № 922/3871/13, від 29.10.2013 у справі № 903/123/13-г, від 29.01.2013 у справі № 5010/554/2012-13/37, від 12.06.2013 у справі № 5006/28/5пд/2012, від 13.03.2013 у справі № 5015/2212/12 та від 20.06.2012 у справі № 8/89, мотивовано неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 204, 215, 601 Цивільного кодексу України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Вищий господарський суд України не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 частини першої цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

У постанові від 16.09.2014 у справі № 909/266/14, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позову про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, у якій позичальник просив банк (нового кредитора) зарахувати в рахунок свого боргу за кредитним договором суму збитків, яку на його думку банк зобов'язаний йому відшкодувати у зв'язку з неналежним виконанням первісним кредитором зобов'язань щодо своєчасного надання кредитних коштів. При цьому, суд касаційної інстанції виходив із встановлених місцевим судом обставин справи про те, що вимоги відповідача у заяві про зарахування вимог не є зустрічними та однорідними, оскільки збитки, понесені відповідачем, та їх розмір не є беззаперечними та доведеними.

У постанові від 14.01.2014 у справі № 922/3871/13 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання недійсним правочину з зарахування зустрічних однорідних вимог, виходячи при цьому із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що предметом зустрічного зарахування були зобов'язання, які є однорідними (грошовими), строк виконання яких настав.

У постанові від 20.06.2012 у справі № 8/89 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для визнання недійсним правочину про одностороннє зарахування зустрічних однорідних вимог в частині заборгованості, строк позовної давності за якою сплинув на момент здійснення відповідачем зарахування, зазначивши про заборону на зарахування зустрічних вимог у разі спливу строку позовної давності.

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин, залежно від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.

Колегія суддів не може розцінити як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права постанову Вищого господарського суду України від 13.03.2013 у справі № 5015/2212/12, оскільки предмет та підстава позову у вказаній справі та у справі № 909/266/14, про перегляд постанови у якій подано заяву, є різними. Так, предметом позову у справі № 909/266/14 є визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, в той час як предметом позову у справі № 5015/2212/12 є стягнення заборгованості по орендній платі, тобто спірні правовідносини у зазначених справах не є подібними.

Постановами Вищого господарського суду України від 29.10.2013 у справі № 903/123/13-г, від 29.01.2013 у справі № 5010/554/2012-13/37 та від 12.06.2013 у справі № 5006/28/5пд/2012, на які посилається заявник, рішення судів попередніх скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду. У зв'язку з цим колегія суддів зазначає, що прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору в справі, а тому на відповідні постанови не може здійснюватись посилання на підтвердження підстави, передбаченої розділом ХІІ2 ГПК України.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 11114- 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В :

Відмовити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 у допуску справи № 909/266/14 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяН. Кочерова Судді:Б. Грек Н. Губенко Н. Дунаєвська М. Черкащенко