Рішення № 41915060, 09.12.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1696/2014(м)

263/13864/13-ц

Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Папаценко П.І.

Доповідач Ігнатоля Т.Г.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

9 грудня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Ігнатоля Т.Г.,

суддів - Попової С.А., Кочегарової Л.М.,

при секретарі - Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики, процентів, інфляційного збільшення за несвоєчасне виконання зобов'язань

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь суму боргу за договором позики, укладеним між нею та ОСОБА_2 25 жовтня 2007 року розмірі 320 000 грн., три проценти річних від простроченої суми та інфляційне збільшення суми позики у зв»язку з несвоєчасним виконанням зобов»язань за договором. В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що ОСОБА_2, з метою придбання квартири для своєї сім»ї, взяв у неї в борг 320 000 грв, які зобов»язався повернути після продажу квартири. На теперішній час їй стало відомо, що квартира у будинку АДРЕСА_1 продана ОСОБА_3, але гроші їй не повернуті. Зазначала, що оскільки на час укладення договору ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_3, гроші бралися у борг в інтересах сім»ї, тому, відповідачі несуть перед нею солідарну відповідальність за зобов»язаннями щодо повернення суми боргу, з урахуванням 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу.

Позов неодноразово уточнювався і в остаточній редакції позивачка просила стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь суму боргу за договором позики у розмірі 320 000 грн., три проценти річних від простроченої суми за період з 20 травня 2013 року по 4 вересня 2014 року у розмірі 12 387,95 грн., інфляційне збільшення суми позики за період з 20 травня 2013 року по 4 вересня 2014 року у розмірі 39 502,22 грн., всього - 371 890,17 грн. та відшкодувати судові витрати.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 25 жовтня 2007 року у розмірі 320 000 грн., три процента річних від простроченої суми за період з 30 грудня 2013 року по 04 вересня 2014 року у розмірі 6549,04 грн., інфляційне збільшення суми позики за період з 30 грудня 2013року по 04 вересня 2014 року у розмірі 39502,22 грн., а всього - 366 051,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір - з кожного по 1904,50 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в дохід держави недоплачений судовій збір - з кожного по 227 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, просить рішення суду, в частині задоволення позову до неї, скасувати і в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи і наданим доказам. Зокрема, посилається на те, що договір позики укладений між позивачкою та ОСОБА_2 і не породжує щодо неї ніяких прав та обов'язків, оскільки вона не є стороною договору; грошові кошти вона у власність від ОСОБА_1 не отримувала; договір не підписувала, з його змістом не ознайомлювалась; при передачі грошей присутньою не була; згоди на укладення цього договору та повернення коштів не надавала. Доказів на підтвердження того, що договір укладено в інтересах сім»ї і одержане за договором використане на її потреби, не надано.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з»явилися, будучи повідомленими про час та місце розгляду справи, тому, відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України, справа розглянута у відсутність зазначених осіб.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, яка підтримала доводи скарги та просила її задовольнити, заперечення проти скарги позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_5 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6, які просили скаргу відхилити, а рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1, суд виходив з того, що грошові кошти за договором позики отримано ОСОБА_2 в інтересах сім'ї та використано на її потреби для втілення у життя спільного бізнес - проекту подружжя створити спільну сумісну власність шляхом вкладення коштів в будівництво квартири, з подальшим її продажем, поверненням суми боргу та отриманням прибутку, а тому, кожен з відповідачів повинен нести солідарну відповідальність за невиконання зобов»язань, у зв»язку з чим, на підставі ст.61 та ч. 4 ст.65 СК України, ст. 541 ЦК України, дійшов висновку про солідарне стягнення суми боргу, трьох процентів річних та інфляційного збільшення суми позики з обох відповідачів.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають з встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до вимог ст.58,59 ЦПК України надані суду докази мають бути належними та допустимими.

Частина 4 ст.60 ЦПК України передбачає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначеним вимогам закону вказане судове рішення не відповідає.

У відповідності з вимогами ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), або таку ж кількість речей того ж роду і якості у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.1047 цього Кодексу на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст.ст. 525,526,1049 ЦК України позичальник зобов»язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, визначеному договором і одностороння відмова від виконання зобов»язання не допускається.

Згідно з положеннями ст.65 Сімейного Кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина,чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і ( або ) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і ( або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім»ї, створює обов»язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім»ї.

Відповідно до ч.3 ст.61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім»ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.2 ст.73 цього Кодексу стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено,. що договір був укладений одним з подружжя в інтересах сім»ї і те, що було одержане за договором, використане на її потреби.

У відповідності з вимогами ст.541 ЦК України солідарний обов»язок виникає у випадках, встановлених договором або законом.

Таким чином, для визначення боржника за зобов»язанням одного з подружжя необхідною умовою є з»ясування мети і призначення отриманих за зобов»язанням коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 11 листопада 2006 року по 11 травня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі (т.1, а.с.52)

25 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 320000 грн. для вкладання їх в будівництво квартири в будинку АДРЕСА_1 з поверненням позики після продажу квартири, що підтверджується борговою розпискою ОСОБА_2, в якій міститься застереження про обізнаність його дружини ОСОБА_3 щодо вказаної позики (т.1,а.с.6,т.2 а.с.191).

26 жовтня 2007 року між ТОВ «Приазовбуд», як підрядником, та ОСОБА_2, як замовником, укладено Договір №21 підряду на будівництво квартири в спареному житловому будинку (2) з підземною автостоянкою та офісами по АДРЕСА_1 (т.1, а.с.160-163).

Згідно з листом відділення №15 ПУМБ від 27 листопада 2013 року та випискою з особового рахунку НОМЕР_1, яким забезпечувалося виконання договору підряду №21 від 26.10.2007 на будівництво квартири по АДРЕСА_1 з ТОВ «Приазовбуд», ОСОБА_2 30 жовтня 2007 року внесені грошові кошти в сумі 320 090 грн. на депозитний рахунок, відкритий в ЗАТ «Донгорбанк» на його ім»я (т.1, а.с.16,т.2 а.с. 17-18).

Згідно довідки приватного нотаріуса ОСОБА_7 від 20 лютого 2014 року, 30 жовтня 2007 року засвідчено справжність підпису ОСОБА_3 на заяві про згоду на передачу ОСОБА_2 в заставу майнових прав на депозит № LONGUAH/127 від 30 жовтня 2007 року у ЗАТ «Донгорбанк» (т.1, а.с.97).

25 лютого 2008 року ТОВ «Приазовбуд» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, уклали додаткову угоду до Договору №21, згідно з якою сторони домовились замінити в Договорі №21 від 26 жовтня 2007 року замовника ОСОБА_2 на ОСОБА_3 (т.1, а.с.165)

28 лютого 2008 року на депозитний рахунок ОСОБА_2 було перераховано ОСОБА_3 214000,00 грн.

31 липня 2008 року на цей же депозитний рахунок внесено - 111687,30 грв. ( т.2 а.с. 18).

19 грудня 2008 року укладено Договір про заміну сторони в зобов'язанні в Договорі №21 від 27 жовтня 2007 року та в додаткових угодах до нього, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_8 прийняла права та обов'язки замовника за Договором №21 та за додатковими угодами до нього. (т.1,а.с.166).

19 грудня 2008 року, згідно із заявкою на видачу готівки, центральним відділенням ЗАТ «Донгорбанк» м. Маріуполя ОСОБА_2 виплачена сума депозиту в розмірі 645777,30 грн. по закінченню строку строкового вкладу (депозиту) згідно договору банківського вкладу від 30 жовтня 2007 року ( т. 1 а.с. 101).

22 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений нотаріально засвідчений шлюбний договір, яким закріплено правовий режим придбаного у шлюбі майна, право власності на яке підлягає державній реєстрації, як роздільного майна, належного тому із подружжя, на ім'я якого воно зареєстроване ( т.2 а.с. 23).

10 січня 2010 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_8 договір про заміну сторони в зобов'язанні за договором №21 від 26 жовтня 2007 року та додаткових угодах до нього на будівництво квартири в спареному житловому будинку (2) із підземною автостоянкою та офісами по АДРЕСА_1, за яким проведена заміна сторони замовника в Договорі №21 з ОСОБА_8 на ОСОБА_3 (т.1, а.с.167).

Згідно акту прийому-передачі до договору №21 від 26 жовтня 2007 року від 17 січяґн 2012 року ОСОБА_3 отримала від ТОВ «Приазовбуд» квартиру АДРЕСА_1 та 28 травня 2012 року зареєструвала право власності на вказану квартиру на своє ім'я (т.1, а.с. 150-151).

20 травня 2013 року ОСОБА_3 продала квартиру, про що свідчать відповідні інформаційні довідки (т.2 а.с. 24-26).

Проаналізувавши встановлені судом обставини та докази, які надані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, зробив необгрунтований висновок про те, що ОСОБА_3 є боржником за зобов»язаннями ОСОБА_2 за договором позики від 25 жовтня 2007 року, оскільки вказаним договором на неї не покладався обов»язоку по його виконанню після продажу квартири, своєї згоди на його укладення вона не надавала. Письмове застереження, виконане ОСОБА_2 в борговій розписці про обізнаність ОСОБА_3 щодо отримання позики у позивачки не є належним та допустимим доказом надання відповідачкою згоди на укладення цього договору.

Доказів, які б достовірно та об»єктивно свідчили про отримання ОСОБА_2 грошових коштів в позику для створення спільної сумісної власності з ОСОБА_3 та використання їх в інтересах сім»ї, не надано.

В судовому засіданні апеляційного суду позивачка ОСОБА_1 пояснювала,що гроші безпосередньо були передані нею ОСОБА_2, ОСОБА_3 при цьому не була присутня, розписку не писала та не підписувала її.

Посилання суду на пояснення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про їх обізнаність щодо отримання ОСОБА_2позики, щодо спільного проживання подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_13 не можуть бути належними доказами, оскільки суперечать поясненням свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 про відсутність сімейних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на момент укладення договору позики і ці суперечності судом не усунуті.

Суд в оскаржуваному рішенні в якості доказу отримання ОСОБА_2 позики в інтересах сім»ї послався на укладення 26 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та ТОВ « Приазовбуд» договору підряду на будівництво квартири. Між тим, суд не звернув уваги на те, що за умовами цього договору замовником, виступає лише ОСОБА_2; саме на замовника покладені зобов'язання щодо оплати вартості квартири, надання забезпечення виконання зобов'язань, приймання її у власність; договір містить узгоджену із ОСОБА_2 заборону на придбання прав та обов'язків за договором від імені іншої особи, заборону на розголошення інформації щодо укладеного Договору; квартира та пакет документів на реєстрацію права власності на неї передаються саме ОСОБА_2 Фактично ОСОБА_3 стороною цього Договору не була та письмової згоди на його укладення не надавала. Тому, правові наслідки за результатами виконання договору наступали лише для замовника, в особі ОСОБА_2, а не для ОСОБА_3 Доказів на підтвердження домовленості щодо подальшого продажу квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не надано.

В оскаржуваному рішенні суд в якості доказу отримання позики в інтересах сім»ї послався також на надання ОСОБА_3 згоди на передачу ОСОБА_2 в заставу майнових прав на депозитний вклад в ЗАТ «Донгорбанк», на укладення додаткової угоди між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 про заміну замовника в договорі підряду, та зробив висновок про те, що ці обставини свідчать про обізнаність ОСОБА_3 відносно договору позики та дачу згоди на її отримання, вкладення грошей в будівництво квартири, з подальшим її продажем, поверненням суми боргу ОСОБА_1 та отриманням прибутку.

Між тим, колегія суддів вважає, що такі висновки суду не доведені.

Письмової згоди на внесення 320 000грв. на депозитний рахунок ОСОБА_2 ОСОБА_3 не надавала, а згода її, як дружини, на передачу ОСОБА_2 в заставу майнових прав на депозитний вклад в ЗАТ «Донгорбанк», не є доказом використання грошових коштів в інтересах сім'ї.

Додатковою угодою №1 від 30 липня 2008 року до Договору №21, укладеною між ТОВ «Приазовстрой» та ОСОБА_2, вартість квартири була збільшена до 645777,3 грн. та встановлений наступний графік надання підтвердження виконання зобов'язань: 30.10.2007р.-320 090 грн.; 28.02.2008р.-214000 грн.; 31.07.2008р.- 111 687,3 грн. Письмової згоди на укладення цієї додаткової угоди ОСОБА_3 також не надавала.

З пояснень представника ОСОБА_3 в судовому засіданні в суді першої інстанції та в апеляційному суді вбачається, що у зв»язку зі збільшенням вартості квартири за договором підряду і відсутністю коштів у ОСОБА_2 на внесення чергового платежу, 214 000 грв. були внесені ОСОБА_3 взамін на переведення на неї прав замовника на квартиру, що і було підставою для укладення додаткової угоди від 25 лютого 2008 року. На останній платіж у липні 2008 року 111 687 грв. надала ОСОБА_8 взамін на переведення на неї прав замовника, про що була укладена між нею та ОСОБА_2 угода від 19 грудня 2008 року і це не заперечується сторонами. Новим замовником будівництва квартири, згідно цього договору, стала ОСОБА_8, у зв»язку з чим участь в угоді про підряд на будівництво квартири для ОСОБА_2, як сторони первісного Договору №21, та ОСОБА_3, як сторони цього договору за додатковою угодою від 25.02.2008 року була припинена. 19.12.2008 року був відкритий депозит на ім'я ОСОБА_8, на який вона внесла готівкою власні грошові кошти у сумі 645 777,3 грн. та на підтвердження банківської операції отримала банківський документ, чим було виконано пункт 4 Договору від 19.12.2008 року про те, що новий замовник зобов'язаний при підписанні даного договору надати підтвердження оплати готівкою замовнику 645 777,30 грн. Зазначені факти не спростовані сторонами.

В рішенні суд зробив висновок про те, що ОСОБА_3 безоплатно передала ОСОБА_2 гроші на оплату чергового платежу. Між тим, фактично саме на виконання умов Договору №21 ОСОБА_3 як сторона за Додатковою угодою від 25 лютого 2008 року, перерахувала зі свого банківського рахунку та від власного імені на депозитний рахунок ОСОБА_2 в ЗАТ «Донгорбанк» 214000 грн., що підтверджується документами, наданими банківською установою (т.2 а.с. 15-19). Тому, будь - які підстави вважати дії ОСОБА_3, як безоплатну передачу грошових коштів на користь ОСОБА_2, у суду були відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 грудня 2008 року, згідно із заявкою на видачу готівки центральним відділенням ЗАТ «Донгорбанк» м. Маріуполя ОСОБА_2 виплачена сума депозиту в розмірі 645 777, 3 грн. за закінченням строку строкового банківського вкладу, який був відкритий в забезпечення зобов'язань ОСОБА_2 по оплаті робіт ТОВ «Приазовбуд» згідно договору підряду. Заперечення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про неотримання ним від банківської установи грошових коштів при закритті депозитного рахунку на його ім»я ніякими належними доказами не спростовані.

22 грудня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, за умовами якого на ОСОБА_3 ніяких обов»язків по виконанню боргових зобов»язань не покладено, майнові права сторін визначені таким чином, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, яке підлягає державній реєстрації є особистою власністю (роздільним майном) того з подружжя, за ким воно зареєстровано. Тобто, шлюбний договір підтверджує, що квартира, на яку бралася позика, не є спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Починаючи з 2008 року, вказаний шлюбний договір, договір купівлі- продажу квартири та отримане ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на квартиру ОСОБА_2 не оспорювалися.

Колегія суддів вважає, що наведені обставини суперечить поясненням ОСОБА_2 та висновку суду про створення ним спільної сумісної власності з ОСОБА_3 та використання грошових коштів, отриманих в позику в інтересах сім»ї.

Не відповідають вимогам закону і висновки суду щодо солідарного обов'язку ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по погашенню грошового боргу ОСОБА_1. В оскаржуваному рішенні суд не вказав правову чи договірну підставу для покладання саме солідарного обов'язку на подружжя щодо стягнення позики.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, у порушення вимог ст.212 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не дотримався принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об»єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв»язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обгрунтовують доводи і заперечення сторін.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що фактично договір позики на 320 000грв. був укладений ОСОБА_2 без погодження з ОСОБА_3 та її письмової згоди на укладення цього договору, у власних інтересах, а не в інтересах сім'ї, отримані за договором позики від ОСОБА_1 грошові кошти не були витрачені ОСОБА_2 на потреби сім'ї, вони були йому повернуті 19 грудня 2008 року банківською установою при закритті депозитного рахунку, спільне сумісне майно подружжя відсутнє, тому, на ОСОБА_3 не може бути покладено зобов'язання, у тому числі і солідарне, щодо погашення боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 Відповідальність за повернення суми позики ОСОБА_1 повинен нести ОСОБА_2., оскільки зобов'язання відповідачем не виконані, про що свідчить наявність у позивачки боргової розписки та не заперечується ОСОБА_2

У зв»язку з викладеним, рішення суду, в частині задоволення позову ОСОБА_1 про солідарне стягнення суми боргу з ОСОБА_3, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині.

З огляду на те, що рішення суду в частині нарахованих 3% річних та інфляційного збільшення суми позики сторони не оскаржують, відповідно до ст.303 ЦПК України, в цій частині законність рішення апеляційним судом не перевіряється.

У зв»язку зі скасуванням судового рішення підлягає скасуванню і рішення в частині стягнення судових витрат.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково .судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог,а відповідачеві, пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно з ч.1 ст.79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи позивачкою ОСОБА_1 заявлено позов на 371 890,17 грн., сплачено судовий збір за позов - 3200 грв.

Згідно з п\п 1 п.1 ст.4 Закону України « Про судовий збір» за подання позову майнового характеру ставка судового збору визначена в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не більше 3 654 грв.

Тобто, ОСОБА_1 не доплачено судовий збір при подачі позову на суму 454 грв. ( 3654 -3200), які підлягають стягненню в дохід держави з ОСОБА_2

За подачу заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 сплачено судовий збір в сумі 121,80 грв., та за заяву про забезпечення доказів - 487,20 грв.

Таким чином судові витрати, понесені позивачкою складають 3809 грв. ( 3200+121,80 +487,20).

Рішенням суду задоволені вимоги ОСОБА_1 на 366 051,26 грв., що становить 98 % від заявлених вимог ( 366 051,26 х100% : 371 890,17 ).

Виходячи з положень ст.88 ЦПК України, щодо відшкодування понесених судових витрат пропорційно до задоволених вимог, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 3 732,82 грв. (3809х98%:100).

Таким чином з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на оплату судового збору в розмірі 3 732,82 грв. та в дохід держави - 454 грв.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303,307,309,316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 28 жовтня 2014 року, в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 та стягнення судових витрат скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики від 25 жовтня 2007 року в розмірі 320 000 грв., трьох відсотків річних від прострочення суми за період з 30 грудня 2013 року по 04 вересня 2014 року у розмірі 6549,04 грв., інфляційного збільшення суми позики за період з 30 грудня 2013 року по 04 вересня 2014 року в розмірі 39502,22 грв., а всього 366 051,26 грв. відмовити.

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі - 3321,80 грв., та в дохід держави - 332,20 грв.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді