Ухвала суду № 41913565, 16.12.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження : 22ц/790/8850/14 Головуючий 1-ї інстанції - Бобко Т.В.

Справа № 2-635/9997/14 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : інші.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Бобровського В.В., Кокоша В.В.

при секретарі - Лашаковій Д.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Споживчого товариства радгоспробкооп «Безлюдівський» на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 11 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Споживчого товариства радгоспробкооп «Безлюдівський» про скасування загальних зборів та поновлення членства в споживчому кооперативі, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Споживчого товариства радгоспробкооп «Безлюдівський» про скасування загальних зборів та поновлення членства в споживчому кооперативи.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 11 листопада 2014 року відкрито провадження поданій справі та призначено судове засідання.

В апеляційній скарзі Споживче товариство радгоспробкооп «Безлюдівський» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права та правил підсудності.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Право на звернення до суду за судовим захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів є одним із важливіших конституційних прав громадян та юридичних осіб.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 7 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07 липня 2010 року).

Статтями 1, 2, 3 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 122 ЦПК України суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом.

При цьому, при вирішенні питання про відкриття провадження у цивільній справі, одним із найважливіших моментів є правильне визначення підвідомчості справи та її підсудності.

Тобто, однією з умов виникнення цивільних процесуальних правовідносин з конкретного спору є вирішення суддею двох питань:

1) чи підпадає його вирішення під цивільну юрисдикцію суду, тобто чи підвідомча ця справа суду;

2) який конкретно суд зобов'язаний розглядати цю справу, тобто якому суду вона підсудна.

Отже, підсудність цивільної справи суду, як і її підвідомчість, встановлюється суддею при прийнятті позовної заяви.

У випадку, коли буде встановлено, що справа непідвідомча судам цивільної юрисдикції, суддя відмовляє у відкритті провадження у ній (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України).

Якщо суддя встановить, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, але непідсудна саме цьому суду, він повертає позовну заяву позивачеві для подання до належного суду.

Як роз'яснено в п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17 КАС України), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12 ГПК України), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Відповідно роз'яснень, які містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства справи, пов'язані зі створенням, діяльністю,управлінням та припиненням діяльності інших суб'єктів господарювання, які не є господарськими товариствами (кооперативи,приватні, колективні підприємства тощо), якщо стороною у справі є фізична особа. При цьому норма пункту 4 частини першої статті 12ГПК ( 1798-12 ) в силу її імперативного характеру не підлягає застосуванню за аналогією щодо спорів, пов'язаних із діяльністю інших суб'єктів господарювання.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 ініційований ним спір виник з приводу поновлення членства у споживчому кооперативі радгоспкооп «Безлюдівський».

За таких обставин, враховуючи наведене вище, оскаржувана ухвала судді Харківського районного суду Харківської області від 11 листопада 2014 року є обґрунтованою й такою, що постановлена з додержанням вимог закону, а тому підстав для її скасування немає.

Таким чином, з огляду на викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Споживчого товариства радгоспробкооп «Безлюдівський» відхилити.

Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 11 листопада 2014 року залишити без змін.

Справу повернути до того ж суду.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно з моменту її проголошення, є остаточною й згідно п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді: