Рішення № 41904840, 08.12.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2014 р. Справа № 914/3841/14

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ

до відповідача: Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради, м.Дрогобич, Львівська область

про стягнення в сумі 10 740 233,20 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Чеботар Є.О.

Представники:

Від позивача: Старчик А.А. - представник за довіреністю №14-90 від 18.04.2014р.;

Від відповідача: Панас Ю.А. - представник за довіреністю від 24.12.2013р.

На розгляд господарського суду Львівської області Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» подало позов до Комунального підприємства підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради про стягнення в сумі 10 740 233,20 грн.

Ухвалою суду від 31.10.2014р. порушено провадження у справі, яку призначено до розгляду на 17.11.2014р.

Ухвалою суду від 24.11.2014р. розгляд справи призначено на 08.12.2014р.

У судовому засіданні 08.12.2014р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов задоволити повністю та стягнути 10 740 233,20 грн., з яких: 8 380 083,79 грн. основного боргу, 850 311,50 грн. - пені, 359 054,53 грн. 3% річних та 1 150 783,38 грн. - інфляційні втрати.

У судовому засіданні 08.12.2014р. представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві (вх.№53005/14 від 08.12.2014р.). Зазначає, що позивачем подано позовну заяву до суду 29.10.2014р., в якій просить стягнути 8 380 083,79 грн. основного боргу, 850 311,50 грн. - пені, 359 054,53 грн. 3% річних та 1 150 783,38 грн. - інфляційні втрати, однак платіжним дорученням від 17.10.2014р. № 1327 відповідачем сплачено на підставі договору № 13/2936-ТЕ-21 на рахунок позивача заборгованість за спожитий природний газ в розмірі 8 380 083,79 грн.

Крім цього, зазначає про не коректність поданого позивачем розрахунку ціни позову. Також відповідач підтримує подане ним клопотання (вх.№53006/14 від 08.12.2014р.) про зменшення розміру неустойки (пені) на п'ятдесят відсотків.

У судовому засіданні 08.12.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

28.12.2012 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець, позивач у справі) та Комунальним підприємством «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради (покупець, відповідач у справі) було укладено Договір на купівлю-продаж природного газу № 13/2936-ТЕ-21, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013р. природний газ, ввезений на митну територію України позивачем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ(надалі-газ), на умовах даного договору (надалі по тексту - договір).

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності)(п.1.2. договору).

Відповідно до п.3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу.

На виконання своїх зобов'язань за договором, позивач поставив протягом січня-квітня та жовтня-грудня 2013р., а відповідач прийняв газ на загальну суму 11 650 585,18 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, що підписані сторонами та скріплені печатками без жодних застережень.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки товару (п.6.1 договору).

В якості оплати поставленого природного газу відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 3 270 501,39грн., що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо.

На момент звернення позивачем до суду (29.10.2014р. - дата подання позовної заяви), як зазначає позивач сума основного боргу відповідача за спожитий в січні-квітні 2013р. та жовтня-грудні 2013р. природний газ складає 8 380 083,79 грн.

Однак, як зазначається позивачем в порушення умов договору відповідач не повністю та не своєчасно виконав зобов'язання з оплати поставлено природного газу.

З матеріалів справи вбачається, що платіжним дорученням від 17.10.2014р. № 1327 відповідачем сплачено на підставі договору № 13/2936-ТЕ-21 на рахунок позивача заборгованість за спожитий природний газ в розмірі 8 380 083,79 грн.

Відповідно до п.7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Відповідачем було допущене порушення умови договору щодо оплати коштів за отриманий природний газ, а саме - прострочення термінів оплати (п.6.1. договору).

Відповідач не виконав взяті на себе договірні зобов'язання по оплаті поставленого газу, тому позивач, на підставі ст.625 ЦК України, нарахував відповідачу інфляційні втрати у сумі 1 150 783,38 грн. та три відсотки річних у сумі 359 054,53 грн. (розрахунок в матеріалах справи).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю , крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідач просить суд зменшити розмір неустойки (пені) на 50% (п'ятдесят) яка підлягатиме стягненню.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу (поставки) в силу пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України.

Статтею 530 ЦК України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Згідно з статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання(неналежне виконання).

Судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду 29.10.2014р. та порушення провадження у справі (ухвала суду від 31.10.2014р.) заборгованість відповідача за поставлений газ в сумі 8 380 083,79 грн. відсутня, оскільки 17.10.2014р. відповідачем було оплачено 8 380 083,79 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 17.10.2014р. № 1327.

Відповідно до абзацу 1 та 3 п.4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Суд приходить до висновку, про відмову в позові у частині стягнення 8 380 083,79 грн. основного боргу.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суд здійснивши перерахунок 3% річних (з врахуванням ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, п.6.1.Договору та п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за яким здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені), дійшов висновку, що з стягненню підлягає 357 464,48 грн. - 3% річних. В частині стягнення 1 590,05 грн. 3% річних слід відмовити.

Що стосується розрахунку інфляційних втрат, то суд встановив, що позивачем допущено математичну помилку при визначені суми основного боргу та помилку, щодо застосуванням індексу інфляції (з врахування Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 №52/30)).

Суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат, дійшов висновку, що з стягненню підлягає 1 135 759,14 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 15024,24 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно до вимог статті 611 ЦК України та статті 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частинами першою і третьою статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що відповідачем було допущене порушення умови Договору щодо оплати коштів за отриманий природний газ, а саме - прострочення термінів оплати (п.6.1. Договору).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю , крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Суд здійснивши перерахунок пені (з врахуванням ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, п.6.1.Договору та п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за яким здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені), дійшов висновку, що з стягненню підлягає 843 876,58 грн. - пені. В частині стягнення 6 434,92 грн. пені слід відмовити.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, то суд керувався таким.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Пунктом 1 статті 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

З огляду на те, що порушення зобов'язання відповідачем не потягло значних втрат для позивача і виникло через заборгованість населення, враховуючи ступінь виконання зобов'язання боржником - повне погашення суми основного боргу, майновий стан сторін та їх інтереси, відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України, суд частково задовольняє клопотання відповідача і вважає за доцільне зменшити розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, на 30% (тридцять) відсотків. Тому стягненню підлягає 590 713,61 грн. - пені.

При цьому, суд враховує правову позицію відображену у постанові Вищого господарського суду України від 29 листопада 2012 року у справі №37/5005/5346/2012, постанові Вищого господарського суду України від 14 серпня 2012 року у справі №15/5025/229/12, постанові Вищого господарського суду України від 29 листопада 2012 року у справі №37/5005/5346/2012, постанові Вищого господарського суду України від 08 серпня 2012 року у справі №5008/5005/137/2012.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи зі змісту всього наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 11, 15, 253, 526, 549, 551, 610- 612, 625, 626, 629, 655 ЦК України, ст. ст. 179, 193, 230 ГК України, ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради (82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Індустріальна, 1-а, ідентифікаційний код 05445563) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд.6, ідентифікаційний код 20077720) 590 713,61 грн. - пені, 357 464,48 грн. - три відсотків річних, 1 135 759,14 грн. - інфляційних втрат та 15 902,38 грн. судового збору.

3. В задоволенні решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 15.12.2014р.

Суддя Коссак С.М.